Досить ліків та фруктів. Несіть тепло, підтримку і надію!

Вівторок і четвер завжди водночас і радісні і сумні дні.Бо виписують бійців - кого додому, кого відправляють назад в АТО! Навідуючись в шпиталь щодня, причому по декілька разів, сильно звикаєш та емоційно пронизуєшся станом тих, хто знаходиться на лікуванні. Всі тримаються в пам'яті. Хоч на звільненому ліжку  вже під крапельницею хтось інший і ти знайомишся, починаєш відкладати в голові нові  імена, діагнози, настрої, потреби...проте завжди думаєш, а як справи у попереднього, а в того, що перед попереднім був і ще в того, що перед ним...І отак постійно думаєш -думаєш, кожен осідає в твоїй пам'яті та серці! Кожен без  виключення! Надзвичайно радісним і переможним є той момент, коли поранений тобі відкривається, починає чимось ділитися, розповідає не зупиняючись і часто ти розумієш, що мусиш іти... та вислухати повинна! Бо саме зараз ми можемо почути істину, так як воно було, без перебільшень,без викривлень подій через ЗМІ, телебачення... Багато з того, що чуєш просто навіть не насмілюєшся написати. Бо то потребує переосмислення, переусвідомлення...бо перевертає стандартні уявлення про світ та змінює свідомість. Головне, виходячи з шпиталю, вміти вимикати тумблер і повертатися до своєї реальності - своєї сім'ї, роботи, побутових і не лише проблем! Бо тихе божевілля може прийти дуже - дуже швидко!
Тепер перейду до справ насущних. Є у нас інфекційне відділення половина якого орендована неврологією. Там тихо, сиро, сумно, пусто і страшно...Бо те відділення в найвіддаленішому кутку за парканчиком. Там ні домашньої їжі, ні води, ні підтримки! Закликаю всіх, хто планує навідуватися у шпиталь іти саме в інфекційне! Принести хоча б промінчик уваги і тепла! Хлопці там дуже закриті, у кожного своя історія. У одного з них немає нічого, рідні не приїздять - просить старенькій мобільний телефончик. Може в кого є? І декілька журналів- газет, будь яких! В іншого сімейна драма. Він в АТО - а дружина подала на розлучення. Тепер боєць поранений і голий-босий!Мовчу про моральну розчавленість!
Дякувати людям і Богу, холодильники, електрочайники, ліки, засоби гігієни, носки, взуття у шпиталі є! Але не у всі закутки старих, сирих і холодних приміщень доходять посмішки, підтримка та тепло! Повірьте, немає нічого кращого, коли поранений,якій тиждень робить вигляд, що спить чи просто дивиться в мобільний, починає посміхатися і розповідати що у нього та як і чекає коли ж ти прийдеш знову щоб просто поспілкуватися! Якщо у вас немає грошей на фрукти чи ліки, не переймайтеся, несіть підтримку, людяність та віру! Це одна із найважливіших складових одужання наших захисників!