НАСЛІДОК „ПОМАРАНЧЕВОЇ ЧУМИ”

Останні події в Україні, нічого, крім обурення в людських серцях та сміху за кордоном, не викликають. „Помаранчева чума”, як страшний сон, що охопив наше знесилене суспільство в процесі його трансформації, що катастрофічно надовго затягнувся, на щастя, подолана. На передній план вийшло інше вкрай важливе завдання – ліквідація її наслідків, в результаті яких ми відкинуті у своєму розвитку на кілька років назад.

Проте ця справа, що потребує мобілізації і згуртування всіх здорових сил народу України, дуже важка. Але й іншого виходу немає, бо лише від цього залежить майбутнє нашого суспільства, нашої держави і кожного громадянина, який з кожним днем все більше втрачає довіру до всіх державних та громадських інститутів, а це вже є загрозою і самій демократії, яку ми так і не можемо побудувати.

Серед наших співвітчизників, і в часи розгулу „помаранчевої стихії”, і зараз, є люди, які послідовно і мужньо боролися і продовжують боротися з її проявами. Безумовно, до таких стійких борців відноситься і журналіст, письменник, політолог, магістр державного управління, голова Комітету репресованих громадян області, колишній начальник одного з найкращих в Україні управління у справах преси та інформації облдержадміністрації, член колегії Держкомтелерадіо України Валерій Володимирович ІВАНОВСЬКИЙ. З ним знову зустрівся наш кореспондент і обговорив актуальні питання з життя України і області.

-Валерію Володимировичу, останній раз ми з Вами зустрічалися рівно рік тому. Тоді, в інтерв’ю, що було надруковане під заголовком „Влада, що є не визнає своїх помилок, є бутафорською і недовговічною” Ви детально розповіли про своє бачення суспільно-політичної ситуації в Україні та області. Що Ви тепер можете сказати з цього приводу?
- Якщо моє інтерв’ю редакція планує надрукувати під рубрикою „відверта розмова”, то я дійсно буду говорити відверто. Не вибираючи виразів. Бо ж того вимагає час.
Спочатку я хочу привітати з перемогою всіх моїх однодумців, які у 2005-му році виступили проти згвалтування України „помаранчевими відморозками”, які продали наше майбутнє заокеанським господарям.

По-друге, хочу відзначити, що мій прогноз, який було винесено в заголовок дійсно справдився – „помаранчева влада” проіснувала недовго, за що ми повинні дякувати Богу і тим людям, які не шкодували свого життя заради порятунку України.

По-третє, з усього, що відбулося, нам потрібно зробити висновки, щоб назавжди завадити будь-яким політичним авантюристам знущатися над народом України.

По-четверте, фюрерам „помаранчевої демократії” потрібно вибачитися перед своїм народом, покаятися і постригтися в монахи, щоб до кінця свого грішного життя замолювати цей страшний проти власного народу гріх.

По-п’яте, уряду необхідно терміново розробити механізм повернення на державну службу отих двадцяти тисяч висококваліфікованих службовців, які були безпідставно репресовані „помаранчевою інквізицією” і про що так гордо під юпітерами телекамер заявляв „народний президент”, у якого, як відомо, як і у його сина та оточення, „руки нічого не брали”. Зламаний цим недоумком і його підлабузниками хребет державної служби потребує термінового лікування. Без цього держава так і буде паралізована. Саме в цьому я вбачаю першочергове завдання і Антикризової коаліції, і уряду Віктора Януковича.

- А як це зробити?
- Та дуже просто. Необхідно оголосити переатестацію усіх державних службовців і оголосити конкурси на керівні посади в державних адміністраціях. Я впевнений, що з тих бездарів, яких ще не вигнали з тріском самі ж „помаранчеві”, чим ще раз продемонстрували, яких „професіоналів” вони привели з майданів у різні ешелони влади, мало хто залишиться. Вони облетять з „будівлі” державного управління, мов стара штукатурка. Для прикладу можу привести власний досвід.

Замість мене, далеко не всі здобутки та „регалії” якого перераховані на початку цієї публікації, на посаду був призначений бездар, якого з тріском вигнали з посади керівника обласної освіти, але який швидко змінив політичне забарвлення і, ставши на коліна, зі сльозами на очах, довго цілував „помаранчеву спідницю” головної інквізиторші області, щоб домогтися портфеля. Думаєте він тут краще себе проявив? Ні. За свою „плідну роботу” заробив догану і ховався від звільнення у лікарнях. Хворів, як в народі кажуть, „на запалення хитрощів”. Та про те, як він дорвався до владного крісла, описано у моїй новій книжці „Мразь боится света”. Сподіваюсь, що саме цей відрізок буде надрукований у цьому ж номері газети. Якщо – ні, то у наступних.

- До речі, чутки про цю книжку вже ходять по області все сильніше. Не могли б Ви більш детально розповісти про неї?
- Так, моя книга „Мразь боится света” готується до випуску у одному з київських видавництв десятитисячним тиражем. Чому в Києві? Та тому що житомирські видавці, коли дізнавалися, про що в ній йдеться, не виявили бажання братися за її видання. Так і говорили – навіщо нам зайвий клопіт? Це лишній раз свідчить про те, яка у нас демократія в країні та яка свобода слова – про які так часто полюбляє побалакати „народний президент”.

До речі, коли я працював начальником управління інформації у „бандитській владі”, то у нас виходили десятки опозиційних газет, які вільно критикували ту владу? А при „помаранчевій демократії”? Назвіть хоча б одне видання в області, яке у розпал репресій 2005 року виступило проти цього ганебного процесу? Ось така демократія у „любих друзів”.

Як автору, мені дуже приємно, що навіть коли до Житомира потрапили кілька контрольних примірників цієї книги та її електронний варіант в інтернеті, то вона викликала неабиякий ажіотаж. Тому, своєрідне маркетингове дослідження ринку показує, 10 тисяч екземплярів, то, мабуть, ще й малий тираж. Аби на область вистачило. Тим більше напередодні виборів до місцевих рад, вірогідність яких вже у цьому році дуже можлива.

- Про що в ній йдеться?
- В ній відверто розповідається про темні сторони з життя облдержадміністрації. Про підлість, що постійно чиниться різною мерзотою, про недоліки, що притаманні державній службі, про розгул „помаранчевої інквізиції” у 2005 році, а також про людей, які мужньо протистояли цій біді. Гадаю, що та частина книги, що надрукована в цьому номері, дасть читачеві уявлення про її зміст. Я щиро вдячний тим, хто допоміг і допомагає з виданням, цього вкрай необхідного для суспільства рукопису.

- Кажуть, що в книзі багато бруду?
- Може й так. Але то вже не залежить від автора – такою є українська державна служба. Для того й написана ця книга, щоб привернути увагу суспільства до цієї проблеми і очистити державне управління від того бруду. Для порівняння скажу, що, мабуть, хворому немає чого звинувачувати лікаря у страшному діагнозі, бо це не його провина. Краще негайно приступити до лікування, щоб не згаяти час. До речі, час не стоїть на місці. В мене вже є чимало матеріалу, про діяльність деяких мерзотників на державній службі. То ж, вихід наступної книги – не за горами. Якщо до того мене не знищать фізично...

- А Ви не боїтеся цього?
- Знаєте, це одвічна моральна проблема. Бояться всі. Інстикт самозбереження зобов’язує. Тут питання мужності – пересилив себе чи ні? Гадаю, що я та мої однодумці уже публічно довели, що страх, якщо треба, ми можемо пересилити. Наша боротьба у 2005 році – тому є свідком. А коли це стосується мене особисто, то завжди собі кажу: комусь то ж треба це зробити! Хоча б заради майбутнього наших дітей. Інакше цей „дурдом” в Україні ніколи не закінчиться. Скажу відверто, я все ще відчуваю небезпеку. Якісь підозрілі типи та події оточують мене. Це, звичайно, вже не той „пресинг”, що я зі сторони „помаранчевої влади” та силових структур відчував у 2005 році, коли погрози, прослуховування, перевірки, „хвости” за автомобілем були присутні постійно, проте „подих у спину” я ще відчуваю. Не знаю, чим все скінчиться. Але „сходити з дистанції” я не збираюся. Залишається лише сподіватися, що все буде добре.

- Валерію Володимировичу, як політолог, журналіст, магістр держуправління, що Ви можете сказати про суспільно-політичне життя області?
- Та нічого не можу сказати. Бо після того, як вибори закінчилися, все затихло. Народні депутати чубляться в Києві, а у нас все політичне життя, а скоріше – протистояння, до недавнього часу було сконцентроване в обласній раді. А навколо неї – затишшя. Я б сказав навіть – суцільна апатія. Суцільна безнадія. Ви помітили, що навіть постійний ріст цін, вартості комунальних послуг – не зворушили наш „згвалтований” і доведений до відчаю народ? І я вважаю, що головна провина „помаранчевих” перед народом полягає в тому, що вони цинічно вкрали у нього останню надію на кращі зміни.

Як колишній військовий льотчик, можу сказати, що до „штурвалу” влади у 2005 році дорвалися терористи, які абсолютно не вміли керувати державним „літаком” і мало не розбили його разом із собою та пасажирами, добре що до влади повернулися справжні „пілоти”, які взялися вивести його зі страшного піке.

- А якщо не вдасться?
- Я думаю, що вдасться. Бо ж іншого виходу немає. За всіма ознаками, якщо найближчим часом не вдасться докорінно змінити ситуацію на краще, то нас очікує страшний соціальний вибух. Він змете на своєму шляху все. Може дійти навіть до того, що станеться розкол України – більша частина піде на конфедерацію з Росією, а в Галичині створиться самостійна держава, яка швидко інтегрується до Європи. Тому ще раз підкреслюю, що негативна енергія в нашому суспільстві доходить до критичної межі. Незабаром досить буде „іскри” чи попа Гапона і все полетить шкереберть.

Бо ж державу захищати нікому. Наші наскрізь прогнилі і продажні „силові” структури ще у 2004 році довели, що під час заворушень, коли їх рішучі дії, як в інших країнах, могли б навести порядок в країні, їм не під силу. Тоді анархія була доведена до межі громадянської війни, а вони й пальцем не поворушили, щоб навести лад. Нехай поки що дивляться телевізор і вчаться тому, що чинять їх колеги у Франції, Угорщині та інших країнах, коли купка злочинців своїми діями загрожує небезпеці держави та суспільства. Ці наші органи давно вже самі перетворилися на напівкримінальні структури, які тільки й займаються „кришуванням” та знищенням конкурентів. А „любий президент” – ця найстрашніша примара нашого суспільства за всі роки незалежності, що обіцяв навести в них порядок, став публічним фігляром та брехуном, якого давно потрібно притягнути до кримінальної відповідальності за все паскудство, що вчинив він та його оточення у останні роки. Та це – окрема тема. До речі, я вже пишу книгу „Згвалтована Україна”, де більш детально все це описую...

- Повернемося до нашої області. Як можна оцінити протистояння між колишнім губернатором та головою ради?
- А як ще можна оцінити дії „авантюристки в спідниці”? Лише як – „спідничний” авантюризм. Мені легше оцінити це все в тому плані, що добре пізнав цю особу у 2005 році. Читачам - важче, бо ж вони бачать її лише в тому вигляді, в якому її подають „кишенькові” ЗМІ. А вони завжди нашому «щасливому» народу владу подають, як і „лапшу” на вуха – красиво. Навіть коли та авантюристка з наполеонівським зростом та замашками узурпувала владу на початку 2005 року, навіть коли вона була „головою помаранчевого трибуналу” і творила відверті беззаконня, переслідуючи і по-садистськи знущаючись над порядними людьми, навіть коли, проклинаючи останніми словами Януковича і його партію, прогнулася перед нею, щоб пролізти у керівники обласного представницького органу.

Як бачимо, серед нас є люди, які абсолютно, як і їх божок „містер Ю”, не дотримуються ніяких моральних принципів, які здатні, якщо це їм вигідно, продати Україну не лише американцям, як вони це зробили у 2004 році, а й чорту лисому, аби мати з цього зиск.
Ось хто був з однієї сторони того конфлікту.

З іншого боку приходить на посаду губернатора людина, яка тут народилася, виросла, пройшла великий трудовий шлях, мала репутацію доброго господарника, вмілого керівника і т.д.

Більше того, він з тієї ж політичної партії, його призначив сам „помаранчевий Месія”, в кінці кінців, він прийшов вигрібати, вибачте, те „лайно”, що залишила після себе „солодка парочка” Паша та Іра, то йому треба було за це дякувати і всіляко допомагати. Бо ж він зачищає сліди „мудрого керівництва” колишнього „мента” та „училки”, які у практичній площині державного управління показали себе абсолютними нулями. Навіть нулями з мінусом – є таке поняття в фізиці. (Якщо не вірите – зюравчик-буравчик підкаже, він, кажуть колись фізику зубрив). Зате з добре підвішеними язиками.

З іншої сторони, якщо навіть тобі не сподобалося призначення губернатора, то, якщо є „клепка в голові”, хоч підготуй свій „удар”, вибери слабкі місця, налаштуй людей, вибери час. Не вмієш – спитай у заступника Буравчика – Шакала. Той паскудник добру школу пройшов, багато пакостей у нього за душею. Не підкаже він, підключи Свиницького чи Базильчука – ті завжди готові на такі справи і стоять у „прогибі”. Дай лише команду – „фас!”. Так ні ж, ця „язиката Феська”, буквально через місяць після роботи нового губернатора, виносить на сесію питання про вотум довіри до нього. Цирк на дроті! Було б смішно, якби це було не у нас. Та й ми вже не сміємось, бо втомилися, оскільки все життя в останні роки „під помаранчевими” – то суцільна клоунада!

Добре. Не вистачило розуму – получила облизня. Депутати ради виявилися мудрішими за свою керівницю. То сиди ж уже тишком-нишком. Не ганьби себе більше.
Е, ні! „Училка-коза” не з таких. Та й як тут всидиш, коли всілякі там свиницькі-сюрачки-радуєви-власючки-рублевськи-толстолобики весь кабінет їй витоптали (навіть стелю), заходячи до неї з однією вимогою – домогтися зняття губернатора, який, підбираючи в адміністрацію професіоналів, хоче позбутися цих пустозвонів.

Нагода знайшлася. У листопаді – звіт голови облдержадміністрації. От тут то ми його й знищимо, вирішила авантюрна баба. Визнаємо його роботу незадовільною – і „плети лапті”, друже!

Та депутати знову виявилися мудрішими за „палку помаранчеву революціонерку”, у якої до цих пір свище „помаранчевий вітер” в голові, а в протилежному місці так „крутить”, що вона й секунди всидіти спокійно не може. „Залізній Ірі” знову публічно винесли „гарбуза”.
Що в такій ситуації робить порядна людина? Правильно, пише заяву, дякує за роботу, бере з собою Буравчика, Шакала і їдуть вони працювати згідно своїх дипломів - вчителями в селі – там вакансій достатньо. Оце був би вчинок!

Та ж при чому тут порядність? Хіба можна говорити про порядність з тими, у кого відморожений на майдані мозок? Це – хвора людина, їй лікуватися треба, як і їх „любому другу”. І бажано в районі притоки річки Тетерів. Там таких приймають. Якщо не приймуть, то Толстов передзвонить і приймуть. По блату. І надовго.

Який висновок можна зробити? Двічі фактично отримала недовіру депутатів, авантюристка, мозок відморожений, минуле – кримінальне (узурповувала владу, організовувала антиконституційний заколот у 2004 році на території області) – то куди ж ви дивитесь, шановні депутати! Пора вже ставити питання про її відповідність займаній посаді. А правоохоронці повинні відразу після голосування у залі засідань надіти наручники – і в СІЗО, де у слідчого в протоколі вже має бути записано два запитання: коли ви призначені на посаду заступника губернатора у 2005 році і коли ви зайняли кабінет і почали керувати? І в кінці уже сміливо можна записувати звинувачення: узурпація влади. Свідків – море. В тому числі і я. Письмових доказів – ще більше. В тому числі і у мене.

Ось як можна, якщо говорити відверто, що, до речі, я й постійно роблю, оцінити ситуацію у верхніх ешелонах влади області.

Теж, до речі. Останнім часом на центральних каналах телебачення все частіше красується „любий друг” нашої „училки” – колишній губернатор–самозванець (як називав я його в суді) Паша. Той тут „помахав шашкою” пару місяців, зміцнив свій бізнес (на помаранчевому слензі це називається – „відбив бабки з наваром”, що потратив на майдановий заколот) і подався до Києва – солодко жити, прикрившись депутатською недоторканістю, і далі обкрадати народ та по телевізору вчити його жити. Чхав він на якусь „комуналку”, посівну, безробіття, зубожіння. Хай цим інші займаються.

Ось які попередники були у колишнього губернатора. Йому ще дякувати треба за те, що він, на відміну від Паші, навпаки, покинув більш спокійне столичне життя і „впрягся в нашого плуга”. І нам всім разом потрібно було йому допомогти виправити становище. Спільно, бо ніхто за нас це не зробить. А тих, хто, втішаючи свої власні амбіції, стає на заваді, треба позбавлятись. Часу вже немає для того, щоб ще сваритися між собою.

- Як Ви оцінюєте призначення нового голову облдержадміністрації?
- Що стосується його особи, його потенційних можливостей, то говорити про це ще рано. Тим більше, що він потрапив в дуже скрутну ситуацію. Навіть той факт, що він вже є шостим губернатором в області за останні шість років, говорить сам за себе. Подібного знущання не знала ще жодна область. Тому то вона й займає останні місця по Україні. Та й про яке покращення ситуації в області можна говорити, коли до цих пір у владних кабінетах ще сидить більшість „помаранчевих бездарів”, які стали дійсними бандитами, бо провадять політику геноциду стосовно свого народу. Тобто демагогічно виступаючи у свій час проти „бандитської влади” вони самі стали бандитами.

Ще, стосовно призначення нового губернатора, можу сказати, що „народний президент” цим ще раз довів свою повну бездарність, своє абсолютне нерозуміння справи державного управління.

- В чому воно виявилося?
- Як магістр державного управління можу заявити, що при прийнятті будь-якого управлінського рішення потрібно відпрацювати альтернативи.

- Але ж ми чули, що кандидатура Павленка розглядалася серед кількох альтернативних кандидатур...
- По-перше, якщо це й так, то це має робитися публічно. По-друге, я маю на увазі не просто вибір серед кількох кандидатів, а вибір серед їх ПРОГРАМ РОЗВИТКУ ОБЛАСТІ.

А ми що маємо? Призначили нового голову облдержадміністрації за невідомими нам критеріями відбору. Хоча зрозуміло, що це не є дотриманням принципів державного управління демократичної держави, а, скоріш за все, це є результатом „підкилимових ігор” секретаріату президента, що були притаманні у найгірші часи кучмівської адміністрації.
Павленко призначення прийняв і це характеризує його з ненайкращої сторони. Бо прийняв рішення ще не знаючи навіть області, але знаючи вже те, що по основних показниках вона на останньому місці. Прийняв ще не знаючи навіть як він буде виводити Житомирщину з піке, у яке завела її „солодка парочка Паша та Іра”. Це він підтвердив своєю заявою, що йому потрібно місяць для того, щоб визначити пріоритети своєї діяльності. Крім цього, він тією ж заявою підтвердив і свою недостатню компетентність у справі державного управління, бо за місяць визначити обгрунтовані шляхи виводу найвідсталішої області з прориву просто неможливо. Звичайно, якщо не видати „перли” стратегічного розвитку області на кшталт тих, що видали на зорі свого бурного правління Паша та Іра – створення єдиного університету та футбольного клубу. По-перше, це не було стратегічним напрямком, чого не розуміли бізнесмен та „училка”, а, по-друге, вони й цього не виконали.
Ще одним аспектом у призначенні нового губернатора є те, що на попередній посаді він нічим себе не проявив. Запам’яталася в його діяльності лише наївна юнацька посмішка, якої, як ми бачимо, він і зараз не позбувся. Навряд чи вона йому допоможе у протистоянні з головою ради, яка „з’їла” його більш досвіченого і жорсткого попередника. А якщо він „прийшов”, щоб сісти під „жіночу спідницю”, то йому тут взагалі немає чого робити. Бо ж подолати кризу в області без власної позиції і не заволодівши прихильністю депутатів облради навряд чи вдасться. Всім зрозуміло що, якщо Павленко захоче незабаром „зіграти власну партію”, то слід очікувати нового призначення, бо ж без солідної підтримки в області наша чарівна й демократична „залізна леді”, навряд чи буде його довго терпіти.

- То що, суцільна безвихідь?
- Чому? Вихід є. Йому потрібна своя команда професіоналів, яка б мала позитивний досвід роботи, добре знала область та її потенційні можливості, а також „стояла б за свого губернатора горою”, особливо у протистоянні з головою облради, яке у такому випадку неминуче. Я маю на увазі висококваліфіковані кадри, які „знищила” „головна помаранчева інквізиторка” області у 2005 році, які сьогодні знаходяться не при ділі. Розумію, що це нестандартний крок, який до того ж викличе великий спротив зі сторони пані Ірини та її підлабузників, проте він допоможе новому губернатору швидко опанувати ситуацією в незнайомій йому області, створити команду авторитетних в області професіоналів і працювати на благо мешканців області. Інші кроки для пришвидшення процесу покращення стану справ у області немає. Який з них він займе – час покаже. Залежно від цього він і запам’ятається в області або як тимчасовець, що танцював під „жіночу дудку”, або як видатний керівник, що впише своє ім’я золотими буквами в історію області.

- Чому Ви так негативно ставитеся до „народного президента”? Ви не боїтеся його помсти?
- Ви знаєте, навряд чи вже зараз знайдеться людина, яка б сказала добре слово про цю особу. Навіть серед помаранчевих сил. Це вже як у випадку з валізою без ручки: і кинути шкода, і нести важко.

Я йому свою зневагу висловив публічно у травні 2005 року у прямому ефірі обласного телебачення та радіо. Це описано в книзі. Та своє ставлення до цієї вкрай непорядної, а тому зневажливої для мене особи серед рідних та знайомих я не приховував ніколи. Навіть у жовтні 2004 року, коли я в університеті читав курс лекцій по дисципліні „Інформаційні кампанії”, то не міг не торкатися аналогів теми з президентської кампанії.

При цьому, аналізуючи плюси та мінуси кандидатів, я звертав увагу на такі суттєві недоліки „любого друга”: відсутність харизми, професіональної команди, мягкість характеру, надзвичайно великий вплив оточення, наповнення своєї програми популістськими гаслами, використання у виступах демагогії, продажність американцям тощо. Та й минуле цього політика було вкрай сумнівним: керівництво банком „Україна”, після чого він „накрився” і „накрив” кошти нашого агропромислового комплексу; беззубе прем’єрство, в ході якого він називав Кучму „своїм батьком” та шельмував ініціаторів акції „Україна без Кучми”, затим різко змінив свою орієнтацію; „профукана” перемога „Нашої України” на виборах 2002 року, коли, набравши найбільшу кількість голосів, ця політична сила не зуміла використати цю перемогу і була викинута в тінь політичного життя; та й шлюб з працівницею американських спецслужб теж був підозрілим.

Коротше кажучи, як у громадянина, журналіста, письменника, політолога, магістра державного управління – ця постать у мене нічого, крім зневаги, не викликала. Тим більше, що я бачив, що це американська маріонетка, яка продала майбутнє цілого народу своїм американським хазяям.

І, як бачимо, інтуїція та логіка мене знову не підвели.

Чим же запам’яталася ця постать після узурпації влади внаслідок антиконституційного заколоту – ми бачимо. Це політичні репресії проти професіональних держслужбовців із заміною їх бездарями, чим він сам довів по два-три рази замінюючи їх на посадах, це повний провал його демагогічного курсу – як внутрішнього, так і зовнішнього, це зубожіння народу, як Божа кара йому за те, що послухав слащаві помаранчеві обіцянки під час виборів і віддав йому голоси, це провал його уряду, це розвал з-за корупції його „команди”, це провал його партії, блоку, коаліції... Коротше кажучи – абсолютний провал у всьому.

Що мала б зробити порядна людина в такому разі? Правильно – вийти на майдан, де він дурив народ, стати перед ним на коліна і бачитися за всі злочини, що він перед ним вчинив. Після цього взяти за руку Катюху з її голівудською посмішкою, сісти прямо на площі на воза і податися у нарозбитіший (після його мудрого керівництва банком „Україна”) колгосп на посаду бухгалтера – з чого й починалася, на біду всьому народу, „славна” кар’єра.
Зробив він так? Ні. От вам і відповідь – порядна це людина чи ні? Так само, як і наша місцева „помаранчева примадонна”, про яку мова йшла вище? Скажу більш відверто, що „помаранчевий табір” – це саме той випадок, коли кажуть, що паскуда сидить на паскуді і паскудою поганяє! І нам давно пора створити Народний трибунал, щоб змусити їх відповідати за всі злочини, що вони скоїли перед народом. Бо ж, добре відомо, що безкарність породжує вседозволеність. Вони вже й зараз, без крихти совісті у очах, планують нові заходи по одурманенню людей, щоб дорватися до влади знову напитися нашої крові. Цих „вампірів” треба негайно зупинити.

Бо ж зрозуміло, що „містера Ю” не відпустять нікуди його „любі друзі”, які, користуючись його безволлям та хворобою, „гвалтують” Україну і хочуть використовувати її у своїх цілях якомога довше. Необхідно негайно провести незалежне міжнародне медичне обстеження цього пана, в тому числі і психіатричне, оскільки таке отруєння не могло пройти безслідно. І оскільки така особа керує країною, то це вже загроза національній безпеці країни. У всякому разі багато її дій лишнє тому підтвердження.

- Ситуація в нашій країні, дійсно, вкрай важка. Який же має бути вихід з цієї ситуації?
- У нас усе наскрізь прогнило – від Конституції (яку три сотні депутатів після нічної поголовної п’янки, насміх усьому світові, прийняли всього за одну ніч), до державного устрою і форми правління. Ця невизначеність у всьому веде лише до загибелі держави і до соціальної революції, про що ми говорили вище. Тому, на мою думку, потрібно скликати Народне віче і вирішувати, що нам робити дальше? Почати треба з прийняття Конституції, де все чітко прописати, і яку обов’язково треба прийняти на всенародному референдумі, а не шляхом блокування депутатів у будинку парламенту із насильницькою вимогою: не приймете – не випустимо! Хай народ скаже, наскільки вдався такий експеримент як „незалежність”? Історія вчить, що як тільки Україна її здобуває, то після цього починається „доба руїни”. Уже навіть у людей мислячих виникає думка, а чи взагалі можлива Україна, як незалежна держава? Переконаний, якщо б зараз провести референдум, то народ навряд чи відповів схвально.

Я був і є найзапеклішим ворогом всіх „помаранчевих” мерзотників. Я не припиню свою боротьбу з ними до тих пір, поки остання помаранчева мерзота не залишить державну службу. Поки вони не будуть заслужено покарані. І не тільки народною карою, а й юридичною. Сподіваємося, що і суд небесний винесе їм свій справедливий вердикт. І нехай не сподіваються, що час мине і все забудеться. Цього забувати неможливо. Я переконаний, що незабаром парламент прийме постанову й про „помаранчевий геноцид проти свого народу”.

- Ви збираєтеся повертатися на державну службу?
- Звичайно. І цього вимагає не лише людська чи, навіть, історична справедливість, цього вимагає суспільна необхідність.

Бо ж всі роки незалежності наша держава страждала багато в чому від того, що на державній службі, у більшості своїй, були безмовні виконавці, основне завдання яких було не відстоювання власних поглядів чи висловлення альтернативних думок на будь-яку проблему, а лише угодництво перед керіництвом. Коли ми, накінець, зрозуміємо, що коли управлінська команда на будь-якому щаблі влади складається лише з одних „одобрямсів”, то це шлях в нікуди, це шлях від кризи до кризи. До чого це призвело – ми бачимо. Без самостійних і сміливих людей у справі державного управління, без дійсно справедливого конкурсного добору на службу, без значного підвищення статусу державного службовця, нашу державу чекає смерть із визначенням: „невдалий експеримент із незалежністю”.
Тим паче, коли в епоху „помаранчевої чуми” до влади дорвалися бездарі, які просто довели країну до межі краху. Ось, наприклад, що відверто сказав ще рік тому в інтерв’ю газеті „2000” один із помаранчевих вождів Євген Червоненко:
„Самое страшное, что в этой стране востребованы бесхребетные существа... Предательство давно не стало позором. Увы, здесь нужны шариковы. Или „серые мышки”. Ведь так удобней – уметь предавать!”

- Дякую за розмову. Що б Ви сказали на завершення?
- Я знаю, що після виходу книжки „Мразь боится света” та цього відвертого інтерв’ю мої „любі друзі”, які зараз при владі, використають їх для того, щоб не допустити мене на державну службу. І це буде лишнім доказом усіх моїх слів, а також доказом політичних переслідувань в Україні та відсутності свободи слова. І це означає, що попереду ще довга боротьба, про яку читачі будуть дізнаватися із засобів масової інформації та наступної книжки. І чим довше буде тягнутися цей процес, тим більше про недоліки влади дізнається наше суспільство. Як кажуть, немає “худа без добра”.

Я не зупинюсь ні перед чим, бо ж у мене є одна перевага – я не боюся вмерти за велику справу. Не лякайте. Марно. Амінь.

В. КУЧИЦЬКА
Конт. Тел – 8-097-35-05-205
Видання "Українське життя"