Професор Євген Ходаківський: перший козир Житомирщини - мінерально-сировинний запас,

Останній місяць тема світової фінансової кризи та її можливих руйнівних наслідків для України затьмарила навіть архіскладну для співвітчизників проблему позачергових виборів, котрі з природних причин вже "в печінках сидять".

 Простих людей більше хвилює не новий формат політичного олімпу, а те, чи матимуть вони засіб для існування - роботу, зарплату, пенсію, стипендію, чи зможуть отримати свої кровні заощадження, що знаходяться в банках, і врешті - кому їх довіряти зараз, в умовах кризи фінансів.

Підстави ж для тривоги очевидні: значна частина металургів України вже залишилися без роботи, зупиняються автомобільні заводи, заморожуються будівельні майданчики, тихе життя наступає в багатьох банках, що загалом народжує масовий психоз, призводить до зростання соціальної напруги в суспільстві.

Тож з огляду на ці обставини, ми вирішили просвітити і мешканців Житомирщини на предмет того, що їх чекає вже в недалекому майбутньому, тому запросили до розмови авторитетного в нашому краї науковця - доктора економічних наук, професора Національного агроекологічного та Державного технологічного університетів (м. Житомир), головного наукового співробітника НДІ "Полісся" Євгенія Ходаківського.

- Як Ви вважаєте, коли вже були відчутні симптоми світової кризи?
- Насамперед хочу спробувати заспокоїти всіх і зазначити, що криза ринкової економіки - явище абсолютно закономірне. Певно, поети це краще за всіх розуміють, про що свідчать безсмертні слова,наприклад, Олександра Блока "і вічний бій, спокій нам лише сниться".
Якщо ж ближче до суті питання, то ознаки кризи було добре видно ще в 2007 р., коли на світовому ринку почали стрімко зростати ціни на нафту, що, з природних причин, викликало ланцюгову реакцію в економічній та соціальній сферах. Іншим, не менш важливим індикатором слід розцінювати таємниче затишшя на фондовому ринку, котре завжди супроводжується тим, що навіть рішучі інвестори не можуть визначатися куди краще вкладати кошти і після тривалих митарств призупиняють свою діяльність. З біржової паніки фактично все почалося і в Україні, що добре видно по поведінці вітчизняних олігархів, котрі ще рік тому почали активно виводити капітали з одних галузей і вкладати в інші.

А що означає, наприклад, факт значного подорожчання харчових продуктів? Звісно, і він викликав ланцюгову реакцію по всіх країнах, що особливо негативно позначилося на українських сільгосптоваровиробниках, дохідність яких постійно знижується у зв'язку з великою диференціацією норми прибутковості (у промисловості вона становить 60%, торгівлі - 50%, а в сільському господарстві - лише 6%) попри невпинне підвищення цін на сільськогосподарську продукцію. Найсвіжішим прикладом цього явища є ситуація з урожаєм зернових в поточному році: отримали фактично рекордний обсяг за останнє десятиріччя, а щоб мати прибуток, що був десь в кінці 1990-х, в 2008-му треба було зібрати щонайменше втричі більше. Все це говорить про викривлення економіки, про її спотворений характер, в тому числі й статистичних показників, відносно того, розвивається вона чи занепадає. Так ось, саме диференціація норми прибутковості - слабке місце для вітчизняної економіки, що виправляється в умовах криз ,як правило, в такий спосіб: держава сміливо бере на себе функцію головного регулятора, інвестує виробництво і приводить слабкі галузі, насамперед сільське господарство, до середнього рівня прибутковості по країні.

- Отже велика роль у подоланні кризи відводиться державі. Тому в продовження хотілося б почути Вашу оцінку антикризових заходів Уряду України.
- Позитив: влада розуміє надзвичайну складність, навіть небезпечність ситуації, з кризою не жартує, і звертається за допомогою до Міжнародного Валютного Фонду, яку можна розцінювати як "паличку - виручалочку" в найкритичніші моменти, в тому числі і ті, що зараз існують. Відтак, вважаю, що ті 16,5 млрд. дол. США, що надаються МВФ Україні, стануть достатньою ін'єкцією для оздоровлення насамперед фінансової системи країни. А великим мінусом урядової програми є те, що до її розробки, певно, як завжди не долучалися провідні аналітичні центри, котрі займаються прогнозуванням складних економічних явищ. Скоріш за все цей документ створювався без потрібного обґрунтування і в пожежний спосіб. Адже як по іншому можна розцінювати недолугу ініціативу Уряду про замороження зарплати, котра в Україні і без цього лишається вкрай недостатньою навіть для забезпечення фізіологічних та інших потреб людини. Хто запропонував це положення? Думаю, він явно не розуміє елементарної аксіоми, що людина, яка отримує достойну зарплату, добре працює. Тому-то ніколи не треба боятись фінансувати людину.

І насамкінець, якщо мислити не сьогоднішнім днем, а стратегічно, то стабільність української економіки слід будувати, звісно, не на позиках МВФ, а на сильному сільському господарстві. Коли ми матимемо його, тоді у нас буде достатній продовольчий фонд й відповідна безпека країни. Тоді-то природно знизяться ціни і стануть доступними харчові товари як для шахтарів, так і для бідних пенсіонерів. А поки що українці мають те, що мають: витрати на продукти харчування складають 60% усіх витрат.

- Тепер про головне. Пане професоре, наскільки руйнівними чи навіть драматичними можуть бути наслідки світової кризи для України? Чи не повторяться у нас катастрофи, що пережила країна в кінці ХХ ст.?
- Не думаю, що зараз чи колись повторяться 1992 - 1996рр., коли внаслідок виходу з "рубльового простору" і заміни купюри рубля легко підробними папірцями (купоно-карбованцями) Україна отримала річну інфляцію в 1055% і втрату заощаджень людей еквівалентом в 150 млрд. дол. США, а потім страшенний стрес та десятикратний темп вимирання населення. Дуже важким став також кризовий 1998р. для аграріїв, котрі втратили тоді половину посівних площ, тому що просто зникла можливість їх обробляти. В тому ж таки 1998-му відбулося катастрофічне зниження реальної зарплати - на 200%.
Чого нам слід чекати зараз?

З впевненістю можу сказати, що рецесії, іншими словами глибокого падіння в Україні не буде, навіть тому, що ми зараз, як і раніше , знаходимося в депресивній фазі. Це означає, що далі просто падати фактично неможливо, хоча окремі галузі все ж постраждають. До числа таких, думаю, слід віднести знову ж таки інтелектуальну сферу, функціонування якої залежить від стану бюджетів, а їх наповнення в умовах кризи буде достатньо проблематичним для всіх регіонів країни. І це при тому, що і зараз інтелект в Україні оцінюється дуже і дуже низько, а витрати на наукові розробки - мізерні.
Якщо порівнювати з іншими країнами світу, то економічне становище України сильно погіршується і нині існуючою глибокою політичною кризою. І поки ми не ліквідуємо її, годі нам думати про подолання економічної кризи. Відтак, українські депутати, високопосадовці мають усвідомити, що політична катастрофа тільки поглибить деструктивні явища в економіці, і якщо вони дійсно бажають добра людям, то нехай краще шукають не винних, а компромісу.

- Як Ви вважаєте, чи має якісь важелі протидії фінансовій кризі обласна влада?
Скажу прямо, вона їх завжди має, питання тільки у тому, наскільки використовує.
Перший козир Житомирщини - мінерально-сировинний запас, який, на жаль, служить, певно, більше іншим регіонам, ніж нашій області в силу того, що велика частина добувних фірм зареєстрована, як правило, в багатих містах країни, куди і сплачуються податки. Змінити ж ситуацію, навести порядок у цій привабливій сфері - в силах саме обласної влади, але для цього потрібна, крім гасел, тверда воля.

Друге - Житомирська область свого часу неефективно використовувала, а потім взагалі втратила, так би мовити, велику приманку - закон про спеціальний інвестиційний режим на територіях пріоритетного розвитку, авторами якого були, до речі, місцеві науковці. А ось на Донеччині значно раціональніше застосовувався аналогічний закон - про вільні економічні зони, що забезпечило у значній мірі стрімкий розвиток її в кінці 1990- - на початку 2000-х років.
Влада, в даному випадку місцева, тільки на якийсь мізер використовує науковий потенціал регіону, і, думаю, що дуже часто навіть не відає про наші розробки. Наприклад, лише великою мрією лишився мій задум стосовно створення Коростенського залізничного порту, який дав би змогу значно ефективніше використовувати колії, загальна довжина яких тільки по місту Коростеню і навколо нього становить майже 30 км. А це в силах знову ж таки регіональної влади, котра, певно, не бачить ще одного важливого недоліку господарства Житомирщини - відсутність фінансово-банківського холдингу, який завжди при об'єднанні капіталів дає ефект за наростаючою: 2+2=5,6,7…

Проте з іншого боку наша область має перевагу порівняно, наприклад, з індустріально розвинутим Сходом, тому що на Житомирщині зараз вже немає гігантів, зупинка яких призводить до великих соціальних катастроф. Наповнення ж бюджету забезпечується у нас різнопрофільними малими та середніми фірмами, тому навіть призупинення діяльності якоїсь з них чи групи суттєвого не вплине на загальний збір до скарбниці. Відтак і занадто великого зростання безробіття нам не слід чекати.