Мокрицкий про Житомир: Легенды. История. Наше время

Житомир - місто, обласний центр. Розташоване в центрі України, на межі Лісостепу і Полісся на крутих берегах річки Тетерів (притоку Дніпра) і Кам’янки.

Територія міста - 6083 га. Місто знаходиться на відстані 135 км на захід від Києва, на перехресті залізниць та автошляхів, то з’єднують столицю України її західним та південними областями. Залізниці з’єднують Житомир з Києвом, Москвою, Санкт-Петербургом, Барановичами, Сімферополем, Львовом, Одесою, Ужгородом, Харковом.

Кількість населення м. Житомира станом на 01.10.07 р. - 272,2 тис. осіб, 274,9 тис. осіб.

Більше одинадцяти століть звучить гордо і неповторно мелодійне ім’я старовинного українського міста Житомир. За однією з легенд місто було започатковано у 884 році як невелике укріпленням на високих гранітних скелях притоки Тетерева - Кам’янки. Житомир тривалий час був західним форпостом "матері городів руських" - Києва.

В XVI ст. житомирський замок - найбільший серед дерев’яних фортифікаційних споруд Правобережної України. Замок неодноразово зазнавав нападів чужинців, аж допоки не втратив захисної ролі після зайняття Криму російськими військами у 1783 ропі.

Незважаючи на свою мирну назву, Житомир як "мир" "житичів" (така версія етимології топоніма є теж) у дійсності пережив багато далеко не мирних подій. Житомирським міщанам не раз випадало лишати свої будинки, братися за зброю, щоб відстояти свободу і незалежність. Житомир піддався нападу незліченних орд хана Батия. Місто неодноразово повністю розорювалося, а мирні жителі були вбиті або потрапили в рабство. Деякі дослідники вважають, що в 1320 році житомирську фортецю захопили литовські князі. У ці ж роки почастішали набіги кочівників.

Щоб рятуватися від загарбників і не втрачати сполучення і навколишнім світом, житомиряни прокопали від замку до Кам’янки та Тетерева підземні ходи. Вони проходили трьома ярусами на глибині від 3 до 10 метрів, мали ніші для переховування та пастки для ворогів. Залишки ходів збереглись й дотепер і подекуди нагадують про себе раптовими проваллями.

Вперше Житомир згадується у літописі під 1392 роком, коли литовський князь Вітовт оволодів житомирським замком піл час походу на Київ. Після поразки Вітовта на Ворсклі 1399 року, орди хана Едигея, переслідуючи литовського князя, захопили місто. 1469 року набіг татар був особливо жорстоким і літописець засвідчив: "БЕЗ мери много зла сотворіша около Житоміра". Особливо постраждав Житомир від татарських набігів у 1469 та 1582 роках. Однак місто знову постало з попелу і поступово розбудовувалося.

У 1444 ропі Житомир вже був одним і 15 найбільших міст Великого князівства Литовського і остаточно отримав Магдебурзьке право, отож одним з перших на Волині створив власні органи самоврядування (вперше Магдебурзьке право було надано Житомиру у 1432 році). Тоді ж затверджено і його перший герб - замкова брама фортеці з трьома вежами на блакитному тлі. Таким є герб Житомира з часів незалежної України.

Після Люблінської унії 1569 року Житомир перейшов під владу Польщі. Тоді ж він затверджується столицею повіту З "привілеєм на повітові сеймики". Як стверджує історик Павло Клепацький, це був час розквіту і розвитку міста, що вело активну торгівлю з багатьма містами Литви, Польщі та більш віддаленими містами Європи. З 1596 року Житомир здобув право на проведення двох двотижневих ярмарків. У 1634 - 36 роках житомирський староста Ян Тишкевич збудував в місті монастир кармелітів.

У 1648-1667 роках місто було ареною подій національно-визвольної війни українського народу. В 1649 ропі Житомир стає навіть містом Київського полку і сотенним центром, але його близькість до кордону з Польщею визначила подальшу історичну долю міста.
Після Андрусівського перемир’я 1667 року, за яким Лівобережна Україна і Київ відійшли до Московщини, а Правобережна лишилась під Польщею, Житомир став головним містом Київського воєводства Речі Посполитої. Ця обставина відіграла вирішальну роль у прискореному розвитку Житомира. Втім, вперше "мундир старшого міста" в регіоні він одягнув ще у 1471 році, коли Київське князівство підпало під владу Литви і стало воєводством, а Житомир - центром староства (повіту).

Як вже зазначалося вище, 1667 рік - поворотний в історії міста. Житомир став важливим політико-адміністративним центром Волині. Але спочатку його прискорений розвиток проходив під знаком полонізації.

Оскільки Київ за Андрусівським перемир’ям 1767 р. відійшов до Росії. Житомир став головним містом одночасно двох повітів - Київського і Житомирського. Конституцією 1724 року Київський повіт було приєднано до Житомирського. Ця обставина відіграла вирішальну роль у подальшій долі Житомира.

На початку XVIII ст. Житомир стає значним осередком польської культури на Правобережній Україні. В 1724 році єзуїти заснували тут монастир (костел зруйнований у XIX ст., келії частково збереглись дотепер). У 1766 році почав діяти монастир сестер-жалібниць "шаріток" ордена св. Вікентія, які не раз рятували городян від смертоносних морів. У 1761 році - монастир бернардинців.
В 1768 році Житомир став місцем трагічного фіналу визвольних змагань українського народу проти польських визискувачів - коліївшини. Тут відбувся суд над її учасниками. До страти було засуджено кілька тисяч повстанців. Вирок виконали у приміському селі Кодня.

Наступного року місто штурмував і вхопив полк донських козаків. Майже усіх мешканців перебили, а будівлі - спалили. Лишився непошкодженим лише бернардинський кляштор. Місто перетворилось у пустку і тіла загиблих нікому було поховати. Почалася епідемія моровиці. 1 все ж місто не припинило існування.

Упродовж XVIII століття Житомир вже остаточно вирвався із тісних напівзруйнованих стін дерев’яною замку і розбігся вузенькими вуличками та хитросплетеним мереживом ще вужчих провулків в південно-східному, східному та північному напрямках.
У 1775 році польською конституцією Житомир визнаний в числі столичних міст польської корони другим за значенням після Кракова. Тут було встановлено каштелянство, і каштелян (цивільний і військовий правитель) отримав сенаторське достоїнство. Але з боку польської влили місто зазнавало багато кривд. Так, одна з частин Житомира - Єзуїтська Юридика не сплачувала до міського бюджету з розміщених на ній численних промислів жодного проценту податків...

В результаті другого поділу Польщі 1793 року Житомир опиняється в межах Російської імперії. В 1996 ропі царський уряд викупив Житомир у графів Еллінських, що були його власниками. Після третього поділу Польщі та інкорпорації Волині до Російської імперії, Житомир призначається з 1795 року тимчасово, а з 1804 року - остаточно, столицею величезної Волинської губернії з населенням майже 4 мільйони чоловік і територією понад 70 тисяч квадратних кілометрів (1913 рік).

Певний час. після інкорпорації Волині до Російської імперії, в місті продовжуєш діяти магістрат як орган місцевого самоуправління. Але в 1837 році було утворено міську думу, паралельно з якою ще деякий час діяв магістрат, функції якого було зведені до розгляду судових справ. У середині XIX ст. магістрат остаточно припинив свою діяльність.

Усе дев’ятнадцяте століття стає для міста часом невпинного зростання, розвитку, зміцнення його позицій як важливого регіональною адміністративного і культурного центру краю. Ще у 1797 ропі в Житомирі було засновано першу театральну антрепризу. Згодом - друкарню. До 1804 року тут діяв Надворний суд. якому підпорядковувались не тільки Волинська, а й Мінська та Подільська губернії. Населення міста між 1798 та 1825 роками збільшилось з 5419 до 13 тисяч осіб. В 1840 році складало вже 17 тисяч. 1863 - 38, 1897 - 66 тисяч мешканців.

З 1833 року в місті починає діяти губернська гімназія, створена після придушення польського повстання 1831-1832 рр. (як частина знаменитого Кременецького ліцею, що був закритий). Другою частиною цього "репатрийованого" російським урядом навчального закладу став нововідкритий у Києві університет св. Володимира. Отож перша Житомирська чоловіча гімназія (тепер університет ім. Івана Франка) і Київський університет св. Володимира (тепер Національний університет ім. Тараса Шевченка) - історичні брати.

Багатьох видатних людей виховала Житомирська перша гімназія. Ось лише деякі з них: польський революціонер-демократ, друг Т.Г. Шевченка - Сигізмунд Сєраковський; український метеоролог, професор Олександр Клосовський: польським поет, перший перекладач польською мовою шевченкового "Кобзаря" Леонард Совінський; український мовознавець Кость Михальчук; український ботанік, один з перших президентів Всеукраїнської Академії наук Володимир Липський; професор, міністр УНР Іван Фещенко-Чопівський; видатний геолог, академік і один із засновників Всеукраїнської академії наук Павло Тутковський та десятки інших, чиї прізвища ви зустрінете в будь-якій енциклопедії.

Почесним попечителем гімназії був відомий польський письменник і громадський діяч Юзеф Крашевський. Він майже сім років мешкав в Житомирі на Любарській вулиці (поруч з гімназією).

В 1812 році Волинь і Житомир, зокрема, стали тилами подій російсько-французької війни. Тоді туї неодноразово бували відомі військові діячі Михайло Кутузов, Олексій Тормасов, Денис Давидов. Останній служив в Житомирі при губернському рекрутському депо (на зразок сучасного "військкомату") майже рік. Тоді ж Іван Котляревський формував на Волині добровольчі полки і часто бував у Житомирі.
По війні місто почало зростати. Розвивається промисловість. Так біля річки Путятинки виникає цегельня бернардинів, яка проіснувала до 1970-х років; на берегах Кам’янки та Тетерева - пивоварня і суконна фабрика, а також численні млини тощо. Млин німкені Пауліни Шульн на лівому березі річки Кам’янки у 1870-х роках місцевими чехами Махачеком і Янсою був перебудований під пивоварний завод, що славився свого часу своєю продукції на всю Європу. Цей завод діє і по-сьогодні і є одним з найстаріших підприємств Житомира.

У 1820-х роках Житомир - один з центрів декабристського руху. Тут збиралася "Слов’янська сесія" за участю польсько-українського поета Тимка Падури та російсько і Кіндрата Рилєєва. Після розгрому повстання багатьох членів "Товариства з’єднаних слов’ян" (волинських декабристів) попередньо ув’язнювали і, перед відправкою до Петербурга, допитували в Житомирі.

У 1827 році імператором Ніколаєм 1 був затверджений перший генеральний план Житомира, розроблений місцевим землеміром Павлом Кудрявцевим та узгоджений англійським архітектором Уільямом Гесте.

У 1845 р. перший генплан довелось відкоригувати. Зокрема, ним було передбачено будівництво бульварного кільця ближче до центру. Його перша частина - нинішній Старий бульвар закладено за участі польського письменника Аполло Коженьовського - батька відомого англійського письменника Джозефа Конрада. Кошти на будівництво бульвару внесли відомі житомирські родини. Серед них - сім’я міського лікаря Леонтія Лятошинського - дідуся видатного композитора Бориса Лятошинського.

У 1980-х роках Старий бульвар капітально реконструювали, за що автори проекту оновлення, зокрема, житомирські архітектори О. Зеленський та М. Іванчук, отримали звання лауреатів Державної премії України в галузі архітектури.

Поступово утверджуючись в ролі головного міста губернії, маючи вигідне транспортне сполучення з Києвом, Овручем, Бердичевом та західним кордоном, нарешті, знаходячись в оточенні чудової мальовничої природи і на досить тоді повноводих річках, Житомир ставав дедалі значимішим містом Правобережної України. Вже в середині XIX століття він шостий за числом жителів після Києва, Севастополя, Миколаєва, Одеси та Бердичева. Меншими за нього були і Харків, і Катеринослав і багато інших, тепер крупних міст.

У 1846 році за дорученням Тимчасової комісії і розгляду древніх актів місто відвідав Тарас Григорович Шевченко. Його цікавили народні сказання, пісні, пам’ятники старовини, історія краю. У Кодні він вклонився праху борців за свободу народу, замалював гайдацькі могили, побував у Новограді-Волинському. Відвідування Волині лишило яскравий слід у творчості великого поета. Спогади про Житомир і Новоград-Волинський зустрічаються в повісті "Прогулянка з задоволенням і не без моралі", поемі "Варнак" та повісті під тією ж назвою. В Житомирі Тарас Шевченко зупинився в одній з будівель комплексу Архієрейського подвір’я, спілкувався тут зі своїм добрим знайомим академіком живопису маляром Аполлоном Мокрицьким, який брав участь в його викупі з кріпацтва.

Дев’ятнадцяте сторіччя для Житомира - це період його розквіту як важливого культурного центру краю і всієї Правобережної України.
В 1855 році на Пушкінській вулиці стає до ладу велична будівля театру, сцена якого пам’ятає таких корифеїв мистецтва як М. Щепкін, В. Давидов, А. Олдрідж, Т. Сальвіні, П. Віардо, І. Федотова, Л. Собінов, М Кропивницький, М. Старицький, М. Заньковецька, М. Садовський... Врешті, всіх не перелічиш. Але й згадані імена свідчать про насичене культурне життя в місті у минулому...
У 1866 році відкривається перша в краї публічна бібліотека. Початок її діяльності пов’язаний з відомим літературознавцем і бібліографом Володимиром Боцяновським. При бібліотеці створили геологічний відділ (виставку мінералів, на які так багатий край, що свого часу видатний вчений академік Олександр Ферсман охрестив "Уралом в мініатюрі") - попередника нинішнього краєзнавчого музею - найстарішого на Волині.

В середині століття в Житомирі відбулося чимало інших важливих подій. Через місто прокладено Києво-Брестську шосейну дорогу, що значно пожвавило економічне життя краю.

У 1857 році через Житомир прокладено телеграфну лінію, а у 1870 році - трансконтинентальну лінію "Лондон - Делі" з проміжною підсилювальною станцією в Житомирі. Тоді ж Житомир став центром одного з найбільших телеграфних округів Російської імперії, який охоплював майже всю територію Правобережної України, частину сучасної Білорусії та Молдови. Його керівником попервах був інженер-полковник Оттобальд Глазер, чий онук відомий далеко за межами України - талановитий поет і маляр Максиміліан Волошин.

У 1857-1874 рр. за проектом академіка архітектури К. Рохау, професора архітектури Є. Жибера та архітектора В. Шаламова споруджено кафедральний Преображенський собор, який є одним з найбільших і найвеличніших православних храмів України. Одночасно в ньому можуть брати участь в службі близько 4 тисяч віруючих. В соборі с також нижній храм Св. Анастасії Римлянки - покровительниці Житомира.

У 1863 р. - на Великій Бердичівській споруджено нове приміщення чоловічої гімназії. Пізніше обабіч головного корпусу було побудовано два допоміжних - для квартир викладачів гімназії і для бібліотеки. Всі разом вони утворили ансамбль, то є пам’яткою архітектури.

Перша чоловіча гімназії довгі роки була найбільшим і найавторитетнішим навчальним закладом не тільки Житомира, і й всієї Волинської губернії. В гімназії навчалися видатний російський письменник, уродженець Житомира Володимир Короленко, відомі вчені академіки Володимир Линський, Володимир Подвисоцький, Микола Дашкевич, Василь Омелянський, професори Костянтин Пурієвич, Богдан Шишковський, Володимир Арциховський, композитори Юліуш Зарембський, Михайло Скорульський, відомий музикант, батько славетного Святослава Ріхтера - Теофіл Ріхтер, професор архітектури Євген Білогруд, провідник української національної думки Вячеслав Липинський та багато інших визначних постатей. Тут викладав батько видатного вченого в галузі космічної техніки Сергія Корольова - Павло Корольов.
Наприкінці XIX ст. в місті прокладається водопровід, будується електростанція, водонапірна вежа. З 1896 р. розпочинається рух потягів, споруджується перший дерев’яний залізничний вокзал, який у 1914 р. було замінено великою кам’яною спорудою, а вузьку колію замінено на стандартну - широку. З 22 серпня 1899 року вулицями покотився електричний трамвай - один з перших в Україні. На початку XX ст. в місті вже діяло 5 трамвайних маршрутів. Проектувалися нові.

Місто зростало, впорядковувалося. В ньому діяло 58 різних фабрично-заводських підприємств, багато важливих складів, депо, а також готелі, лікарні, магазини, майстерні тощо. Наприкінці XIX століття засновано ряд фабрик і заводів, на базі яких згодом виросли великі сучасні підприємства з виробництва меблів, ливарних, панчішно-шкарпеткових виробів, автозапчастин, діють і понині. Інтенсивно розвивалася оптова і роздрібна торгівля. Тільки на одній Михайлівській вулиці довжиною всього у 288 метрів знаходилось 56 магазинів, лавок, майстерень, бюро тощо.

На берегах річок Кам’янка та Тетерів діяли численні млини, найбільшим з яких був водяний млин купця К. Ляшкова. Втім, річка Тетерев, то протікає крізь живописні скелясті береги, вкриті подекуди сосновими та мішаними лісами, не лише напувала Житомир та забезпечувала роботу млинів і лазень, а й була улюбленим місцем відпочинку житомирян.

На зламі століть культурно-освітньої о життя Житомира ставало дедалі насиченим і різноманітним. У 1898 р. відбувся перший в місті сеанс кінематографа. Незабаром відрилися перші стаціонарні кінотеатри "Біограф". "Люкс". "Рим"... Працювали цирк, стаціонарні та літні театри, в яких гастролювали відомі українські та російські театральні трупи.

На початку XX ст. в Житомирі діяли комерційне, землемірне, музичні, ремісниче, жіноче (духовного відомства) училища, п’ять гімназій, художня та фельдшерська школи, духовна та вчительська семінарії, десятки інших навчальних закладів.

Показово, що у 1920-х роках на базі дореволюційних навчальних закладів в Житомирі було відкрито понад 70 радянських шкіл! На початку 1910-х років мав відкритися педагогічний інститут. Ще у 1870-х роках її місті діяв Єврейський вчительський інститут, для якого було побудовано великий триповерховий корпус на Пушкінській вулиці в стилі неокласицизму. Потім він був закритий і ІІ ньому приміщенні оселилася Друга чоловіча гімназія. В цьому будинку в різні часи навчалися талановитий поет Саша Чорний, видатний український композитор Борис Лятошинський (це вже в Другій гімназії), тут жив у квартирі свого батька - інспектора вчительського інституту майбутній винахідних першого в світі ранцевого парашут Гліб Котельников...

На початку 1900-х років в Житомирі створюється Товариство дослідників Волині. Його очолював енергійний дослідник Волині, в майбутньому академік АН України Павло Тутковський). Починає діяти українське товариство "Просвіта".

На Михайлівській будується спеціальна будівля з концертним залом для Музичного товариства (в стилі декаданс), а також приміщення з концертним залом для Товариства взаємного кредиту на розі Михайлівської і Великої Бердичівської (тепер міська рада, майдан Корольова, 4). В останньому з концертом виступав знаменитий російський співак Федір Шаляпін, у музичних класах навчався, а згодом працював український композитор Михайло Скорульський.

У ці роки в Житомирі жили, навчались, і творили Михайло Коцюбинський, Олександр Мачтет, Саша Чорний, Олександр Купрін, Олександр Довженко, Василь Кравченко,

Зоя Гайдай, Михайло Скорульський, Борис Лятошинський, Олександр Олесь, Іван Кочерга, Олександр Канцеров.

У 1910 роках Житомир мав гарні перспективи розвитку, що базувалися на значному економічному, транспортному, екологічним) потенціалі міста. Але у 1914 р. розгорілася Перша світова війна. Місто стало одним з основних тилових центрів театру воєнних лій. оскільки Волинська губернія була прикордонною. Крім того, Житомир і губернія весь час забезпечували поповненням діючу армію, адже до війни в місті дислокувалася п’ята піхотна дивізія (командирами полків служили відомі воєначальники генерали Микола Рузський, Антон Денікін та інші). З початку війни тут знаходились чимало запасних частин та тилових установ Південно-Західного фронту, діяли дві школи прапорщиків.

Звичайно, у ці роки в Житомирі майже припинилось нове будівництво, наближалася криза, яка вибухнула лютневою революцією 1917 року. Ця подія спочатку мало вплинула на усталений ритм міського життя. Але чимдалі хаос все більше і більше охоплював його.
Після більшовицького жовтневого перевороту, в січні 1918 року більшовики намагалися встановити у Житомирі свою владу, але більшість жителів міста були налагоджені по-антибільшовицькі, підтримували Центральну Раду, отож більшовики зазнали поразки.
Під час української визвольної революції 1917-1920 років Житомир став одним із найзначніших військових і політичних центрів Української Народної Республіки та гетьманської держави. У лютому 1918 року тут працював парламент УНР на чолі і Михайлом Грушевським. Мала Рада і члени Уряду перебували в місті спочатку у потягах на залізничній станції, а потім - в залі дворянського зібрання на Великій Бердичівській. У 1998 р. на фасаді цього будинку за кошти автора цих рядків було відкрито меморіальну дошку Центральній Раді та М.С. Грушевському.

У Житомирі формувалось військове міністерство УНР, Центральною Радою тут було затверджено ряд важливих законів республіки, зокрема, введено в обіг гривню. Під час революції в місті перебували видатні українські діячі національно-визвольного руху Всеволод Петров (заснував тут юнацьку військову школу). Симон Петлюра, Павло Скоропадський. Володимир Оскілко, Борис Мартос (до революції працював у Житомирі), Олександр Шумський, Михайло Полоз та багато інших.

Перед жовтневим більшовицьким переворотом в Житомирі мешкало майже 90 тисяч жителів, нараховувалось 3187 кам’яниць та 9 тисяч дерев’яних будинків. У місті працювали 52 заводи, фабрики, діяло чимало навчальних закладів, церков, бібліотек, два музеї, театр тощо.
Події Першої світової війни загальмували розвиток міста. А незабаром громадянська війна і наступний хаос завдали Житомиру такої великої шкоди, наслідки які він відчуває й по сьогодні.

Упродовж 1917-1920-х років влада у Житомирі змінювалася 14 разів! Причому, часто у калейдоскопічному порядку бойові дії, що супроводжували прихід нової влади, призводили до значних руйнувань.

... Після укладання Ризької мирної угоди 1921 року Житомир став прикордонним містом; від 1925 року, після ліквідації губернії, окружним центром. Потім у Житомира нова радянська влада забрала й ці скромні "адміністративні погони". Він став містом обласного підпорядкування Київської області. Лише перед Другою світовою війною Житомир наздогнав чисельність населення, яка вже була 30 років тому. Його спустошували масові комуністичні репресії 1929-1938 рр. та голодомор.

У 1937 р. Житомир став адміністративним центром новоутвореної області. У цей період поволі розпочалась реконструкція міста. На базі старих дореволюційних підприємств були створені 1-й Волинський чавуноливарний завод і механічний завод "Сільмаш", які згодом було реорганізовано в машинобудівний, а пізніше в мотороремонтний завод. Почали випуск продукції нові фабрики: музичних інструментів, панчішна, лакофарбова, шліфувально-гранувальна, реконструйований меблевий комбінат, цегельні заводи, кондитерська і макаронна фабрики.
У 1935 р. побудовано залізничну лінію Житомир-Фастів, що зв’язує Житомир із Києвом та залізничну магістраль Житомир-Новоград-Волинський.
Напередодні Великої Вітчизняної війни в Житомирі нараховувалося 62 підприємства, у місті діяло 29 медичних установ, театр, філармонія, палац піонерів, і кінотеатри, 4 клуби, музей. В місті працювали відомі українські митці драматург І. Кочерга, композитори Віктор Косенко, Михайло Скорульський, режисер Володимир Магар. фольклорист і хормейстер Михайло Гайдай та інші. Житомир ставав значним промисловим і культурним центром. Але мирну працю його жителів перервала війна.

22 червня 1941 року в перші години війни місто бомбардувала гітлерівська авіація. У наступні два-три дні більше трьох тисяч жителів пішли на фронт на захист Батьківщини. 9 липня фашисти окупували Житомир. Особливі частини СС і гестапівські служби кидали військовополонених у стаціонарний табір смерті, замаскований під лазарет, де щодня гинуло приблизно 400 чоловік. Масове знищення хворих, поранених, мирного населення фашисти здійснювали на хуторі Довжик (тепер новий житловий масив Житомира). У братських могилах тут поховано 45 тисяч мирних жителів, 6.5 тисяч військовополонених, про що нагадують сьогодні пам’ятники і обеліски.

12 листопада 1943 року частини 23-го стрілецького корпусу і з’єднання 1-го гвардійського кавалерійського корпусу під командуванням генералів Н.Е. Чумакова і В.К. Баранова звільнили Житомир. Але після жорстоких боїв наші війська залишили місто. 30 грудня 3-я гвардійська танкова армія, перерізавши шосейну дорогу Житомир - Бердичів, ізолювала житомирське угруповання ворога від бердичівського. Війська 60-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта І.Д. Черняховського обійшли Житомир із північного заходу, перерізали залізницю і шосе Житомир - Новоград-Волинський. 4-й гвардійський тиковий корпус генерала П.П. Полубоярова визволив село Висока Піч і закрив фашистам останній шлях до відступу. В ніч з 31 грудня 1943 року на 1 січня 1941 року Житомир знову стан радянським.
В результаті Житомирсько-Бердичівської операції, що продовжувалася з 24 грудня 1943 року до середини січня 1944 року, війська 1-го Українського фронту під командуванням Н.Ф. Ватутіна розгромили 8 танкових і 14 піхотних дивній ворога, звільнивши від німецько-фашистських окупантів Житомир та значну частину населених пунктів області.

Житомиряни достойно увічнили пам’ять про воїнів, підпільників і партизанів, що загинули смертю хоробрих у боротьбі з німецько-фашистськими окупантами.

Події війни 1941-1945 років знову відкинули місто на багато десятиліть назад. Населення Житомира зменшилось до рівня 1874 року (53 тисячі осіб). Під час визволення Житомира, в результаті масового бомбардування та діяльності артилерії, квартали центральних вулиць стали суцільним згарищем.

Навкруги Соборного майдану не залишилось жодного вцілілого будинку. Після визволення міста 31 грудин 1943 року, понад 15 років довелося піднімати його з руїн. Адже було знищено близько 40 відсотків житлового фонду, майже всі підприємства, постраждали інженерні комунікації, залізнична станція, трамвайний парк, електростанція тощо. Лише наприкінці 50-х років чисельність населення міста досягла довоєнного рівня. З цього часу почався швидкий розвиток Житомира.

Суттєвий поштовх розвитку Житомира надало будівництво у 1959 році велетня легкої промисловості - льонокомбінату. У наступні десятиріччя постали великі підприємства з виробництва верстатів-автоматів, хімічного волокна, склоробне, металоконструкцій. автозапчастин, електронних пристроїв для атомних електростанцій, взуттєве, меблеве, будівельних матеріалів, приладів тощо.
У зв’язку з цим спланованої чисельності населення місто досягло не упродовж 15-20 років, а за лічені роки. Місто швидко обганяло передбачені зодчими плани.

Повоєнний Житомир ставав дедалі значнішим науково-технічним та освітнім центром. Сьогодні тут діють п’ять університетів (державні: інженерно-технологічний, агроекологічний та гуманітарний ім. Івана Франка), інститути медсестринства, статистки, ряд інших вузів, а також науково-дослідні інститути "Полісся", ветеринарії, радіосистем тощо, численні проектно-конструкторські інститути, фірми, бюро.
Розвиток промисловості, науки, транспорту викликав швидке зростання населення міста, яке за 20 років (1959-1980 рр.) подвоїлося, і сягнуло в кінні 1980-х років 300 тисяч чоловік.

У 1962 р. розпочався рух тролейбусів. У 1980-1990 рр. навколо міста споруджено першу чергу кільцевої об’їзної дороги довжиною 32 кілометри. З роками розвивався міський електротранспорт, який сьогодні має 20 маршрутів трамваю і тролейбуса. Побудовано нові мости і також шляхопроводи. У 1973 р. місто поділено на два адміністративних райони: Богунський і Корольовський.

У передмісті розвивається рекреаційна зона. Тут діють численні санаторії, бази відпочинку, оздоровчі центри. На увесь простір колишнього СРСР та центральну Європу відомий санаторій "Дениші", що знаходиться у сосновому лісі на живописних скелястих берегах Тетерева. Навпроти санаторію - височіють куполи старовинного чоловічого пригірського Троїцькою монастиря. Він займав друге місце після Почаївського монастиря. У наш новий час він знову відновлений.

На 1 жовтня 2007 року чисельність наявного населення м. Житомира за оцінкою становила 272,2 тис. осіб, у тому числі Богунського району - 153,7 тис. осіб, Корольовського - 118,5 тис. осіб.

В 5-ти навчальних закладах 3 - 4 рівня акредитації навчається 27597 студентів, в тому числі очною формою навчання охоплено 15588 студентів.

У 9-ти навчальних закладах 1-2 рівня акредитації навчається 13300 студенти, із них: за денною формою - 10379 студентів та 2921 - заочна форма навчання.

У 10-ти професійно-технічних училищах здобувають освіту 4636 учнів.

У місті функціонує 25 денних загальноосвітніх шкіл, 3 гуманітарні гімназії, 3 ліцеї, міський колегіум, 6 навчально-виховних комплексів "школа-садок", 2 вечірні та 3 приватні школи, 1 приватний ліцей, 44 дошкільні заклади.

Збережена мережа груп у позашкільних закладах. У 44 дошкільних закладах виховується 9158 дітей.
Медична допомога населенню надається трьома центральними лікарнями, станцією швидкої допомоги та п’ятьма стоматологічними поліклініками.

Тепер, у незалежній Україні роль Житомира як важливого регіонального центру в державі і поза її межами знову зростає. Сьогодні городян та гостей Житомира приваблюють численні пам’ятки історії. Адже і містом пов’язані життя і діяльність цілої плеяди видатних людей, імена яких вже вище згадувались. Про їх імена нагадують пам’ятники і меморіальні дошки, що стали невід’ємною рисою Житомира сучасного Житомира історичного.

В місті діє краєзнавчий музей з багатою картинною галереєю, меморіальні будинки, музеї академіка Сергія Корольова та письменника Володимира Короленка, єдиний в нашій країні музей історії космонавтики, літературно-мистецький та ряд інших музеїв.
Унікальний природний ландшафт, багате історичне минуле, незважаючи на чималі розміри міста та розвинену промисловість, (населення "Великого Житомира" сягнуло за 305 тисяч осіб) і завантаженість транспортом, Житомир залишається одним з найпривабливіших українських міст. Серед інших великих регіональних центрів України він вирізняється розкішною зеленню, чарівним затишком, мальовничими краєвидами, а також сусідством гомінких сучасних кварталів з поліськими дібровами, які немов богатирі-охоронці щільним колом оточують Житомир.