Новый дом для военных не пригодный для жизни

ТІЛЬКИ СТІНИ ТА ВІКНА Багатоповерхівка для військових не придатна для життя

Колись давно генерал-фельдмаршал, ясновельможний князь Таврійський Григорій Потьомкін вирішив вразити своїми успіхами імператрицю Катерину Другу. І вздовж дороги, якою вона мала проїхати, велів набудувати липових сіл.

Вони виглядали як справжні, але варто було під’їхати ближче, як з’ясовувалося, що кожен будиночок являв собою лише одну стіну, що була повернена до дороги. Ця стіна підпиралася декількома голоблями. Однак з боку все це виглядало цілком презентабельно, ніби навкруги будуються процвітаючі села і життя кипить. Ці "населені пункти" у народі так і прозвали: потьомкінські села. На жаль, і в наш час подібні політичні діячі не перевелися в Україні.

Три роки тому в Бердичеві на вул. Спартаківської був споруджений красень - будинок з білої цегли для військових. І хоча стояв він на манівцях, усе рівно був здалеку схожий на красивий корабель. Багато місцевих журналістів ще тоді дивувалися, чому представників ЗМІ не запросили на настільки знаменну подію?

Адже нині, коли вдень з вогнем не знайдеш позитивних новин, подібна подія прикрасила б шпальти будь-якої газети. І тільки в військовій газеті "Народна Армія" з'явився список щасливих новоселів, що одержали довгоочікувані ордери. Не "оглядові", а вже дійсні, що надають право вселятися в квартири. Проте цей будинок-красень теж виявився тим же потьомкінським селом по-бердичівськи. Журналістів тоді забули покликати не випадково.

Допитливі кореспонденти захотіли б подивитися апартаменти щасливих новоселів. І відразу з'ясувалося б, що в квартирах є тільки стіни і вікна. А всередині ніякої "начинки": ні сантехники, ні агрегатів автономного опалення, ні інших ознак комфортного житла, що дане військовим за довгі роки праці на благо держави. Адже тільки на перший погляд військові одержують (все рідше) безкоштовні квартири, як говориться, "на халяву". Але ж за спиною багатьох новоселів і Афган, і Чорнобиль, і миротворчі операції, де можна було загинути.

Невже це не варте винагороди? Он інші політики понабудували собі "хатинок" у всіх регіонах України, нічого при цьому толком не зробивши для народу... Отож одержавши довгоочікувані квартири, багато хто з військових на радостях навіть побажали звільнитися в запас – йде скорочення армії. Тим більше, коли за спиною 25 і більш "календарів" служби, саме час звільняти дорогу молодим армійцям. Природно, коли щасливим новоселам вручали ордери, їх під присягою завірили, що найближчим часом житло доведуть до ладу і вони вселятися в нього. Напевно, офіцер Олег Жук, прапорщик запасу Олександр Волинець й інші новосели при цьому забули прислів'я, що "обіцяного три роки чекають". Природно, ніхто нікуди не скаржився. А в Києві, в Міністерстві оборони України навіть в документах завірили, що будинок заселений і "всі ми будемо щасливі, якщо Бог дасть".

І от з часу "пуску будинку" виповнилося три роки. А віз, як кажуть, і нині там. Стоїть будинок, немов міраж у пустелі, і ночами лякає випадкових перехожих відсутністю світла у вікнах квартир... І навіть міська влада не бажає приймати його на баланс міста. Адже завтра ж новосели вірвуться у владні кабінети з проханням добудувати будинок. Люди ж бо хочуть жити у своїх квартирах, а не в горезвісному "потьомкінському селі".

Недавно щодо долі будинку було прийнято “соломонове” рішення. Високе начальство вирішило продати дві квартири незавершеної новобудови. (Бо грошей на доведення до ладу будинку ні в кого немає.) І вже тоді, на виручені кошти нарешті усунути недоробки. Ну що ж, як говорять у Бердичеві, "будемо чекати". Щоправда, вже не зовсім щасливі новосели чекати втомилися.