Пукач. Деякі подробиці про життя-буття в с. Молочки Чуднівського району

Мальовниче село Молочки Чуднівського району потопає в зелені, чепурненькі будиночки радують своєю красою. Через село протікає річка, на якій стоять греблі. Тут розводять рибу. Сюди приїздять рибалки.

А я приїхав у Молочки з приводу сьогодні відомої сенсації. Зустрівся з головою Молочківської сільської ради Петром Михайловичем Кривіцьким. Він розповів, що саме в селі Молочках і проживав майже десять років Олексій Пукач, колишній генерал-лейтенант міліції, який підозрюється у скоєні вбивства відомого журналіста Георгія Гонгадзе. Розповів, як потрапив до села підозрюваний генерал.

 Лідія Григорівна Загорулько 1964 р.н., яка народилася в селі Куманівці Вінницької області, з’явилася в селі Молочки влітку 2008 року. Перед цим її брат Чекотун шукав будинок, щоб купити для проживання якоїсь сім’ї. Вона придбала будинок за 10 тисяч гривень і зареєструвала його на себе. Казала, що раніше проживала в Червонопольському Антрацитовського району Луганської області. Мешкала вона там у двоповерховому будинку зі своїм чоловіком Петром Михайловичем Загорульком. Чоловік працював на шахті й помер. Лідія Іванівна у вересні 2008 року переїхала жити в село Молочки разом з невідомим чоловіком, якого називала чомусь Петром Миколайовичем, як свого померлого чоловіка. Людям розповідала, що це її родич, який тимчасово допомагав по господарству. Він капітан далекого плавання, пенсіонер і двоюрідний брат її чоловіка.

 Згодом у цьому будинку поселився і син Лідії Григорівни. Лідія Григорівна - дуже працьовита жінка і любить сільське господарство. Спочатку вона купила три корови, бичка і розводила різну птицю, свиней. Купила ще й трактор, а згодом в її обійсті з’явився і білий фургон. Вона звернулася до сільської ради, щоб їй виділили ще 40 соток землі для ведення сільського господарства. Їй допомагав по господарству Петро Миколайович (Пукач).

- Петре Миколайовичу, чому саме село Молочки вибрала Загорулько? – запитую сільського голову. - Село, хоча і віддалене від райцентру та інших міст, але дуже вигідно розташоване, бо знаходиться на кордоні трьох областей – Вінницької, Хмельницької і Житомирської. Сама ж вона казала, що її дуже сподобалися наші краєвиди, - відповів П. Кривицький. - Ви були очевидцем затримання О. Пукача? - У нашому селі з’явилися на автомобілях якісь незнайомі рибалки. Вони викликали підозру. Тож я зателефонував у міліцію, щоб перевірили, що це за люди. Мені відповіли, що “рибачать” представники якихось силових структур. А 21 липня 2009 року увечері підозрюваного біля оселі Загорулько арештували працівники СБУ. Але я не був свідком цієї операції.

- Ви повірили, що це Олексій Пукач?

- Чесно кажучи, я не повірив, що генерал-лейтенант, який “вкалував” в городі зранку до вечора, з потрісканими п’ятами від землі, міг бути високим міліцейським чиновником. Він ходив за плугом, їздив на тракторі, доїв корів, здавав молоко косив сіно, допомагав сусідам.

 - Чому так довго, на ваш погляд, “вираховували” Пукача?

- Якби нормально працювали правоохоронні органи, його можна було б “вирахувати” за два дні. Але в нашому селі через кожні 2-3 місяці міняються дільничні міліціонери, в обов’язки яких входить перевірка документів громадян, тим більше тих, які тимчасово проживають на певній території. Але цим ніхто не займається. В нашій сільській раді 203 двори і проживає 594 мешканці сіл Молочки і Мотринки. І 8 - без реєстрації. Це люди, які купили будинки, але не зареєструвалися в селі. Олексій Пукач у нас не був прописаний. Його особу ніхто не встановлював.

Сусід Л. Загорулько Роман Ульчишин, який був свідком операції із затримання О. Пукача, розповів ось таке: “Ми живемо по сусідству з сім’єю Загорулько. В них проживав чоловік Петро Миколайович. Він конфліктував за межу з моїм вітчимом Михайлом Гундичем. Йому було мало землі. Але скажу, що Петро Миколайович (Пукач) був працьовитий, зранку до вечора працював в городі, як віл. А 21 липня 2009 року приїхав до нашого двору чорний броньований мікроавтобус. Чотири працівники перескочили через паркан, схопили нашого сусіда, поклали біля шиферу за двором і почали допитувати. Потім посадили в машину і кудись повезли.

На другий день знову приїздила машина з київськими номерами вже за домогосподаркою Лідією Загорулько. Ввечері вона повернулася додому, де на неї чекав син Андрій. А коли до них зачастили телевізійники, то вранці 31 липня 2009 року, ця сім’я покинула наше село. Василь Андрійович Кіщук, який був понятим, після затримання працівниками СБУ О. Пукача, повідав наступне. “Коли Лідія Загорулько купила по сусідству хату, я запитав у неї, хто це з нею проживає. Вона відповіла, що колишній капітан далекого плавання. Я сказав, для когось може він капітан, а для мене “тюлька”. Так ця кличка до нього і приклеїлася в селі.

9 травня 2009 року я взяв пляшку горілки і пішов до “тюльки”, щоб відзначити День Перемоги. Господар зустрів мене дружньо й сказав: “Лідо, дай нам закусити”. Петро Миколайович випив дві чарки і сказав: “Хватить, я більше не можу, бо хворію”. Я здивувався, що такий чолов’яга п’є так мало. Були в нього і свої примхи, міг посваритися за межу з сусідом Гундичем, міг розсердитись на корову і кийком побити її. Хоча працював він як віл”. Як відомо багатьом, Президент України запевнив усіх під час виступу по ТБ, що з арештованого О. Пукача не впаде жодна волосина, що він надійно охороняється.

Очевидно, є впливові люди, які хотіли б щоб О. Пукач був радше мертвим, аніж живим. Адже саме він має знати, хто ж віддав йому незаконний наказ вбити журналіста Георгія Гонгадзе. Якщо це був колишній міністр МВС України Юрій Кравченко, якого, вже декілька років немає в живих (нібито застрелився), то, виходить, що більше імен він не зможе назвати. Тож замовники вбивства, журналіста Г. Гонгадзе, скоріше всього, так і залишаться назавжди невідомими.