Куда идти после отсидки срока в тюрьме?

В Житомирі з 1992 року функціонує обласний Центр адаптації осіб, що втратили соціально-корисні зв’язки. Центр числиться при УМВС України в Житомирській області, знаходячись на утриманні міста, і працюють у ньому атестовані співробітники органів внутрішніх справ. Існування такого закладу (слід відзначити, на Україні їх тільки два – у Харкові та у нас) обумовлено наданням допомоги громадянам, що звільнилися з місць позбавлення волі, виправно-трудових колоній, приймальників-розподільників, а також особам без певного місця проживання та роду занять у встановленні ними соціальних зв’язків із суспільством.

Фактично, Центр адаптації являє собою певний гуртожиток, розрахований на проживання 16 чоловік. Кімната в середньому поміщає 2-4 чоловіки. Окрім тимчасового проживання колишні в’язні отримують прописку в гуртожитку цього Центру. Потрапляють туди люди не з вулиці, а за спецнаправленням відділів органів внутрішніх справ області, виправно-трудових закладів, приймальника-розподільника, а також за рішенням спостережної комісії міськвиконкому. І тільки ті, хто раніше проживав на території Житомирської області.

В такому специфічному гуртожитку є і свій комендант – чергова частина, яка наглядає за мешканцями і суворо слідкує за дотриманням ними правил поведінки. У самих мешканців розроблений особистий графік, за яким вони зобов’язані підтримувати елементарний порядок у приміщенні Центру та навколишньої території. Слід відзначити, що Центр розташований у жилому багатоповерховому будинку. Проте його жителі нічого не мають проти такого сусідства: силами людей, що тимчасово проживають у спецгуртожитку, наведено порядок у дворі будинку, висаджені дерева та забезпечено прибирання території.

Наряду з кімнатами в Центрі розміщені й робочі кабінети інспекторів, які безпосередньо працюють з мешканцями. Є у приміщенні і кімната дозвілля, де можна подивитися телевізор і навіть пограти у настільний теніс. Нарешті, все це знаходиться під керівництвом начальника Центру адаптації Віталія Четвертухи, який ось уже впродовж 5 років контролює його діяльність.

- Звичайно, - зізнається Віталій Григорович. – Робота не з легких. Потрібно мати залізну волю та міцні нерви. А ще дуже важливо бути психологом. Тому що люди, які до нас потрапляють, морально і психологічно неврівноважені. Їх важко розговорити, ще важче налагодити з ними довірливі стосунки. А це вкрай необхідно. Якщо людина знає, що їх хочуть допомогти, вона не „встромить ніж у спину”.

Допомога, яка надається обездоленим мешканцям Центру, зовсім не полягає у тому, що працівники міліції роблять все за них. Це тільки маленький поштовх, який є стимулом для наступного влаштування у суспільстві. Наприклад, кожному з колишніх в’язнів Центр забезпечує отримання паспорта, кожен проходить безкоштовне медичне обстеження, на кожного працездатного вже громадянина України подається подання до центру зайнятості населення, кожен отримує одноразову грошову допомогу від міськвиконкому на оформлення документів та харчування.

Дмитра Давидовича, уродженця Новоград-Волинського району, життя не бавило. Залишившись у 6-річному віці без матері, а ще через декілька років і без батька, хлопчак, як то кажуть, потрапив не в ту компанію і збився з правильного шляху. На кусень хліба заробить було тяжко, значно легше – що-небудь вкрасти. Ось так і повелось. А потім із злодійкуватого хлопчика Дмитро перетворився на злодія-професіонала. Ось і перша „ходка”. Потім – друга, третя, шоста... Загалом, усе життя однією відомою фразою з кінофільму: „Вкрав, випив – в тюрму. Романтика!”

Наразі Дмитру Давидовичу 53 роки, 24 з яких він провів у місцях позбавлення волі. Як результат – ні сім’ї, ні дому, ні роботи. У Центр адаптації він потрапив у минулому році. Тут йому оформили тимчасову прописку і допомогли зробити новий паспорт. Зараз працівники Центру сприяють оформленню йому групи інвалідності (нещодавно Дмитро пережив інфаркт) з наступним направленням в інтернат для пристарілих.

За словами Дмитра Давидовича, іти йому дійсно нікуди. І, якби не Центр адаптації, займатися теж було б нічим. „Напевно, знову крав би, - зізнається він. – Тільки це вже був би не молодіжний азарт, а примітивний спосіб вижити. Хоча і з цим ремеслом сьогодні важко. Вже і без мене порозкрадали все, що можливо. Тому, важко сказати...”



P.S. Вже більше року у повітрі висить питання про доцільність існування такого спец закладу, як Центр адаптації. На перший погляд, його функціонування – нікому не потрібно, крім самих „клієнтів” Центру, благодійність.

Тим не менше, у поточному році установами виконання покарань та міськрайорганами до Центру адаптації було направлено 29 раніше неодноразово засуджених осіб, з яких 5 перебувають під адміністративним наглядом, ще 9 – формально під нього підпадають. Ще одна деталь: ніхто з тих, хто перебуває під контролем працівників Центру, за час перебування у ньому не скоїв жодного повторного злочину.

Силами працівників Центру поновлено паспорти 11 особам з наданням тимчасової прописки житла в гуртожитку спецзакладу. За сприяння Житомирського міського центру зайнятості населення поставлено на облік 6 осіб, які наразі працевлаштовані на міських підприємствах, двох направлено на лікування з діагнозом відкрита форма туберкульозу, ще 8 осіб поновили родинні зв’язки.

Для цих людей така допомога – промінь надії, натяк на нове життя. То чи потрібно лишати їх і цього?