Вогнеборець, який звільнив Житомир від фашистів та дійшов до Берліна

Напередодні 69 річниці перемоги, рятувальники Житомирщини традиційно відвідали ветеранів Великої Вітчизняної війни, які у післявоєнний час працювали у пожежній охороні. Старенькі з радістю зустрічали рятувальників. Хтось із них не міг стримати сліз, розповідаючи про страшні військові лихоліття, а хтось із посмішкою згадував своїх фронтових товаришів. Проте відчуття потрібності, можливість поспілкуватися та просто виговоритися однозначно зарядило ветеранів добрим настроєм та наснагою.

Важко передати словами ті емоції, які переповнюють після спілкування з ветеранами. Особливо важко усвідомлювати той факт, що з кожним роком їм все важче й важче навіть пересуватися. Можна тільки уявляти, що коїться на душі в  учасника бойових дій, людини, яка пройшла усю війну,  а тепер навіть не може піти на парад 9 травня. Серед тих кому здоров’я вже не дозволяє відчути сповна свято великої Перемоги і ветеран пожежної охорони та безпосередній учасник бойових дій Станіслав Казимирович Герговський.

Станіслав Казимирович – людина загартована війною та роботою у найскладніших умовах. Він пішов воювати 19-річним юнаком. Ні слова не сказавши матері, кинувся боронити країну, не знаючи чи повернеться назад. Потрапив в 121 Рильського-Київську червоно-знаменну орденів Суворова і Богдана Хмельницького стрілецьку дивізію у 705 полк до роти автоматників. Брав участь у визволенні Житомира. Як не дивно, після визволення нашого міста у 1943 році від німецько-фашистських загарбників, Станіслав Казимирович так і не зміг відвідати рідний дім. Йому вдалося лише заскочити до сестри, яка проживала в Черняхівському районі (там проходили бої в яких брав участь Герговський) і саме сестра сповістила батьків солдата, про те що він живий. Матір, яка не знала куди зник її син не могла повірити у своє щастя.  

За час війни, чоловіка було двічі поранено. Одного разу після виписки з госпіталю, його в складі двадцяти п'яти чоловік було направлено в польську артдивизію. Солдат потрапив у 6 окрему розвідроту, брав участь у групі захоплення, ходив у розвідку за «язиком». У складі польської армії Станіслав Казимирович і дійшов до перемоги. «Ніколи не думав, що залишуся в живих», – страхітливі своєю правдивістю слова вимовив ветеран. Він брав участь у звільненні Любліна, Перемишля, Варшави. На його очах Варшава горіла 63 дні. «Вдень усе в диму, очі виїдає, нічого не видно, а вночі – заграва» – розповідає він. До речі, наш герой отримав польські нагороди. Згадуючи про нагороди, Станіслав Герговський за військову відвагу та доблесть під час війни нагороджений двома орденами: «Орденом Слави» та «Орденом Великої Вітчизняної війни», дев’ятьма медалями, трьома орденами Польської Народної Республіки та трьома медалями Польської Народної Республіки.

Саме у польській армії війна для нього закінчилася. У 1946 році вже підкоривши Берлін, виснажений морально й фізично, Станіслав Казимирович повертається на Батьківщину. Трішки згодом він знайомиться з молодою красунею Ядвігою, з якою того ж року і одружився. В них народилося три сина. Дружина Станіслава Герговського пройшла разом з чоловіком увесь той тяжкий післявоєнний час та підтримувала його у всіх починаннях.

У пожежну охорону Станіслав Герговський потрапив випадково. У 1949 році зустрів знайомого, який працював шофером. Саме останній і підштовхнув колишнього учасника бойових дій до роботи в пожежній частині. Свою службу Станіслав Казимирович розпочав командиром відділення. У 1955 році керівництво, як перспективного працівника, направило його на навчання в школу командного складу до Івано-Франківська. Після прибуття, чоловіка розподілили в першу пожежну команду заступником начальника міського відділу пожежної охорони. За час служби наш солдат повністю віддавався роботі, показуючи приклад мужності та героїзму молодим бійцям. Така відданість справі не залишилася не поміченою. За відмінну службу і заслуги перед Вітчизною він отримав посаду начальника ВОХР на Житомирський льонокомбінат, куди входила і пожежна команда. Станіслав Казимирович був змушений підіймати все практично з нуля. Довелося багато чого оновлювати та збудувати, але новоспечений керівник з честю вийшов із цієї ситуації. І вже в 1970 році його 46-а частина стала кращою. А в грудні 1969 року Герговському випала честь представляти Житомирську область на першому всесоюзному зльоті відмінників пожежної охорони в Москві.

На заслужений відпочинок Станіслав Казимирович пішов у жовтні 2001 року. Однак чоловік залишив настільки значний слід у пожежній охороні, що про нього неможливо забути. Співробітники ДСНС області при першій же ліпшій нагоді намагаються навідати ветерана. До його порад і досі прислухаються, його і досі ставлять у приклад молодим спеціалістам.  

На сьогоднішній день на території області проживають 11 ветеранів, які у повоєнний час працювали або проходили службу в підрозділах пожежної охорони. На превеликий жаль, Станіслава Казимировича не було серед ветеранів, які напередодні 69-ї річниці Дня перемоги завітали до Управління ДСНС Житомирщини, аби разом вшанувати «товаришів по зброї». Здоров’я чоловіка не дозволило йому зустрітися зі старими знайомими.  

Однак тих поважних гостей, які все ж таки змогли прибути на запрошення керівництво Управління ДСНС у Житомирській області сердечно привітало. Разом із ними ветерани поклали квіти до монументу загиблим ліквідаторам. Усі учасники бойових дій отримали посильну фінансову допомогу від благодійного фонду «Пожежні Чорнобиля». Також для ветеранів було організовано святковий обід.    

Тільки протягом останніх років із життя пішло понад 30 колишніх співробітників пожежної охорони, які у роки війни із фашистськими загарбниками боронили рідну землю. Саме ці сміливці навічно залишаться для нашого народу прикладом патріотизму та героїчності. Їх так мало лишилося… Однак щоразу, дивлячись з яким натхненням вони крокують до пам’ятних знаків на честь перемоги аби покласти квіти, на ті численні нагороди, що яскраво блищать на їх грудях – переповнює почуття гордості та щастя. Вшануймо ж їх пам'ять за неоціненний подвиг.