Под Житомиром маньяк терроризирует жителей района! Где милиция?

Ситуація, що склалася в селі Світин, що під Житомиром, – маразматична до неможливості. На людей посеред білого дня в селі нападає грабіжник, який душить і грабує людей, а міліція Житомирського району, цитую, «відмовляє у порушенні кримінальної справи за відсутністю складу злочину».

Про маніяка не знають і в сільраді.

Перше, що відвідуємо, це місцевий орган влади – Оліївську сільську раду. Близько четвертої години дня. Сільський голова десь відлучився – пояснюють нам. Про світинського маніяка ніхто ні слухом, ні духом.

- Вам краще спитати в самому Світині, - говорять нам у сільраді. – Може, там що знають.

Коли в’їжджаємо у Світин, розпитуємо людей по дорозі.

- Треба їхати до магазину, - говорить жіночка, яка визирнула з вікна своєї оселі, щоб подивитися, хто ж воно приїхав.

Продавщиця магазину в Світині розповідає те, що знає, неохоче:

- Казали, що ходить, нападає. Наче не ґвалтує. Але я особисто не бачила.
Після недовгої розмови жінка дає нам адресу депутата Оліївської сільради Миколи Пухтаєвича. Рушаємо туди…

«Міліція не побачила складу злочину»



Миколу Пухтаєвича ми застаємо біля воріт його будинку. Якраз зібрався машиною виїздити кудись.

- Ми не займемо багато вашого часу, пане Миколо…- починаємо ми.
- Та нічого, - чуємо у відповідь. – Це мій обов’язок.

Відразу Микола Аркадійович дістає з бардачка свого «ВАЗ-2106» папери. Як з’ясувалося, це звернення до голови Житомирської облдержадміністрації та першого заступника начальника Житомирського райвідділу міліції.

Ознайомлюємося, фотографуємо…

- Вже троє чоловік постраждали від цього грабіжника. На перші дві заяви потерпілих від маніяка ще була відповідь, - розповідає нам Микола Пухтаєвич. – Хоч і не побачили правоохоронці ознак злочину. Заява ж Олександри Одинчук взагалі лишилася без відповіді. Не дивлячись на те, що потерпіла, як годиться, зняла побої.

«Він може бути де завгодно…»

Місце, де маніяк неодноразово нападав на перехожих, навіває страх навіть на найсміливішого. Дорога до залізничної колії, якою вряди-годи (раз або двічі на день) ходить потяг – закинута. Багнюка, бур’яни ледве не у весь зріст. «Тут йому є де розвернутися», - коментує Микола Пухтаєвич. Колія проходить через міст. У мості труба. Колись через неї протікала водойма. Тепер тут сухо. Все заросло травою. Під самим мостом два камінчики. Ніби хтось навмисне прилаштував його для сидіння. Трохи неподалік – ще один камінець в бур’янах. Саме тут і сидить нападник.



– Тут ще є старі закинуті кабінки. Він може сидіти в них. Де завгодно може бути… - говорить Микола Аркадійович.
Очевидці стверджують, що саме тут, по дорозі на маршрутне таксі до міста, вони зустрічали якогось невідомого, від якого, за їх словами, «віяло холодом»

– Точно не місцевий. Чужий якийсь… – говорять жінки, які начебто бачили цього «маніяка».

«Я відчула, що хтось іде позаду…»

Єдина, хто бачив на власні очі грабіжника, - це Олександра Одинчук. Ми заходимо на подвір’я Одинчуків ще у супроводі депутата Пухтаєвича.

Двері відкриває мати Олександри, худорлява жінка років 40-45. Після того, як Микола Аркадійович представляє нас і каже, чого ми прийшли, мати гукає дочку. Невимушено і, здається, без нервувань, дівчина розповідає.

– Це було 29 серпня. В неділю, - згадує Олександра. – Я йшла на маршрутку в місто. Хотіла встигнути на 11:40. По дорозі оглядалася кілька разів. Весь час нікого не було. Потім дорогою пройшли чоловік та жінка. І знов пусто… Раптом я відчула, що ззаду хтось є… Озирнулася… За крок від мене був чоловік. Не встигла отямитися – отримала удар по голові чимось важким і втратила свідомість…

Коли Олександра прийшла до тями – її очі були зав’язані кофтою, а руки – зв’язані мотузкою… Дівчина пробувала кричати, але у відповідь отримувала удари.

«Мати бігла до дочки через усе село босоніж»

Тільки тоді, коли невідомий сказав: «Давай все, що є», Олександра зрозуміла: на неї напали з метою грабунку. Невідомо в який спосіб дівчині вдалося витягти з кишені (на той момент руки їй уже розв’язали) мобільний телефон і набрати номер матері. Далі телефон випав у неї із рук. Щоб мати почула доньку – та почала кричати. За що і отримала удар від грабіжника.

Збагнувши, що донька у небезпеці, жінка відв’язала собаку, покликала на допомогу сусідів і чимдуж босоніж побігла у напрямку зупинки.

– Мене знайшов першим наш собака, – згадує Олександра. – Грабіжник утік, але я ще раз змогла його побачити перед тим…
Відтоді минуло вже три місяці. Відомостей про те, якою ж є доля заяви, написаної Олександрою до Житомирського райвідділу міліції ані в родині, ані депутати сільради не мають. Більше того, коли міліціонери брали свідчення у потерпілих, вони, за словами Миколи Пухтаєвича, говорили кожній із них, що бандита бачила інша.

P.S. До сьогодні жодних мір щодо світинського грабіжника правоохоронцями не застосовано. Місцеві жителі бояться ходити місцем, де нападають на дівчат. Але іншого шляху в селі просто немає. Тією самою дорогою, до речі, школярі Світина ходять до Оліївської школи.

Газета «Субота» звертається до начальника управління МВС України в Житомирській області Юрія Івакіна з вимогою втрутитися в ситуацію, що склалася в селі Світин Житомирського району і бездіяльність міліції Житомирського району. Невже склад злочину у нападах на людей буде відсутній доти, доки хтось не загине від рук грабіжника? Чи потрібна нам така міліція?