Записки вболівальника. Hasta la vista, baby.

На молодіжному Євро настав час «Ч»: одні пакують валізи і замовляють квитки додому, інші ж доплачують за проживання у готелях – вони здобули таку бажану путівку до півфіналу.

Вибираючи з-поміж двох матчів у групі А вирішив переглянути поєдинок між збірними Швейцарії та Білорусії. Думав, що саме тут буде інтрига і білоруси будуть битись за перемогу, натомість данці спокійно переграють непримітних ісландців і будуть чекати свого суперника з групи В. Якби не так… «Якщо ви досі не вірите, що футбол найбільш непередбачувана гра, тоді ми йдемо до вас» – вирішив квартет групи А і подарував нам справжню голлівудську розв’язку. Але про все по порядку.

Поки білоруси придивлялись до своїх опонентів і думали, як стримати Шакірі, швейцарці розігнали контр-атаку і вивели Емегару «на побачення» з Гутором. Очевидно, Веретило був проти таких «стосунків», тому і завалив довгов’язого форварда швейцарців. Це пенальті і 1:0 уже на 7-й хвилині матчу. Чи то пропущений гол так розізлив білорусів, чи то хлопці просто вирішили показати на що вони гаразд, але де-факто це був найкращий футбол у виконанні наших сусідів.

З самого початку прудким швейцарцям білоруси протиставили високий і доволі якісний пресинг й поодинокі удари по воротам. І все б нічого, якби захист відповідав амбіціям в атаці. А так все як завжди: повільні білоруські оборонці раз по раз не встигали за вінгерами щвейцарців. З горем пополам білоруська молодіжка майже дотягнула до свистка на перерву, аж поки на 43-й хвилині Філіпенко не віддав гольову передачу Мехмеді, який і оформив дубль. У другому таймі кардинальних змін не відбулось, хіба що з тактики дрібного фолу в центрі поля білоруси перейшли на відверті удари по ногам. Особливо діставалось знову активному Шакірі, на якому Матвєйчік і отримав вилучення.

Білоруси демонстрували спалахи активності, але нічого путнього так і не створили. Швейцарці ж проводили разючі контр-випади і якби не кіпер гостів, невідомо яким би був рахунок. Останні десять хвилин у футбол ніхто не грав: білоруси чекали новин з матчу Англія – Чехія, а швейцарці просто катали круглого між собою. В такій спокійній атмосфері Фельтшер і забив третій гол, оформивши розгром білорусів. Вже після фінального свистка білоруси раділи мов діти, а Філіпенко тримався за голову. Дійсно, як з такою грою можна було пройти до півфіналу? Фартовості білорусів позаздрив-би сам Блохін.

Сам не гам, і Данії не дам

За голову тримались і данці, які не могли повірити, що програли «могутній футбольній державі» Ісландії. Так-так, саме могутній, адже переглядаючи матч можна було подумати, що замість ісландців на поле вийшли футболісти як мінімум Німеччини. Швидкий і агресивний футбол – ось завдяки чому Ісландія зуміла переломити хід зустрічі і двічі забити у ворота Андерсена.

Данці побігли відіграватись і повинні були зрівнювати рахунок, але реалізація по-черзі підводила Кадрі та Йоргенсена. Гол настирного Кадрі здавалося подарував надію данській молодіжці, яка одразу ж влаштувала справжній штурм воріт номінальних господарів. Можливо, данці б дотиснули непоступливу Ісландію, якби не красень-гол Вальгардссона уже в компенсований час. Отже, непримітна до цього Ісландія відправляє до півфіналу Білорусь, залишаючи за бортом змагань господарів турніру.

На противагу попередньому матчу англійська молодіжка вирішила не форсувати подій у матчі з чехами і спокійно знущалася з глядачів аж до 76-ї хвилини, поки Уелбек не відкрив рахунок. Англія та «иже еси с ними» вирішили, що на цьому матч завершено і треба лише дочекатися фінального свистка. Проти були лише Гецов та Храмоста: перший накрутив двох захисників і прострелив у центр володінь Філдінга, куди увірвався другий і ошелешив британську збірну. Цим голом браві чеські хлопці зуміли не лише переломити хід зустрічі, а й вирвати перемогу. Потрібно було бачити вираз обличчя Стюарта Пірса, коуча англійської молодіжки, коли все той же Храмоста віддав на вільного Пекхарта і той розстріляв порожні ворота британців. Такі родоначальники футболу нам не потрібні.

Hasta la vista, baby

Хтось сумнівався, що ми програємо іспанцям? Здається, тут ще до самого матчу все було ясно. Ну а для тих, хто вірив у перемогу нашої збірної, себто у чудо, Кривцов докладно пояснив, що чудес не буває.

Склалося таке враження, що наша молодіжка вийшла на поле взяти участь у майстер-класі, який того вечора проводили іспанці. Про який футбол можна говорити, якщо до 20-ї хвилини ми аж 5(!) разів переходили центр поля, примудрялися робити не більше чотирьох точних пасів і до 27-ї хвилини програвали 2:0.

Так, були кволі спроби встановити контроль над м’ячем і перевести гру на половину поля суперників, але не нам тягатися з іспанцями у контролі м’яча. Та й перша ж наша спроба захопити м’яч і зустрічати іспанців вище свого штрафного майданчика завершилась прострілом Монтої і голом Адріана.

Добре хоч наприкінці першого тайму «Фурія Роха» заспокоїлась і дала нам покатати круглого, а Коноплянка навіть зважився на удар. Другий тайм розпочався оптимістично: наша команда грала на рівних, ми навіть почали створювати напівмоменти. А тут ще й вболівальники на трибунах почали заводити футболістів скандуванням «Треба гол». Як виявилося, пірнейці теж знають нашу солов’їну і починають виконувати забаганки українських вболівальників: підключення Мати не за правилами зупиняє Гармаш. Це вилучення для Дениса і пенальті, який безпомилково реалізує сам потерпілий. 3:0 і всім стало зрозуміло, що чудес не буває.

Апогеєм нашої безнадійності став нереалізований пенальті Коноплянки. Після цього іспанці спокійно догравали матч, хоча в такому ж темпі мало не забили нам ще двічі. Ми ж були лише глядачами на цьому святі футболу.

Ніхто так і не зрозумів, куди поділась та молодь, яка змітала на своєму шляху будь-кого, яка не визнавала авторитетів, яка грала у справжній футбол. Де вона? Шкода, що на цьому Євро ми так і не побачили достойну заміну для національної збірної.