Політична діяльність Євгена Коновальця

Ім’я Євгена Коновальця без сумніву є одним з ключових в історії українського національно-визвольного руху 20 ст. Про цю визначну постать на сьогодні написано багато статтей, есеїв, спогадів. Та найяскравішими, на мою думку, є слова Олега Ольжича, написані ним безпосередньо після загибелі Євгена Коновальця і незадовго до своєї героїчної смерти: «Був це вождь Богом даний і Правдивий, що в добі чорній і похмурій орлом ширяв під облаки і націю подолану і закуту вмів ушикувати в завзяті когорти до походу і боротьби».

Народився Євген Коновалець 14 червня 1891 р. у селі Зашкові поблизу Львова, в сім'ї галицької інтелегенції. В 1901 р. закінчив народну школу. По закінчені народної школи Євген переїзжає до Львова, де він навчається в українській Академічній гімназії, яку він закінчив 1909 р. В науці Євген був весь час одним із найкращих учнів. Як повторював нераз Євген Коновалець своїм товаришам гімназистам, - «Українці, мусять бути добрими учнями, мусять засвоїти собі знання якнайкраще, якнайосновніше, якнайбільше, щоб надолужити те, що нам пограбувала неволя», підтверджуючи свою вимогливість власним прикладом. Крім вивчення гімназійних курсів, Євген постійно відвідував студентські гуртки, що займалися поширенням політичних знань. Але основними джерелами української політичної думки для молодого Коновальця були вірші Шевченка і брошура «Самостійна Україна» Міхновського.

Його захоплення політикою не було безпредметним – він шукав виходу з польської неволі, в якій перебували українці Галичини. Адже як відомо, тодішня Галичина опинилася в висліді вікової неволі і вікових польських утисків у важкому під кожним оглядом положенні. Під тиском безупинних переслідувань колишня українська світська інтелігенція виродилась та спольщилася. І лиш від половини минулого століття починає знову поволі вирощуватись нова українська світська інтелігенція. Разом із тим, Коновалець відчував загрозу москвофільства, до якого на противагу польському шовінізму схилялася частина галичан. Тому він ще в гімназійні роки активно долучився до розбудови українського національного життя. Завдяки його активності «ожили» осередки «Просвіти», в Зашкові було засновано споживчий та кредитовий кооперативи, створено сильний осередок спортивного товариства «Сокіл», у Львові влаштовано першу Шевченківську академію. Разом з культурницькою діяльністю, Коновалець активно долучився до політичної боротьби. Будучи представником студентства у Центральному Комітеті Української Національно-демократичної Партії, він залучав до політичного життя молодь по всій Львівщині. Надзвичайна активність і високий авторитет серед українців швидко зробили Коновальця небезпечним для поляків. «Новітній гайдамака» - так вони називали молодого Коновальця. Якось поляки домоглися його арешту, однак австрійський суд виніс виправдальний вердикт – і авторитет Коновальця серед українців зріс ще більше.

В 1909 році Коновалець вступає на юридичний факультет Львівського університету. Який закінчив в 1914 р., склавши всі іспити та перший ригороз; вибух війни та покликання його до війська літом 1914 року перешкодили йому скласти ще два останні ригорози, щоб завершити закінчені студії дипломом доктора права.

Під час навчання Євген Коновалець брав активну безпосердню участь у студентському житті. А положення тоді було таке, що й на студентському відтинку йшла завзята боротьба українців проти польського шовіністичного глуму. Влада в університеті була в руках поляків і шовіністичні польські професори дотримували кроку своїм землякам в антиукраїнській політиці на інших ділянках: вони послідовно змагали до того, щоб австрійський університет у Львові повністю спольонізувати, а доступ до нього українцям якнайбільш утруднити. Українці ж вимагали, щоб основані австрійським урядом українські катедри не тільки були вдержані, але й збільшені так, щоб львівський університет або став зовсім українським, або бодай українсько-польським з однаковою кількістю катедр, а українські студенти щоб мали такий самий вільний доступ і такі самі свободи, як їх мали поляки.
На барикадах тієї боротьби українських студентів Євген Коновалець був завжди на передових позиціях: в демонстраціях, на вічах, в сутичках з польськими студентами та польською поліцією.

В бурхливих демонстраціях українських студентів в липні 1910 р., коли в сутичці з польськими студентами від куль польських шовіністів загинув український студент Адам Коцко, Євген Коновалець був одним із тих, що зорганізували і провели належну відсіч польським нападникам. Із-за цього він був заарештований і разом із ста іншими українськими студентами опинився на лаві обвинувачених у голосному тоді „Процесі 101 українського студента” у Львові. Його обвинувачувала польська поліція в тому, що він вже з Зашкова виїхав до Львова на ту студентську демонстрацію з окутою залізом палицею і під час сутички з польськими студентами, озброєний тією палицею, був „головним погромником невинних польських” напасників. Але запропонований батьком Євгена на свідка орендар з Зашкова зізнав перед судом, що він бачив того дня Євгена, як той їхав до Львова, але не зауважив, щоб він мав із собою залізну палицю і завдяки тому свідченню суд Євгена звільнив. Слава «новітнього гайдамаки» закріпилася за Коновальцем ще міцніше. Отже, вже під час гімназійних та університетських студій Євген Коновалець був одним із найкращих учнів між гімназистами і студентами, а одночасно — вже від наймолодших років одним із передових борців на студентських барикадах; студентом-громадянином і студентом-бойовиком.

В 1912 році Євгена Коновальця було покликано на військову службу в австрійській армії. Як студент відслужив однорічну військову службу в старшинській школі у Львові та із ступнем четаря („лейтенанта”) повертається до Львова закінчувати навчання. Тут Коновалець вирішує, що українці мають масово здобути військової підготовки і в разі австрійсько-російської війни виступити самостійною силою. Для цього він організував студентський воєнізований гурток «Січові Стрільці».

Січові Стрільці під командою і під політичним проводом полковника Євгена Коновальця творили на полях боїв та розлогих просторах України самостійницьку традицію української державности. Після невдачі збройної боротьби українці, які перебували в лавах Січових Стрільців під проводом Євгена Коновальця стають ядром Української військової організації (УВО) й Організації українських націоналістів (ОУН).

Влітку 1921 року Коновалець повертається на Галичину, щоби особисто керувати новоствореною організацією. Вже восени Галичину розбурхала перша акція УВО – у Львові було вчинено замах на маршала Пілсудського і вбито воєводу Грабовського. Розгорнулася активна саботажна діяльність проти польських поневолювачів: спалювалися військові склади, руйнувалися комунікації, постійно чинилися напади на поліцію. На Тернопіллі масово спалювалися маєтки польських колоністів, каралися на смерть польські жандарми, «стукачі» і колабораціоністи. Широко розгорнулася експропріаційна кампанія. Бойовики УВО нападали на відділення польських банків і пошту, віднімаючи у польського окупаційного режиму величезні кошти. Здобуті гроші повністю йшли на фінансування організації і продовження боротьби. Акції УВО ставали дедалі сміливішими і гучнішими. Наприклад, у 1926 році було взірвано редакцію газети «Слово польське» - бридкого антиукраїнського листка, 1929 було взірвано кілька бомб на торговій виставці «Тарги всходне». А річницю проголошення Західноукраїнської Народної Республіки бійці УВО відзначили масовою перестрілкою з польською поліцією...

Польська влада нічого не могла вдіяти з українським підпіллям: замість арештованих бойовиків миттєво приходили нові і відповідали ще більш зухвалими акціями. Радість поляків з приводу опанування українських земель поступово замінювали панічні настрої.

«Період УВО був майже чистою революцією чину, ще без достатнього програмово-політичного завершення, але вага цього періоду — надзвичайна. В ньому лежить коріння всього новітнього українського здвигу. Тут зродився новий, світоглядово і чуттєво, тип українця-націоналіста... Відгук революційної акції Організації був такий сильний, що давно перейшов у суспільно-політичний рух. Вождь уважав, що прийшла пора, щоб перелом в психіці громадянства, доконаний революційно-бойовою роботою, оформився ідеологічно-програмово. Революція повинна себе світоглядово-політично окреслити» - так описував цей період Олег Ольжич.

УВО стала на чолі національного руху і методами підпільної збройної боротьби намагалася довести міжнародній спільноті, що українці не погоджуються з тогочасним станом речей та вимагають утворення власної держави. Слід зазначити, що свої структури УВО мало і на підрадянській Україні.

До кінця 20-х років ХХ ст. в розвитку націоналістичного руху назріла стадія, коли він вже не вміщувався у витворені організаційні рамки. З одного боку, УВО потребувала під свою бойову діяльність підвести ідеологічно-програмний фундамент. А з іншого – розвиток ідеології українського націоналізму досягнув такого етапу, що на її базі і для реалізації її положень повинна була постати самостійна політична сила. З цією метою, з 28 січня по 3 лютого 1929 року у Відні відбувся Установчий Конгрес Українських Націоналістів. Конгрес був настільки грунтовно підготовлений, що нагадував науковий симпозіум. На нього було подано 40 рефератів, в результаті були вироблені ідеологічні, програмні та статутні основи ОУН. В останній день Конгресу 28 делегатів прийняли присягу і стали першими її членами. Головою ОУН було обрано Коновальця. Зважаючи на його величезний авторитет і практичний досвід боротьби.

Створення та активна діяльність ОУН викликали активне несприйняття з боку легальних політичних партій. На адресу ОУН миттєво посипалися звинувачення в тому, що вона є провакаційною силою та діє на користь іноземних держав і розвідок.

До того ж, в ідеологічному плані ОУН не стала пристосовуватись до домінуючої в світі ідеологічної доктрини, а пішла проти течії, чим швидко стала помітною в суспільному житті, здобула полярність та авторитет. В ідейні підвалини ОУН, Коновалець заклав принцип опертя на власні сили. Він бачив, до чого призвели вагання Центральної Ради і тому категорично відкидав опортунізм, угодовство і пацифізм. Також він знав настрої, що панували в середовищі української політичної еміграції. За влучним висловом Ярослава Дашкевича, Полковнику вдалося „вивести націоналістичний рух з вузької стежки на широку дорогу”. Коновальцеві вдавалося уникати так званих „внутрішніх фронтів”, будучи свідомим ваги і ролі кожного українця та української організації в боротьбі за волю і велич нації, Провідник був категоричним противником взаємопоборювання в українському таборі. Проте необхідно наголосити, що у принципових питаннях він був безкомпромісним, постійно дбав про чистоту ідеологічної лінії і послідовно поборював опортунізм та антидержавні чинники, знаючи, що „з соціалістами держави не збудуємо”.
Містика Чину відплати окупантам і колаборціоністам перетворила УВО - ОУН в легенду революційного спротиву та найефективніший у Європі інструмент соціально-визвольної і національно-визвольної боротьби.


Використані джерела:

Є. Коновалець "Я б'ю в дзвін, щоб зрушити справу ОУН з мертвої точки… "Невідомі документи Організації українських націоналістів. Рік 1930. (Листування Голови Проводу ОУН Є. Коновальця і секретаря ПРУН В. Мартинця) / ЦДАГО України, В. С. Лозицький, А. В. Кентій. - К.: "ТЕМПОРА", 2003. – 271

Петро Мірчук «Євген Коновалець: лідер українського визвольного руху» Публ. Праця.

Віктор Рог «Життя для України». Збірка статей.

Осип Навроцький «Полковник Євген Коновалець».