Живой Журнал

Живой Журнал - обзор блогосферы и соцсетей.
Сегодня: Вторник, 24 Мая 2022    00:20:34
Живой Журнал » Статьи » Авторская колонка » Юрій Градовський »

Новела про крайовєдів, вокзальна

Автор Юрій Градовський

Юрій Градовський

все статьи автора

Як відомо ніде так не брешуть, як на полюванні, і ні про що так не брешуть, як про війну. Сама непередбачувана наука – це крайовєдєніє, так як її взагалі немає на світі, а «крайовєди» – це прості «фарцовщики», «спекулянти», «бариги» фактами, які можуть обвішати ними будь-яку ялинку, мов цяцьками на Новий Петровський рік, якого теж ніхто в світі не святкує, так як є Різдво, а вірніше, два Різдва – православне і католицьке, що не мішають одне одному, а навпаки, залюбки святкуються обидва, не дивлячись на конфесії, бо за це вже давно забули…

Оскільки крайовєд сам не знає, що писатиме (це залежить від появи в консульствах різних премій та авансів), то залишається підшукати якусь будівлю, щоб присобачити на ній дошку, і зовсім не важливо, що це ново забудова і особа на дошці навіть не знала про матеріали, з яких створено її…

Старий професор-археолог, ветеран Другої Світової настільки впевнено повторював, що «на Сандомирському плацдармі не спало двоє: я, єфрейтор Сухий, і маршал Жуков», що лукаві студенти перетворили це в «Собаку заряджають в гармату, стріляють – собака летить і гавкає...»

Так от, зверніть увагу на автовокзал Житомира. Зліва від центрального входу дошка, зачеплена «спритними крайовєдами» і пучок квітів, які відбирає адміністрація вокзалу в продавців квітів як «благодійницький внесок» за асфальт, що використовується для продажі цих квітів на День закоханих і день «радянських» жєнщин 8 марта. Запримічено, що на «День радянських ВДВ –ніхто нічого не несе, хоча дошка свідчить, що цей в кашкеті чоловік провів одночасно і річковий десант і переправу.

Той, хто святкує «Второє августа» і міг би бити ворога, але доки «не довелось»,міг би поцікавитись річковим десантом на Дніпрі та «освобождєнієм Кійова», а також ранятим, вибачте в сідниці, в дупу, або просто в сраку, Ватутіним.

Від рани в задницю Ватутін вмирав довго: спочатку йому відтяли трішки ноги, а далі більше, а далі – всю... Є кіно, над гробом покійного від гангрени маршала схилилися в горі вдова і Хрущов, і заливається сльозами хлопчик –його син.

Сталін знав про поранення командуючого фронтом, але чомусь, аж до справи «лікарів», недолюблював хірургів. І не дав «добро» на використання «секонд-хендовського» пеніциліну – антибіотика; це й стало причиною смерті фізичної..

Але українці знають, що є ще закон «природної помсти», або вищої сили, яка, якщо забажає, вразить кого захоче, якщо є за що… І тих, хто визиває з небуття, з забуття тих, хто туди пішов, так як це «визивання духів, джинів, або каббала чи некрофілія».

Що ж страшного перед родом людським зробив цей чоловік з «крайовєдовськоі» дошки?

Цей чоловік втопив більш ніж чотириста п'ятдесят душ, без присяги і більшість невинних – дитячих шіснадцятирічних… Втопив тупо, безцільно, просто, як скуривши «Герцеговину флор»;хто не вірить, хай пошукає про «батальйон чорноголовців» у Міщенко.

Радянські маршали великою освітою не дивували німецьку військову еліту. «В армії командують двоє – я і сержант», – казав Жуков. Всі ми знаємо, що Будьонний був унтером, фельдфебельом і маршалом, але ніхто не згадує де він був майором?

Вода була холодна, але так хотілося «взяти Кійов» до ювілею Жовтневого перевороту... Але як це зробити, коли «німецькі донські казакі» попалили всі хати і все що є дерев'яне, щоб плота не те, що не зробили, а й навіть не задумали. І самі німці закопалися «і від тих, що з річки, і від тих, що з неба…''

За багато кілометрів один від одного призначив «Ватутя» місця двох переправ – Лютежський і Букринський плацдарми. Місцеве населення вже виселене донцями, казакамі, оголошене було в зрадники за співпрацю з фашистами. Хлопчиків в цивільному, з цеглинами-зброєю в руках, в цивільному, з чорними чупринами «чорноголовців» п'яні капітани і майори погнали в воду ріки, яку горобець не перелітає, і синиця... Ідея проста – німці бігатимуть від плацдарму до плацдарму, а коли «визначаться», де переправа, на якому напрямку, уже солдатами вдарити по-іншому, «відволікти увагу» так би мовити.

«Баби єщьо нарожают, всьо равно ето ізмєннікі», – сказав Жуков, а Ватутін кинувся виконувати..

Страшний і незворотній вирок Трибуналу ОУН і негайний до виконання удавкою – повішання, пістолетом – розстріл, сокирою по середньовічному –зрадників народу, без причастя і останнього бажання.

Старий вусатий Левко Лук'яненко приводить документ – трьох маршалів засуджено, засуджено до лютої страти, за українських хлопчиків, за утоплених «чорноголовців». Не думалось, що головного кара досягне так швидко. Партизани на рейді роззброювали червоноармійців, солдати не сильно чинили спротив, віддавали зброю в обмін на життя і, надіючись в душі, що самі скоро стануть до лав народної армії, до УПА. Солідний окупант, генерал їхав, не особливо криючись, майже без охорони. На межі Житомирщини і Рівненщини ескорт обстріляли, Ватутіна поранили, а шинель з підписом «Ватутін» на підкладці впізнали на полоненому партизану.

Полонений пояснив: «Не хотіли здати нам зброю, все залишили: і одежу, і вбитих, а самі втекли».

Не потрібно вірити крайовєдам, що лише НКВС – карателі, Червона Армія – ні. Саме армія Ватутіна оточила п'ять сіл, саме вона взяла в полон більше тисячі цивільних, з тридцятьма одиницями зброї без набоїв. Саме тоді почалися Гурби-Атонівці… Повзе червоноармієць, з трьохлінійкою, вперед від своїх капітанів з наганами, повзе і реве, повзе і шипить: «Бандьора, бадьора, не стріляй – я твій брат, закопується в українську землю, спливаючи кров'ю, піджимаючи нутрощі з розірваного упівськими кулями черева…»

Страшні вироки Трибуналу ОУН, страшне його виконання… Микола Арсенич виловив кіллєра-вбивцю Кузнєцова, російського грабіжника, вбивцю німецьких колоністів. Страшна людина, Герой Совєцького Союзу Микола Кузнєцов, уб'є німця, уб'є офіцера в Рівному і документи залишить, що це українці – хапають есеси на ринку людей, 100, 200 і стріляють закладників, заручників.

Але зловлено слідчим СБ «хруня», і ось він голим прив'язаний до дошки на «бандерівському станку», на пилорамі, плаче, паскуда, вимолює життя, здає «сітку» кримінальних злочинців. Немає в нього могили, череп прострілений в 90-х привезли до вільного визволеного Києва, а на скелеті, під викинутим бюстом з Рівного, висів жетон-смертник німецького гауптмана, зовсім не Пауля Зіберта.

То що за духи матеріалізує дошка крайовєдів на автовокзалі?

 

                                                                                                                                                           Максим Контрогайка

Список використаної літератури:
В.Щеглюк. ''Як роса на сонці'';
Л.Лук'яненко. ''Жуков і украінці''.

 


Юрій Градовський | 24 Августа 2015 | Просмотров: 1930
Редакция "Журнала Житомира" может не разделять точку зрения автора статьи
и ответственности за содержание материала не несет.
Комментариев: 0

Обратите внимание:


Читайте ЖЖ.инфо