Судова комедія, або надумане правосуддя.

Кожен, хто хоч один раз мав нагоду зазирнути під лаштунки третьої влади, спочатку відчув бажання зажмуритись.

В очі било мороком цинізму. Такі собі дядьки і тітки в мантіях з опущеними до підлоги очима, йдуть до судової зали, де їх казна за що величають «ваша честь».

Знаючи, що їхні вчинки і близько біля чеснот не стояли - в обличчя дивитись сторонам процесу дійсно важко. З одного боку їхньої появи чекають з надією на правду, закон, неупередженість, а з іншого на них вже дивляться, як на власних васалів – впевнені в тому, що рішення, в якому «їх честь» вчора переконали грішми, квартирами, квартирними чергами, іншими матеріальними благами, буде поставлене адекватно впливу.

Підняти очі на свого господаря «честь» не сміють. По-перше, щоб не наштовхнутись на призирливий погляд, а по-друге, щоб, не дай Боже, не дати підстав кому-небудь засумніватись в тому, що справа буде розглядатись по Закону, згідно з вимогами до судового процесу, а не по вчора заданому алгоритму.

Появу «їхньої честі» в залі суду зустрічають стоячи.

Окрім головних дійових осіб – позивачів та відповідачів – «честь» вітають ще й адвокати, обвинувачі, експерти, перекладачі, треті сторони та інші гравці заднього плану. У виставі беруть участь журналісти, прцівники різних влад, просто зіваки, ті, кому ще не набридло спостерігати за судовими комедіями, або ті, хто ще вірить у правосуддя, надумане правосуддя.

Вихід до зали «честі» ще не означає початку вистави. Тепер «честь» не тільки вершитель долі, а й режисер. Від неї залежить явка сторін. Якщо «честь» з якихось причин не готова до розгляду справи і прийняття законного рішення, вона плювати хотіла на процесуальні терміни. Їй байдуже, що Цивільно-процесуальний кодекс встановив термін – два, або не більше трьох місяці, плювала наша «честь» і на Кодекс адміністративного судочинства, який взяв і впровадив в Україні європейський термін –розумний строк розгляду адміністративної справи. Та й сам термін якось не зовсім підходить для пріми вітчизняної судової комедії. Дуже важко їй сприйняти це слово – розумний, бо наша «честь» давно забула, що воно означає. Мабуть відчувала себе такою тоді, коли намагалась працевлаштуватись після юридичного вузу і ще й не сподівалась одягти мантію.

Для більшості наших «честій» кодекси, закони, коментарі, постанови пленумів – це як карти в колоді заядлого гравця. Головне з них витягти таку норму, щоб забезпечувала виконання замовлення.

Давно вже «честь» не думала над суттю обставин, що привели позивача до цього сумного театру, тим більше не обмозковувала, не досліджувала, не вивчала, не витрибовувала докази. А для чого? Сьогоднішні рішення судів, як товари в модних супермакетах: плати і бери. Які гроші – такий і товар.

Явка, або неявка відповідачів – це один із козирів в руках «честі». Вона сама, а інколи за її вказівкою секретар чи помічник організовує виконання цієї ролі. То адресу в повістці вкаже неправильну, то не дочитає нотаріальне доручення на представника, то зішлеться на пусту судову казну і відмовить у відправці рекомендованого листа. А все заради одного – протягти у розгляді справи.

Прийняти рішення по Закону - не замовляли, а протиправне - ще не оплатили. От і влаштовує «наша честь» тяганину з явкою відповідачів, призначає за десять хвилин до обідньої перерви, інколи і сама до зали не виходить: термінові справи, раптові хвороби, перевірки. «Честь» ні кого не боїться, ні перед ким не відчитується. Вона – вічна і недоторканна.

Аж ось через рік-другий, після п’ятої-сьомої перерви «честь» розпочинає слухання. Комедійна вистава набуває смаку.

Особливо до вподоби «честі» перебирати клопотаннями. Оплочені - приймає, дармові, хоч і суттєві - відхиляє. І тішиться, тішиться від того, як у розпач впадає хтось з гравців.

А куди ти подінешся: плач, кричи, тупцюй ногами – тут все виріщую я - «ваша честь». А якщо голосно будеш висловлювати незадоволення, - виставлю за двері. Це теж моє право. Більше ніж в «честі» ні в кого в судовій залі прав немає.

Найбільш досвідчена «честь» задовольняє всі клопотання, долучає всі докази. Щоб ніхто, ні в чому її не запідозрив. Вивчати їх «честь» все рівно не збирається, але нехай акторська місія буде схожою на правдиву.

Кульмінація комедії настає під час судових дебатів. Тут «наша честь» вже глядач. Сторони змагаються в красномовстві, знанні законів, переконливості доказів, показах свідків, а «честь» відпочиває: то есемеску відправить, то позіхне, то посміхнеться сама до себе. Вона ж бо знає: що б і як би не доводили сторони – рішення їй вже відоме, потрібно лише витримати сценарій.

Останнім часом «честь» не завантажує себе підготовкою і написанням рішень. Той, хто їх замовляє приносить їх на диску, чи флешці. Технічний прогрес «честь» засвоїла. А рішення на більш, ніж 10 аркушах «честь» не перечитує – нудно. В залі вона їх все рівно оголошувати не буде. Та із сторін, яка ще захоче переглянути апеляційну чи касаційну комедію, прийде через певний строк до судового театру і, через немалі намагання, отримає його в канцелярії.

Найбільше полюбляє «наша честь» свою промову під завісу. Вона проголошує її ІМЕНЕМ УКРАЇНИ. Саме тут вона відчуває себе неперевершеною. Ще б пак. Кому, крім «честі» дозволено іменем України ганьбити закони, мораль, гідність, право? Цинізм «честі» під час цього дійства не перевершений.

Стоячи проводжаю «честь» із судової зали. «Фініта ля комедія». Аплодувати не хочеться. Віє фальшивкою.

P.S. Всі, хто хоча б один раз мав потребу побувати в Корольовському районному суді м. Житомира - бачив таку комедію.

Цікаво, чому не відповідає за цей сумний театр його головний режисер – голова суду? Може тому, що він ще й очолює дисциплінарну комісію суддів? Тоді все зрозуміло – «своя рука-владика».