ШАКАЛИ МАЛОГО ВИРОБНИЧОГО БІЗНЕСУ

Сьогодні я маю намір познайомити вас зі своїм поглядом на стан малого виробничого бізнесу. Саме цей бізнес цивілізована Європа вважає найбільш мобільним, здатним швидко реагувати на потреби суспільства в нових товарах.

В багатьох країнах його доля у виробництві наближається до 50%. В Україні за 20 років незалежності доля малого виробничого бізнесу не досягла і 5%. Про це я напишу в наступний раз, а нині викладу ті негативи, які, на моє переконання, заважають зростанню цього важливого в ринкових умовах сектору вітчизняної економіки.

Напередодні Дня Конституції, 27 червня, я зустрівся з власником одного приватного підприємства в місті моєї студентської юності. Його виробничі потужності розміщені на третині площі одного з цехів, донині існуючого на папері, державного підприємства. Над двома прольотами цеху, площа кожного з яких орієнтовно складає300 кв. м, через великі дірки в даху світиться небо. На одному з них стоїть демонтований потужний гідравлічний прес, на другому - радіально-свердлильний верстат. В інших приміщеннях, які оточують три основних прольоти по всьому периметру, збереглись два координатно-розточувальні, один з яких майже новий, та електроерозійний. Зважаючи на десятирічний досвід роботи в машинобудуванні, берусь стверджувати, що в цьому цеху колись могло працювати від 70 до 150 чоловік. При цьому наявність координатно-розточувальних верстатів підтверджує, що в цеху виготовлялись достатньо складні деталі з високою точністю.

Нині на першому прольоті підключено 5 деревообробних верстатів, розміщено кілька робочих столів, є ще чотири, два з яких спеціалізовані і частково розкомплектовані та гідравлічний прес для склеювання деревини, який потребує ремонту. На другому прольоті знаходиться ще 8 деревообробних верстатів, які після незначних ремонтних робіт можуть бути задіяні у виробництві. В половині приміщень першого поверху, які оточують основні прольоти цеху, розміщені і підключені 17 верстатів, два з яких власного виробництва, один - закордонного, майже новий, всі інші - радянських часів. На другому прольоті цеху є ще  8 верстатів, які не експлуатуються, але після незначного ремонту можуть бути задіяні у виробництві. Кількість та призначення верстатів легко дозволяє створити високотехнологічне  виробництво гарних меблів та багато чого іншого, пов’язаного з обробкою деревини, якби... Саме цього якби не вистачає багатьом сьогоднішнім власникам малого виробничого бізнесу. Цим «якби» є наявність великої кількості кваліфікованої робочої сили та раціональної організації робіт. За моїми спостереженнями, в місті є кваліфікована робоча сила, але власник створив власну систему обліку та оплати праці, яка суперечить вимогам КЗпП і конституційним правам громадян. Цей «винахід», вартий уваги прокуратури, бо має ознаки злочину. Він полягає в тому, що кожному працівнику видається завдання на кожну половину робочого дня, яке оцінено не грошима, а балами. Бали всіх учасників виробничого та допоміжного персоналу додаються упродовж виконання конкретного замовлення. Потім вартість замовлення ділиться на загальну кількість балів – так визначається, скільки працівник отримає на один зароблений бал. Отриманий результат множиться на кількість балів, набраних працівником. Так визначається заробітна плата кожного. За наявності спеціалістів, що мають вищу від більшості учасників кваліфікацію, менеджер їм встановлює коефіцієнт, на який множиться набрана кількість балів до додавання балів всіх учасників. Така система чимось нагадує колгоспні «трудодні», від яких відмовились майже 50 років тому, через їх низьку мотивацію до праці.

Зважаючи на те, що всі прольоти цеху мають вантажопідйомні механізми, а власник має майже повний набір обладнання для якісної обробки деревини в значній кількості( 30 одиниць) на займаних площах досить легко може бути організоване вельми потужне виробництво, де може бути зайнято від 50 до 100 робітників замість семи, як це має місце сьогодні.

Мою увагу привернула також відсутність будь-якої системи охорони праці. На підприємстві відсутній інструктаж по безпечному веденню робіт та його облік, на кількох верстатах, підключених до трифазної мережі з напругою 380 в відсутнє навіть заземлення, переважна більшість верстатів встановлена на бетонну підлогу, без віброопор, і до неї не закріплена.

Згідно встановлених власником правил частина робітників перший місяць перебуває на так званому стажуванні без оплати. Наступні  2 місяці триває випробувальний термін і той, хто його витримав, має право на офіційне працевлаштування. Безумовно такі правила суперечить вимогам чинного законодавства і мають ознаки карного злочину. Не зважаючи на те, що в державі окрім прокуратури існує Держнаглядпраці, які мають не тільки право, а й обов’язок здійснювати нагляд за дотриманням роботодавцями чинного законодавства, наведений приклад  швидше є правилом в існуючій практиці, ніж виключенням з нього. Це обумовлено двома факторами: необхідністю попередження роботодавця про проведення перевірки і можливістю оскаржити її результати в суді. Мені відомі випадки, коли такі оскарження тягнулись майже десятиліття без всяких наслідків для роботодавця.

Для усунення наведеного вище безладу достатньо виключити вимогу про необхідність попередження про перевірку та можливість оскарження результатів перевірки в судах. Існуючий стан справ нічим іншим, як проявом психології абсурду з боку влади назвати неможливо. Мають місце також прояви психології абсурду, як з боку роботодавця, який своїми «винаходом» та правилами заважає власному економічному зростанню, так і відповідні прояви такої самої психології з боку найманих робітників, які через безвихідь погоджуються працювати в небезпечних не тільки для здоров'я, а й життя умовах тотального порушення своїх прав.

Наслідком бездіяльності державних органів є безкарне порушення прав громадян роботодавцем, яке призводить до втрат бюджетів всіх рівнів та соціальних фондів, при одночасних втратах самого роботодавця. Що саме по собі сприяє розвитку недовіри до держави з боку самих громадян.

На останок кілька слів про шакалів. Всім відомо, що ця тварина поїдає трупи мертвих тварин. Аналогічно, по-шакалячому ділили майно зруйнованих державою державних підприємств «підприємці», поведінка одного з яких описана вище. За багато років вони не спромоглись ефективно використати придбане за безцінь державне майно, чим нанесли великі збитки суспільству, державі і навіть собі. На моє переконання, вони, в силу своєї психології, не могли стати і не стали ефективними власниками. Подібне я, на жаль, бачив не раз. Дуже прикро, що за 20 років цього не побачили ті, на кого покладено обов’язок керувати державою, і хто за виконання такого обов’язку майже 20 років отримує за рахунок платників податків вельми високу зарплатню, створюючи їм умови тільки для виживання.

Інженер та винахідник Л.Тартасюк