За давно відомим інвалідам праці «павлоградвугілля» сценарієм

Дії та заяви очільників влади на тижні, що минає змусив мене продовжити тему, висвітлену мною в статях «Подарунок влади до Всесвітнього дня інваліда» та «Небезпечніші за злодіїв в законі». Прошу всіх, насамперед журналістів, розповсюдити попередні та дану статтю. На моє переконання, вона може стати попередженням афганцям, чорнобильцям та дітям війни про наступні дії чинної влади для узаконення своїх незаконних дій.

Почну з того, що ще в 2003 р. «Товариство інвалідів праці «Павлоградвугілля» звернулось у Київський Господарський Суд з позовом до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (надалі Фонду ССНВУ) про порушення ним прав інвалідів праці. Цей суд після тривалої тяганини виніс неправомірне рішення. Надалі, в 2005 р., Київським Апеляційним Господарським Судом була винесена Постанова, якою не тільки було скасовано це неправомірне рішення, але й були скасовані кілька Постанов Фонду ССНВУ, через їх невідповідність чинному законодавству та перевищення Фондом повноважень.

Вищий Адміністративний суд у вересні 2006 р. виніс Ухвалу, якою залишив без змін Постанову Київського Апеляційного Господарського Суду, вказавши, що ця Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає. Однак, перший з них всупереч чинному законодавству не виніс окремої ухвали про визнання незаконними дій посадових осіб та не передав її до правоохоронних органів, а другий - цієї помилки не побачив і не виправив.. В результаті – ніхто з посадових осіб не був притягнений до кримінальної відповідальності. Вважаю, що свідомо, бо Цивільний Процесуальний Кодекс (надалі - ЦПК) зобов'язує суддю, при виявленні (при розгляді справи) ознак злочину, робити таке притягнення самостійно.

До речі, дії очільників Фонду ССНВУ кваліфікуються тією самою 365 статтею Карного Кодексу України (надалі, ККУ), за якою засуджено нещодавно Юлію Тимошенко. При цьому керівники Фонду на сьогоднішній день, за моєю та оцінками моїх товаришів, злочинно зменшили щомісячну страхову виплату постраждалим на виробництві до 1 січня 2002 р. в 2,2 рази. Таких, за оцінками самого Фонду станом на 2003 р. налічувалось близько 300000 осіб. Серед цих людей були не тільки інваліди, але й сім’ї загиблих, у т.ч. й діти, яких ситі й пихаті «дяді» цинічно пограбували. Не зважаючи на неодноразові звернення, як самої організації, так і окремих її членів до Президента, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Верховної Ради та Генеральної прокуратури, виявлені судом порушення прав інвалідів не усунені і понині.

Надалі, з кінця 2006 р. кілька тисяч інвалідів, на підставі згаданих вище Постанови та Ухвали, звернулись з позовами про усунення порушень своїх прав до судів загальної юрисдикції. До кінця жовтня 2007 р. суди першої та апеляційної інстанцій виносили рішення на користь інвалідів. Багато хто навіть недоплачені Фондом за 5 - 6 років гроші отримав. А потім ті самі суди вже іншим інвалідам, за тим самим законодавством, на підставі тих самих згаданих вище Постанови та Ухвали суду виносили зовсім протилежні рішення, грубо порушуючи при цьому 21-шу та 22-гу статті чинної Конституції України. Потім почалось те, що в правовій цивілізованій країні взагалі уявити неможливо...

З порушенням термінів давності, відділення виконавчої дирекції Фонду звертались з касаційними скаргами до Верховного Суду, який на неіснуючій підставі скасував всі законні рішення, винесені на користь постраждалих. Тому, без роздумів можна вважати існуючу в Україні з листопада 2007 р. судову систему злочинною, бо дії суддів по відношенню до інвалідів, при розгляді їх позовів, необхідно кваліфікувати за тією ж самою 365 статтею ККУ. Проте, як видно з раніше викладеного, це нікому зробити. З цього випливає, що починаючи з листопада 2007 р. і понині в країні фактично відсутній гарант конституційних прав громадян.

За чинною Конституцією цей обов’язок покладено на Президента, з чого випливає, що з листопада 2007 р. по 2010 р. дії тодішнього Президента Віктора Ющенка, зважаючи тільки на ці обставини, мали ознаки карного злочину, який ККУ називає службовою недбалістю. Ознаки того самого злочину, але по відношенню до афганців, чорнобильців та дітей війни, які вже другий місяць поспіль протестують проти порушень своїх прав Пенсійним Фондом України, має і діяльність чинного Президента Віктора Януковича.

Нещодавно видана Кабінетом Міністрів Постанова №745 має ознаки кримінального злочину, який кваліфікується тією самою, згаданою вже вкотре сьогодні 365 статтю ККУ. Однак, впевнений, що відносно того, хто видав цю явно злочинну Постанову, чинний гарант наших конституційних прав не звернеться ні до Міністерства внутрішніх справ, ні до СБУ, ні до Генеральної прокуратури. В мене немає сумніву, що за власної ініціативи згадані вище правоохоронні органи також не візьмуться сумлінно виконувати покладені на них чинним законодавством обов'язки, що може бути кваліфіковане ККУ як службова недбалість.

З викладеного вище, можна зробити висновок, що ми маємо злочинні правоохоронні органи, злочинні суди, злочинну виконавчу владу і злочинного гаранта наших конституційних прав. Подолання цього ганебного явища під силу тільки народу. Для цього, значна частина суспільства повинна забути, що вона «лохторат» і згадати, що вона є народом, тобто джерелом влади, і відправити злочинців від чинної влади до місць, передбачених чинним законодавством.

Леонід Тартасюк, член правління громадської організації «Товариство інвалідів праці «Павлоградвугілля»