Будні дні небесного

А за напівпрозорим склом вікна було місто. Над сірим і метушливим містом нависали важкі хмари, з яких неквапливо лив дощ. А над хмарами було небо без дна і покришки, і напевно тому сенсу щось шукати в цьому небі не було ніякого.

Навколо міста був степ, з рідкими лісопосадками і куцими недогризками берізок. Десь далі був ліс, гори, річки, моря, океани, інші міста і не тільки. Що там ще? Озера, водоспади, печери та інші явища навколишньої дійсності. Птахи, звірі, гади, тварі і люди. Багато.

- Навіщо все це? – Людина, котра тужливо дивилась вдаль, відійшла від вікна і присіла за стіл. За столом сидів п’яний, як чіп ангел і, висолопивши язика, викладав з літрової банки мариновані опеньки.

- Ти це про що? - Ангел облизав край банки і несподівано голосно і бридко гикнув, двічі гикнув. - Про те що за вікном?

- Агась! Саме про те. Навіщо вся ця тяганина? З морями, хмарами, водоспадами і бегемотами?

- А я знаю? Давай краще вип'ємо, а? Наливай!

- Краще для кого? Поясни мені! Нажрався ти братику, як свиня.

- З крилами - захіхікав ангел - Свиня з крилами. Забавно - підсумував він

несподівано тверезим голосом - Ти не рви душу, вона потім довго і боляче заживає. Це я тобі як знавець кажу, повір мені.

- Знавець. А скажи мені знавець, чому це мені так паскудно на душі?

- І скажу. Скажу. Не знаю - нелогічно випалив ангел - І знати не хочу. Багато знань, багато смутку, а у тебе і без цього вже печалі дівати нікуди. Хоч гать гати.

- Ти навчив мене, як виконати всі мої бажання. Всі. У мене більше немає бажань. Я їх виконав до денця, на суху витер посудину моїх бажань. І легше не стало ...

- А хто тобі обіцяв, що буде легше? Буде інакше - це так, але про легше й мови не було.

- Невже це все? І нічого більше не буде?

- Тьху-ти! Тіпун тобі на язик! Городиш всіляку гидоту під руку – ангел, скрививши обличчя , обтрушувався від слизького опенька, який зірвався з вилки і хвацько проїхався по його білосніжних шатах - Чистий хітон ось запаскудив з-за тебе - він провів рукою над одягом і він знову став свіжим і чистим.

- На головні питання ніколи немає відповіді. 

За вікном неквапливо вибивав барабанну дріб дрібний дощ. Стукав по листю, оббивав ніжні пелюстки з квітучої яблуні за вікном. У дощу не було питань і не було відповідей. Питання були у людини. Власне для цього вона і була створена.