Освіта та наука у XXI столітті: українські реалії

Роль інноваційних технологій за останнє десятиліття якісно зросла, у форматі геометричної прогресії. Потреба у розширенні діапазону можливостей та глибинної структуризації наукомісткої складової потенціалу нації, є навіть не потребою, а вимогою… чи то навіть єдиним можливим вектором розвитку країни, елементом виживання.

Без розвитку наукової та інноваційної сфер неможливо говорити про жоден з варіантів виходу із патової ситуації, що склалась в Україні за роки незалежності. Відсутність державного рівня довгострокових програм технологічної модернізаціїї та інформатизації, найближчим часом здатні відкинути, а місцями це вже відбулось, Україну на останні позиції у загальносвітовому масштабі. Вражає абсолютне нівелювання особливостями та специфікою трансформацій, останніх років, в умовах коперніканського характеру змін існування людської цивілізації. Інтенсивність процесів формозмін на планеті зобов’язують нас до створення відповідної алгоритмічної моделі взаємоіснування з іншими інокультурними суб’єктами.

”Той хто володіє інформацією – володіє усім світом”

Даний вислів уже не є основовизначальним у розумінні успішної стратегії розвитку. Той хто продукує знання (інформацію, технології) здатен впливати та корелювати хід історії. Той хто моделює дійсність та акцентує її, задає " фізичні закономірності ” існування у даній реальності – саме той володіє світом.

Рональда Рейгана: "Ми даємо гроші на науку не тому, що багаті, а ми багаті тому, що даємо гроші на науку"

Наука та освіта є не лише визначальними чинниками ефективного розвитку економіки, але й гарантією інтелігентності й освіченості суспільства в цілому. Коли учені та освітяни опиняються на узбіччі суспільних процесів, тоді не лише ухвалюються хибні державні рішення, але й саме суспільство стрімко деінтелектуалізується. Попри декларативні заяви, наука реально ніколи не належала до пріоритетів українських правлячих еліт. Сьогодні в Україні на одного науковця витрачається щороку майже в чотири рази менше коштів, ніж у Росії, у 10 разів менше, аніж у Бразилії, і в 30 разів менше, ніж у США. Річний бюджет НАН України з її 39 тисячами співробітників дорівнює сукупному бюджетові двох футбольних команд – ”Динамо” та ”Шахтар”. А сукупні видатки на наукові дослідження у наших ВНЗ ще менші. Ситуація з освітою також не дає особливих надій; стан двадцятирічної гуманітарної та матеріальної стагнації на усіх її рівнях вкрай катастрофічний також.

Тому, лейтмотивом поступу української державності має постати нова концепція інноваційно-технологічного прориву. Наука та освіта повинні стати реальними пріоритетами державної політики в Україні. Має бути створена модель трьочленного гармонійного симбіотичного утворення, свого роду ”триумвірату ”, що існуює у безпосередній взаємодії, взаємодоповнювальності та взаємообумовлює дієвість своїх складових: наука – освіта – виробництво (практична реалізація). Даний причинно-наслідковий ланцюг інтелектуально-прикладної реалізації здатен "вирвати” країну з площини колоніально-сировинного придатку та закласти нові умови цивілізаційного, культурного та економічного поступального розвитку. Науково-освітній напрям є субстанційною основою, визначальним стрижнем, що закладає перспективи потенційного еволюційного стрибка будь-якого суспільства.

Так склалось, що освітньо-науковий блок, повсякчас, піддається ситуативним корекціям з боку контролюючих державних органів, що безпосередньо залежить від перманентного стану нетривкої політичної доцільності. Відсутня довготривала система реорганізації освітнього процесу. Тішить лише те, що останнім часом почали кристалізуватись окремі осівтньо-просвітницькі центри, університетські осередки, на базі яких утворюються оптимістичного спрямування тенденції. Вибір за нами, продовжувати займатись "первісно-общинними псевдонауковими теоритизуваннями” та "печерними суспільно-політичними розбірками”, на рівні – хто сильніший, той розумніший і вожак зграї, чи раз і назавжди самоусвідомити потребу до внутрішньої якісної самозміни та вдосконалення. Ймовірно це єдиний шлях...