Коли батькам тварини дорожчі за власних дітей

Тема обговорюється не вперше. Пожежі, людська недбалість і як наслідок травми, а можливо і смерть. Лікарі стверджують: якщо людині видалити одну легеню чи нирку, вона зможе успішно жити і працювати. А якщо обгорить 50 і більше відсотків шкіри, то постає питання про подальшу долю потерпілого. Щорічно в області від тяжких опіків помирає десятки потерпілих. Якщо ж залишаються живими, то дуже часто – каліками.

Опіковий центр обласної клінічної лікарні ім.. О. Ф. Гербачевського – лікувальне відділення, куди потрапляють хворі з тяжкими опіками. Щороку тут проліковують понад 500-600 хворих. П¢яту частину усіх випадків становлять опіки, пов¢язані з пожежами, необережним поводженням з вогнем чи легкозаймистими речовинами. І в цей наш візит опіковий центр виявився (на жаль, вже як зазвичай!!!) повним пацієнтів.

Одним із болючих прикладів людської необдуманості був чоловік середнього віку, який перебував у реанімації та вважався найважчим пацієнтом. Ще на шляху до його палати в ніс вдарив разючий неприємний запах мазей, такий, що мимоволі перестаєш дихати. В кімнаті незвично жовте освітлення від спеціальної лікувальної лампи, яка висить прямо над ліжком потерпілого. Останній повністю обмотаний бинтами, постійно тремтить, говорить тихо і нерозбірливо. Під час спілкування, я побачила як крізь марлю на руці просочується щось жовто-рожево, такі ж плями були і на животі пацієнта. Небажання дихати різко переросло у відразливу нудоту, та я стрималась. Зрозуміло було одне, що під бинтами практично не має шкіри, уявляти картину не хотілось, але неприємні фрагменти з фільмів–жахів так і лізли в голову. Прийти в себе заставила розповідь лікарів про те, як він отримав опіки. Як з’ясувалося, чоловік повернувся додому на підпитку і в черговий раз почав «качати права». Відповідь не забарилась, жінка сказала, що хата не його, хай забирається і йде «на всі чотири сторони». Обурений, він пригрозив підпалити будинок, на що його друга половинка порадила підпалити себе. Результат ви вже знаєте.

У жінки з сусідньої палати забинтоване обличчя і руки. Під час того, коли вона розказувала, як хотіла спалити сміття на городі, інші жіночки в палаті неоднозначно посміхались. Пізніше з’ясувалось, що потерпіла, як і наш попередній «герой», намагалася поквитатись із життям шляхом самоспалення. За словами медперсоналу, серед людей групи соціального ризику такі випадки непоодинокі.

Але, найприкріше те, що пацієнти опікового відділення не тільки дорослі, а й діти. З 28 хворих – 9 малят. Їх «гостювання» тут пояснюється в основному бездоглядністю з боку дорослих. Один перевернув на себе окріп, другий гарячий чай.

Перебуває на лікуванні й дворічний Богдан. Такі маленькі дітки у лікарні перебувають разом із батьками. Проте, хлопчик лежав один. Про обставини отримання ним опіків нічого невідомо, так як рідні покинули його тут майже два тижні тому, і з тих пір не навідувались. Як пояснив батько малого, залишитись він не може, бо вдома треба порати свиней (!). Боже, куди котиться цей світ? Коли свині стали дорожчі від рідної дитини? Дивитись на хлопчика без сліз просто неможливо: маленька палата, два ліжка, один пацієнт, в очах сум, страх і недовіра. А ще щось таке від чого стискається серце і розривається душа, бо допомогти нічим не можеш. Весь час, він не зводив з нас своїх великих чорних очей і ніби чогось чекав. У палаті тепло, на ліжку кілка іграшок, принесених медсестрами, але чому цей хлопчик так схожий на покинуте беззахисне цуценя? На душі стає холодно, і навіть яскраві іграшки не можуть розбавити внутрішню порожнечу. Лікарі кажуть, що перші дні хлопчик поводився як злякане вовченя, усіх боявся та плакав, але потрохи дитяча душа розтанула, і вже зараз він спокійний, охоче приймає іграшки та смачні гостинці. Але навряд чи солодощі можуть замінити материнську любов.

Ще одна маленька пацієнтка вирішила сама прийняти «гарячу» ванну, поки молода мама вийшла за холодною водою. Незважаючи на свої 9 місяців, дівчинка вже самостійно ходить. Саме непосидючість та цікавість малюків у поєднанні з батьківською необачністю роблять їх пацієнтами опікового центру. От і цей випадок не став виключенням.

Завдяки високому професіоналізму, згуртованості та чуйності колективу в опіковому центру щодня рятують людські життя. А вже понад 30 років очолює центр лікар з багаторічним стажем, золотими руками та великою душею Микола Адамович Нікітенко. На запитання чи можна до опікових ран прикладати сиру картоплю чи змащувати опіки олією, лікар відповів: «Ні в якому разі. По-перше, звідки гарантія, що Ви накладете на рану чисту картоплину? По-друге, рана чиста – знезаражена. Почне заживати, а там картопля?! А маслом Ви тільки закриваєте пори, зменшуючи доступ кисню до опеченого місця, що сприяє загоєнню ран. Перш за все потрібно місце опіку негайно охолодити водою протягом не менше 20 хвилин, оскільки термічні процеси здатні руйнувати вражену тканину ще протягом 30-ти хвилин після опіку. По можливості накласти пов’язку з розчином фурациліну. Та найголовніше – це звернутися по допомогу до лікарів».

Практично кожен пацієнт сьогодні, це занадто впевнений у собі громадянин вчора. І тут дуже часто спрацьовує відомий вислів «моя хата скраю…». І тільки тоді, коли у вогні палає наш будинок, коли на лікарняному ліжку знаходиться найдорожча у світі людина, коли сусід пішов на рибалку і не повернувся, ми починаємо розуміти, що і «наша хата» може опинитись в епіцентрі уваги. Але чи не буде запізно? Чому так склалось в нашому суспільстві, що найкраще правила безпеки засвоюються через власний гіркий досвід. В народі кажуть, що розумні вчаться на чужих помилках, а дурні - на своїх. На жаль, є серед нас індивіди, які не помічають чужих, і не бажають вчитись на своїх. А до якої категорії відноситись Ви?

Надіємось, що наша коротенька екскурсія коридорами опікового відділення, застереже вас від необережних вчинків, і жахливі картини опечених людських тіл Ви будете спостерігати тільки у своїй уяві, а не з сусідської палати.

Іванна Рикун, Центр зв’язків з громадськістю ГУ МНС України в області