Все губернаторы Житомирской области про 20 лет Независимости

Антон Станіславович Малиновський. Голова Житомирського облвиконкому (квітень 1990 – червень 1991). Представник Президента України в Житомирській області (березень 1992 – липень 1994). Голова Житомирського облвиконкому (липень 1994 – липень 1995). Голова Житомирської облдержадміністрації (липень 1995 – квітень 1998):

«Довелося прийняти область якраз на зламі суспільного ладу. Оскільки мінявся суспільний лад, то і були революційні події. То була велика революція в умах людей, в психології, розшарування суспільства величезне. Мені довелося в січні 1990 року прийняти виконком обласної ради, і з того часу посади мінялись: представник Президента, голова обласної державної адміністрації…

Що найбільше зараз зринає у пам’яті?.. Перш за все - мітинги. Нескінченні, сказав би так – без тематики. Довелося дуже багато виступати, багато пояснювати. Ми звітували і було 2 тисячі присутніх, а було й 17 тисяч на стадіоні, і було дуже важко виступати на таких мітингах. Запам’ятались перші вибори всієї області, коли обирали голову обласної ради, зустрічі на великих підприємствах, бо тоді вже їх сильно «коливало» і вони нестабільно працювали. Доводилось виступати перед тисячним натовпом у цехах. І було радісно, що люди мені довірили, і так довіряли до 1998 року. Це були роки досить непрості. Яка була політика? Була сильна команда. Люди були сильні поруч, і в районах. Сильні професійно, загартовані.

Що ще запам’яталось особливо? – Це деякі програми, які ми все ж таки втілювали у життя. Пам’ятається мені «Сільська вулиця». От є такі програми, які сприймаються і підтримуються усіма людьми: починаючи від їздового, тракториста, закінчуючи сільським головою, вчителем. Це була дійсно епопея! Красива програма! І перший рік, я пам’ятаю, ми зробили 1160 км (твердого покриття) сільської вулиці. Це, приблизно, так, як до Москви. І другий рік було зроблено 1000 км, і третій рік – 700…

Були й інші заходи: епопея сіносховищ, сховищ кормів… Напередодні великого свята нашого народу, нашої держави я хочу сказати, що наше покоління недаремно жило на світі і багато чого зробило. І це треба визнавати. І треба чесно казати, що, звичайно, ми менше будували ресторанів, кафе, усіляких генделиків, але натомість – основні споруди, які служать людям і зараз».


Володимир Андрійович Лушкін. Голова Житомирської облдержадміністрації (квітень 1998 – серпень 2001):

«Я дуже вдячний Президенту України Леоніду Кучмі, що він довірив таку відповідальну посаду. На той час це було випробування для мене, для моїх соратників та для моєї сім'ї. Адже доводилось працювати практично цілодобово. Я дуже вдячній їм за це, а особливо моїй дружині, яка мене чекала, а я їздив по полям, по фермам, по промисловим підприємствам. Спочатку було і боязно, і важко, тому що навколо суцільний спад промисловості, сільського господарства, між підприємствами використувався бартерний розрахунок, пенсії не виплачувалися. В занепаді була не лише область, така картина спостерігалася по всій Україні. Нам вдалося створити міцну команду, я дуже вдячний за роботу у той період депутатам обласної ради ми разом з її головою Архипом Борисовичем Войтенком єдиної командою.

У той час в області було дуже велике незадоволення, намети під обласною адміністрацією і люди дійсно вимагали гідного життя. Нами була розроблена програма, яку ми практично під час мого керування Житомирщиною виконали. Призупинили ми спад виробництва, почало спостерігатися зростання промислового виробництва, у сільському господарстві ми відтворили на той час льонарство та хміль. Особливо хотів загострити увагу по хмелю. Його на той час ніхто не хотів приймати, адже всі пивзаводи перейшли на гранули. Я пам’ятаю у голландських корівок, які щоденно давали до 40 літрів молока, завдяки програмі по відродженню тваринництва, ми піднялися на друге місце в країні. В цілому я дуже вдячний за ті часи керівному складу обласної адміністрації, обласної ради. Нам тоді вдалося стабілізувати і політичну обстановку на Житомирщині. Ми створили при обладміністрації раду партій. Ми знайшли порозуміння в тому як покращити життя людей на Житомирщині».


Микола Миколайович Рудченко. Голова Житомирської облдержадміністрації (серпень 2001 – січень 2004):

«Я пам’ятаю, у 2001 році, коли мене призначили губернатором, у нас було сімнадцять інтернатних закладів, де проживали діти-сироти. Що там було! Вікна забиті фанерою, не було де помити дітей, їдальні ніякі, харчування – ніяке, одягнутися не було у що. І тоді було одне з перших моїх розпоряджень, щоб бюджет області і місцеві бюджети направити на покращення умов життя в цих установах. І це було зроблено. Моєю гордістю ще є центр здоров'я матері і дитини.

Адже коли я був губернатором, було ухвалено розпорядження і я завдячую підтримці тодішнього начальника управління охорони здоров’я Парамонова Зиновія Михайловича, Головного фінансового управління Ганни Григорівни Ємченко. Тоді мером був Буравков, він дещо не погоджувався на передачу цього приміщення.

Але ми його забрали, передали, зробили перший поштовх. Далі було наповнення різноманітною технікою медичною. І сьогодні приїжджають будь-які президенти, і вони гордяться. А ми гордимося тим, що це ми зробили. Тому що тоді малюкова смертність була дуже високою. І як би там не було, я відповідав за село. Було 740 господарств, і не було такого району, щоб не вводилася школа, не було такого району, щоб не вводився в експлуатацію медичний заклад. Це все було. Сьогодні дехто ще говорить, що недобудов ще багато є. Але не було б недобудов, сьогодні не було б і будов».


Ірина Максимівна Синявська. Голова Житомирської облдержадміністрації (грудень 2005 – травень 2006):

«Я хочу сказати, що Житомирщина для мене запам’яталася великою потужною силою населення, яке там проживає і його вірою в те, що місцева влада має допомогти реалізувати всі ті задуми, які мають територіальні громади на Житомирщині. Мені було дуже приємно працювати по створенню нових робочих місць з мобільними штабами, що були створені в районних адміністраціях. І зуміли перетворити цю формальну роботу, перетворити на творчість не лише державних службовців, а й голів сільських рад та самих мешканців області.

Ми шукали можливість створити робочі місця у малих домогосподарствах і закінчуючи великими потужними підприємствами, як, наприклад «Церсаніт» у Новоград-Волинському районі. Мені дуже цікаво було працювати з ініціаторами з районів та сіл стосовно безпеки руху, як наприклад в Андрушівському районі, стосовно допомоги багатодітними сім’ям в Олевському районі, зокрема у селі Копище. Мені запам’яталася робота по скороченню великого боргу по заробітній платі.

Тоді борг по зарплаті складав понад 45 мільйонів гривень і за невеликий час нашої роботи нам вдалося його скорити майже удвічі. Дуже цікавою та змістовною була наша робота по соціальному та гуманітарному розвитку Житомирщини. Я думаю що всі пам’ятають відкриття пам’ятника жертвам голодомору, під який було розроблено змістовну гуманітарну програму. Цікавою була програма по створенню родинних груп в інтернатах для сиріт. Тоді в усіх інтернатах в області зібралися братики та сестри.

Житомирщина - це потужна область, яка залишила впевнений слід у моїй пам’яті, в історії мого життя, моєї сім'ї, і я думаю, що вона має великі перспективи для розвитку як область не лише сільськогосподарська , а й яка є справжнім малим Уралом для нашої України».


Юрій Андрійович Андрійчук. Голова Житомирської облдержадміністрації (червень 2006 – грудень 2006):

«Найбільше, що мені сподобалося - це мої земляки-житомиряни, спілкування з людьми і найбільше задоволення я отримував тоді, коли до мене зверталися люди і мені вдавалося їм допомогти вирішити питання в плані часткового покращення їхнього життя.

Найбільше мені запам’яталося це Липне під Любаром, коли ми на Покрову у 2006-му році відкрили школу. Я прийшов у липні і до жовтня ми закінчили будівництво цієї школи. Запам’яталася радість батьків, дітей які отримали нову школу.

Ми тоді запросили на відкриття Міністра освіти, і був вражений святом на відкритті школи. Це мені найбільше запам’яталося за той час, коли я керував рідною Житомирщиною».



Юрій Олексійович Павленко. Голова Житомирської облдержадміністрації (грудень 2006 – жовтень 2007):

«За час своєї роботи на посаді голови обласної адміністрації, а це був не дуже довгий період, близько 10 місяців, я об’їхав практично всю область, був у найбільш віддалених куточках Житомирщини, знав та мав реальну картину про ситуацію в регіоні.

Це дало можливість створити умови для успішного розвитку області, і за темпами соціально-економічного розвитку у 2007-му році область піднялася з 20-го місця на 8-е у державі. Я дуже добре пам’ятаю роботу на швидке завершення будівництва обласної поліклініки, відкриття бердичівської об’їзної дороги, відкриття нових шкіл, дитячих садків та нових підприємств. Загалом у 2007-му році в області майже до нуля буда зведена заборгованість по заробітній платі на активно працюючих підприємствах.

Хоча до цього була дуже значною. В цей період відбувся ремонт та переоснащення практично всіх пологових відділень в Житомирській області, що дало можливість значно зменшити дитячу смертність. І, загалом, у 2007-му всі показники життя людей на Житомирщині покращилися, на що була спрямована моя діяльність.

Я пам’ятаю роботу «гарячої» лінії голови обласної адміністрації, коли безпосередньо через спілкування з жителями вдалося вирішити хай незначні, але дуже багато проблем, з якими стикаються у повсякденному житті мешканці Житомирщини. Часто ці проблеми були важливими для конкретного жителя нашої області».



Юрій Забела. «20 років життя. Житомирщина у спогадах губернаторів»

Юрій Володимирович Забела. Голова Житомирської облдержадміністрації (жовтень 2007 – березень 2010):

«В першу чергу мені приємно говорити про ті речі, що у 2009-му році Житомирщина вступила в когорту областей, які вирощують мільйон та більше тонн зерна, тоді були добудовані та введені в дії школи, лікарні.

Приємно констатувати той факт, що команда з якою я працював, спромоглася знайти та виділити кошти для добудови обласної поліклініки, було закуплено дороге медичне обладнання. Разом з Фондом «Зігрій любов’ю дитину» були покращені житлові умови багатодітним сім’ям. Добре пам’ятаю скільки було покладено сил і нервів, щоб вирішити питання присвоєння Житомирському Агроекологічному Університету звання Національного.

Тоді виконувалися бюджети всіх рівнів, виплачувалася заробітна плата. В бюджеті області залишилося майже 40 мільйонів перехідних коштів 2009-го року, які були використані новим керівництвом. Одним словом області реально була у першій п’ятірці серед областей України».


Сергій Миколайович Рижук. Голова Житомирської облдержадміністрації:

«Будь-яке свято – це подарунки. І хочеться, щоб ці подарунки були взаємними. Ми, керівники області, приносимо подарунки стабільності, економічного зростання, а це і зниження безробіття, і зростання обсягів будівництва. Хіба не є подарунком відкриття об’їзної дороги на в’їзді до Житомира з боку Глибочиці.

Готуємо аналогічний об’єкт на в’їзді і з боку Новограда-Волинського. А взамін хочеться, щоб більше людей не сварили владу, а давали конструктивну критику. Головним подарунком буде те, що ми відсвяткуємо головне для України свято у великому родинному колі у мирі та злагоді. Не знаю, як у кого, а я вже відчуваю свято. Спершу мене надихнула акція з вишивання рушника, яка нещодавно з ініціативи обласної ради жінок відбулася в області. Тепла, зворушлива.

Ми показали, як уміємо любити рідну землю, народні традиції, обряди та пісні. Невдовзі ми відзначимо свято Меду, День українського прапора, свято Урожаю, який цього року обіцяє бути рекордним. Але головне, що ми вже думаємо, як нам жити завтра, як і що краще посіяти, що збудувати. А якщо є плани, то знайдуться і засоби їх реалізації. Значить, у нас є майбутнє».