Рижук: Часи, коли Житомирщину називали депресивною - у минулому

Житомирська область демонструє позитивні результати економічного та соціального відродження. Так, на даному етапі вона займає одне з перших місць в Україні за виплатою заборгованості по зарплаті. За темпами і обсягом інвестицій Житомирщина піднялася з 24-го місця на 3-є. З губернатором краю Сергієм Миколайовичем Рижуком ми говоримо про те, яким чином колись депресивна область змогла завоювати лідерські позиції.

- Сергію Миколайовичу, окресліть, будь ласка, які наразі основні завдання стоять перед керівництвом області.

- Ми досить детально аналізуємо ситуацію на Житомирщині, складено першочерговий план дій обласної адміністрації і всієї області, є окремий план на 2012 рік і прописані перспективи до 2015 року. Ми проводимо усі необхідні заходи, щоб люди в області знали, що ми робимо і що далі будемо робити. Були проведені зустрічі із головами районних рад, сільськими головами. Це дуже важливо, адже їх 5 років ніхто не звав і з ними ніхто не радився. Зараз ми не змінюємо ні курсу, ні планів роботи, оскільки люди і кадри наші повинні чітко знати свої завдання. Я так детально розповідаю про це, тому що бачу, як деякі вже встигли задумати одне, а потім робити інше. Але це хибна позиція, бо економіка повинна мати чітку стратегію.

Варто говорити про конкретні справи. Ми усно називаємо одну з наших програм «Програма шістнадцять-тринадцять». Що це таке? Область має 1613 сіл, і наше завдання полягає в тому, щоб у кожному з них зробити щось маленьке, але необхідне і помітне, якщо зараз ми не можемо зробити щось велике і глобальне. Наприклад, у тих населених пунктах, які не були електрифіковані, треба розв’язати цю проблему, і ми це робимо. У багатьох місцях є потреба в очисних спорудах, наприклад, у селі Райки, де, вибачте, як люди кажуть, «тюрма», і там «відбувають покарання» люди, хворі на туберкульоз. Наші села стоять вздовж берегів річок Тетерів, Гуйва, Гнилоп’ять і Случ, а ці річки впадають у Дніпро, і туди тече весь бруд. Люди хворіють, а ми кажемо: «Ой, екологія». Тож не треба казати, треба діяти! Там, де немає очисних споруд, ми їх побудуємо, а де потрібно – відремонтуємо. Сьогодні зранку в мене була нарада, і починав я саме з цього. Якщо в селі є ставочок, але він занедбаний, замулився, і там качки в зеленій воді плавають, і діти у бруді купаються, то ми повинні взяти драглайн, екскаватор, щоб підкріпити дамбу, і зробити це зусиллями всієї громади. В нас для цього все є, і насамперед гроші. Чому я це кажу? Ви поїдьте по деяких областях і запитайте: «Чого ви те й те не робите?» - «Грошей немає», - відповідають. У нас так не говорять Гроші в нас є: через бюджет виділяються, і уряд постійно допомагає, незважаючи на труднощі.

- А от деякі кажуть, що світова криза все ще дає про себе знати.

- Світова криза найбільше вдарила по будівництву, це правда, але правдою є й те, що дехто почав потирати руки, зрадівши, що він побайдикує і все одно якісь гроші отримає. А от ми зайнялись цим питанням, і у нас сьогодні темпи будівництва й обсяги капіталовкладень виросли на 46 відсотків за півроку і будуть зростати ще. Минулого року ми впродовж дев’яти місяців займали третє місце по Україні за темпами зростання і обсягами інвестицій. Найголовніше, щоб середньозважена динаміка була позитивною.

Недобудованих об’єктів у нас було багато. Так, недобудованим ще з 1992 року стояв Центр матері і дитини в Олевську, неподалік Чорнобиля, де потрібно особливо уважно ставитися до здоров’я вагітних та дітей. Ми за півроку його добудували, разом з Міністерством охорони здоров’я закупили обладнання. Сьогодні цей пологовий будинок має європейський сертифікат. Через декілька місяців ми завершили будівництво аналогічного закладу в Бердичеві, а зараз працюємо над будинком Центру матері й дитини у місті Житомирі. Свого часу ми почали будувати лікарню у Брусилівському районі, де живуть чорнобильські переселенці. Але у 2004 році прийшла нова влада і зупинила будівництво. Сьогодні разом з Президентом ми знову повертаємось до плідної праці. Ще потрібно завершити будівництво очисних споруд, і через декілька місяців можна буде розрізати стрічку.

З 1992 року стояло недобудованим інфекційне відділення дитячої міської лікарні у Житомирі. Ми протягом року знайшли потрібні кошти навіть на облаштування стоянки автомобілів, щоб батьки могли приїжджати до дітей, щоб ДАЇ їх не ганяло. Все продумуємо і вже восени плануємо відкриття. П’ятнадцять років стояла недобудованою музична школа в центрі Житомира, на вулиці Михайлівській. Зараз там вже працює будівельний кран. Чи такий приклад: філармонія нашого обласного центру – це ж історична пам’ятка! А до нас там хотіли зайнятися будівництвом і грошей, скільки зможуть, вкрасти. Такий дах важкий звели, що філармонія вкрилася тріщинами. І нам тепер треба її рятувати. Житомирська область – це основа кам’яновидобувної і гранітної галузі, а от філармонія – центр таланту Житомирщини, була обкладена брехчею, тобто відходами від кам’яновидобувної галузі. Соромно, дуже соромно за це. Але не соромно працювати! Колись моя мама казала: «Сину, має бути соромно за дві речі: красти і нічого не робити». Тож я і моя команда – ми працюємо! Трішки і погорда бере, коли і кадри зрозуміли, що відбувається відродження. Минулого року ми відновили 156 підприємств – це 11,5 тисячі робочих місць. Є в нас приклади, коли від ідеї до випуску продукції (в тому числі і експортної) минало дев’ять місяців. Так сталося в Брусилівському районі, біля села Приворіття. Приворожило воно чеського інвестора.

- Саме про інвестиції я і хотіла запитати. Чи багато їх надходить у регіон?

- У нас закордоні інвестиції – це півтораста мільйонів доларів, а вітчизняні – 2 мільярда вісімсот мільйонів на рік. Серйозні цифри. Я, коли доповідав на раді економічних реформ у Києві, навів ці цифри, всі думали, що я кому в нулях не там поставив. Але я не помилився: все так і є. Житомирська область за територією займає 5-е місце в державі. Зараз у нас розвивається не тільки сільське господарство, а й лісове, адже на Житомирщині 1 мільйон 70 тисяч га лісу, а в державі – 10 млн. га, тобто ми маємо 10 відсотків українського лісу. У нас абсолютно прагматичні плани, і вони не просто в моїй голові, вони виписані на папері. Ми зараз будуємо 12 житлових будинків, в кінці року завершиться будівництво 178-квартирного будинку на березі Тетерева. Плануємо 14 квартир віддати ветеранам – інвалідам війни, нехай батьки наші поживуть в теплі та комфорті. Це все дуже складно, я не буду розповідати про всі нюанси, але якщо є результат, то він компенсує всі негаразди, які виникають впродовж роботи.

- Які галузі економіки Житомирщини є найбільш прибутковими?

- Сьогодні в нас практично всі галузі доволі прибуткові, навіть сільське господарство. Чому навіть? Тому що на Житомирщині чорноземів мало, і аграрний бізнес перемістився в Черкаси, Полтаву, Кіровоград, Дніпропетровськ... А ми відновили сільське господарство, перебудували структуру посівних площ: почали переорювати і використовувати перелоги, тобто землі, які роками не оралися, не сіялися, успішно боремося з бур’янами. Ми додатково ввели в сільськогосподарський обіг майже 100 тисяч га земель за рік. Що таке 100 тисяч га? Це за площею майже 2 райони. Посіяли на 45 тисяч га більше кукурудзи. Мінімальний врожай – 5-6 тонн з гектара, а це приблизно на 250 тис. тонн зерна більше за минулорічний показник. Тобто в цьому році на 30 відсотків збільшено об’єм сільськогосподарської продукції. Ми, нарешті, відродили традиційні для нас галузі, навіть льонарство. Свого часу я шукав насіння льону пригоршнями! І сьогодні ми маємо півтисячі гектарів посівів як ділянку розмноження, для того, щоб Житомирщина, а значить держава, мала своє насіння льону і наступного року могла посіяти 5-6, можливо, й 10 тис. гектарів. Сьогодні ця галузь не просто модна для Житомира, а й надзвичайно важлива для світової економіки, оскільки не тільки з довгого, але й з короткого лляного волокна зараз виготовляються потрібні речі в усіх галузях, навіть для потреб космосу, замість цих пластмас, що травлять людей. Зараз іноземний капітал цікавиться льонарством. Навіть при мінімальній врожайності з першого року можна отримати 15-20 відсотків рентабельності. Бо якщо в нашій державі гроші вкладаються, а результату немає, це означає, що однією рукою дають, а іншою крадуть.

Ми в програмі розвитку сільського господарства передбачили і виділили з обласного бюджету у 10 разів більше коштів, ніж минулого року. На льонарство, на тваринництво, на молочне скотарство, на відновлення буряківництва і цукрової галузі. У нас було 6 цукрових заводів, але до того, як президент Янукович призначив мене губернатором, один завод, в Іванополі, вже встигли „вирізати” повністю, його вже врятувати не вдалося. А п’ять заводів за допомогою міліції не дав металістам, яких в народі називають „вирізниками”. Зараз заводи охороняються, ми вирішуємо всі проблеми із банками, ми визначились із реструктуризацією боргів. Ми домовилися із селянами, що вони будуть сіяти і продавати заводам цукрові буряки, а ми будемо їм додатково платити з обласного бюджету по 100 гривень за кожну тонну. Таким чином, ми посіяли цукрових буряків на 30 відсотків більше, і зараз у нас із п’яти працюватиме чотири заводи. Ми запускаємо Корнинський завод, здаємо йому щонайменше 120-130 тис. тонн сировини, а це дасть можливість мати низьку собівартість цукру і рентабельне виробництво. Наступний крок – це завод в Чуднові, де ми плануємо створити агрокомбінат, холдинг. У світі зараз найвища ціна цукру в Бразилії, яка 9,5 млн. тонн цукру виробляла. Нам, якщо ми хочемо побудувати ринкову економіку, тепер можна „вскочити” і на підніжку цукрової галузі – тепер у нас є шанс. Ми повинні в цьому році відвоювати частину світового ринку цукру, як це було в Україні за радянських часів, коли на ринок давали 5 млн. 600 тис. тонн цукру, а не 1,5 млн. тонн, як тепер. Також важливо розвивати цукрову галузь, тому що таким чином забезпечуємо людей роботою. Якщо індивідуальне домашнє господарство площею два-три гектара землі вирощувало на своїй території 5 чи 10 соток цукрових, то сьогодні ми надали насіння, заохотили людей фінансовою підтримкою, і вони вирощують по півгектара цукрових буряків.

- Який стан справ у тваринництві?

- На жаль, нам поки що не вдалося зупинити скорочення поголів’я корів в області, хоча зараз Житомирщина одна із перших областей за поголів’ям худоби. Але ми цим не тішимося. Чому не вдалося? Тут держава не хоче допомогти, не розуміє, що корова – це основні фонди, навіть оборотні кошти вона перетворює в основні. Не може бути взагалі, щоб велика рогата худоба була збитковою. Для селянина не є основною навіть молочна продукція, бо головною є органіка, гній, оскільки, якщо його немає, то спостерігаються глибокі порушення у системі землеробства. Так, зараз ми їмо помідори такі, які їсти не можна! Бо томат буде соковитим, смачним, неотруйним лише тоді, коли буде вирощений на органічних добривах. Для виправлення ситуації з поголів’ям корів ми почали будувати декілька комплексів на 1-2 тисячі корів кожен, бо динаміка скорочень поголів’я корів у індивідуальному секторі продовжується і буде продовжуватись, оскільки демографічна ситуація в сільській місцевості катастрофічна: люди, які раніше тримали худобу, старішають і фізично не можуть цим займатися. Їхні діти повиїжджали на заробітки, онуки не хочуть цим займатися. У нас сьогодні 560 тисяч людей проживає в селі, але це вже не селяни, це люди, які тут мешкають. З них у сільському господарстві працюють 17 тисяч. Саме тому ми турбуємось про зайнятість людей у сільському господарстві. А для цього потрібний постійний розвиток. Нам це вдається, ми уже у 6 районах відновили промислове вирощування картоплі, активно будуємо картоплесховища та овочесховища з клімат-контролем. Мені імпонує сьогоднішня позиція Кабміну. Я навіть подякував урядові, що нарешті займається конкретними питаннями: картоплею, овочами, молоком, м’ясом, олією – всім тим, з чого складається наше буденне життя. Зараз Житомирщина є одним із основних постачальників на українському ринку. Сьогодні тут уже сотні гектарів на крапельному зрошенні – це і морква, і картопля, і цибуля. Я в захваті, коли приїжджаю і бачу, як на 150 гектарах вирощується морква, на гектарі 1 млн. 200 тис. морквин, і всі однакові! Я приїжджаю на поле, де цибуля вирощується, а там іде не просто крапельне зрошення, а підживлення цієї цибулі відповідно до всіх 24 фаз розвитку рослини. Я запитую у керівника господарства: „Чим зараз підживлюєш?” – „Магнієм”, - відповідає. Тобто для підживлення застосовуються мікроелементи, все враховується і дозується, щоб отримати якісну продукцію. Житомирщина має клімат помірний, ми маємо гарантовану зону землеробства, у нас протягом року достатньо вологи, достатньо тепла, світла для того, щоб рослина розвивалась і була якісною, і не тягнула в себе важкі метали, нітрати. Я не хочу образити Херсон чи Миколаїв, але у нас цибуля ніжніша, соковитіша. Зайшовши до столичного супермаркету, ви скоріше за все побачите цибулю саме з Житомирщини.

- Сергію Миколайовичу, у нас є коронне запитання: „Що таке імідж? Як би Ви охарактеризували імідж Житомирської області?”

- Нас колись називали депресивною областю, а тепер ми сміємося над цим. І це є складовою нашого іміджу. Ми не депресивні, ми активні, і суттєво перевиконуємо бюджет, тому й можемо десятки мільйонів гривень направляти на вирішення соціальних питань, на медицину, спорт, культуру. Житомирська область – перехрестя усіх європейських доріг. Наш імідж складається з розмаїття галузей. Це і кам’яновидобувна промисловість: граніт, габро, лабрадорити, самоцвіти. Це наші традиційні галузі сільського господарства. Імідж – це текстильна галузь, яка теж сьогодні відроджується. Ми маємо передові позиції в легкій промисловості і в харчовій промисловості, починаючи з „Житомирських ласощів”... Імідж – це те, що сьогодні ми працюємо над розвитком органічного землеробства. І звісно, наш імідж – це наші таланти. У нас є подільський ансамбль танцю і пісні „Льонок”, а взимку 14 тижнів усі райони і міста Житомирщини змагалися між собою в майстерності аматорського мистецтва. Гордість бере, коли на сцені драмтеатру 500-700 аматорів, а в залі - 900 глядачів. Було в нас прекрасне дійство – „На рушнику Полісся моє”, коли всі міста і райони вишили прекрасні та унікальні рушники. А для нас рушник – це життя, це минуле, теперішнє і майбутнє. Імідж в тому, що Олевський район отримав 20 млн. прибутку, а люди там вирощують і збирають гриби, ягоди тощо. Ми маємо свою культуру, традиції, особливості.

Але я хочу звернутися не лише до земляків. Хочу побажати усім нам, щоб ми, нарешті, гордилися тим, що кожен із нас заможний, що немає бідних людей.