Интервью Губернатора Житомирщины Рыжука газете «День»

Хто ще, крім поліщука, може сказати про справу, яка затягнулася, «мов за пеньок перечепилася»? І його самого, голову Житомирської обласної державної адміністрації Сергія Рижука, також можна сміливо охарактеризувати народним прислів’ям: де народився, там і згодився. Тут, на Поліссі, він починав свій шлях, вчився, професійно зростав (аж до сільськогосподарського міністра) і вже вдруге працює губернатором. У листопаді минулого року мешканцям кількох селищ відключили газ. І Рижук, що буває нечасто, як мовиться, втратив самовладання. Якщо ще раз таке зроблять, «я подніму людей особисто, і кажу не як губернатор, а як голова Житомирської обласної організації Партії регіонів: ми до газовиків приїдемо, їхню контору заблокуємо, а їхні авто продамо», лякав він. Тож й інтерв’ю з губернатором «День» розпочав із запитань, украй важливих для житомирян.

— Як відреагували у Житомирській області на соціальні ініціативи Президента Віктора Януковича та чи сильно доведеться напружуватися, щоб їх реалізувати, адже для цього, зокрема, слід би наростити внесок області до державного бюджету?

— Після 7 березня, коли Віктор Федорович ці ініціативи оприлюднив, усі працівники обласної ланки, усі чиновники адміністрації взялися аналізувати наші можливості. Працювати в цьому напрямі будемо й далі, постійно. Провели зустріч із радою підприємців і промисловців області, за нею — з працівниками соціальної сфери, обговорили всі чотири блоки соціальних програм, що про них говорив глава держави. Все ним сказане сприймається дуже добре. Наклали ці ініціативи на нашу область і отримали цілком позитивну й навіть дуже позитивну відповідь. Із цього приводу в мене хороший настрій. Немає особливих проблем, щоб збільшити пенсії на 100 гривень (і на 165 гривень — військовим пенсіонерам, яких у нас 28 тисяч). Економіка області має такі можливості хоча б тому, що ми за останні два роки майже в п’ять разів збільшили надходження з області до державного бюджету. Постійно виконується і план бюджетних надходжень до скарбниць області та районів.

І хоч що б там говорили скептики, приріст економіки області — це факт. Я говорю про це не тому, що працюю тут, як інколи називають, губернатором, а тому, що це правда. У промисловості ми зросли торік на 22%, в сільському господарстві — на 11,5%, а валовий регіональний продукт (це для області те саме, що для країни ВВП) становив 11,2%. Мені дуже приємно називати ці дані, бо за останнім показником ми маємо друге місце в державі після Донецької області. Тобто ми свою частку в можливість проголошення соціальних ініціатив внесли. Забезпечимо і їх реалізацію. Я вважаю, що уряд має право подати відповідні зміни до бюджету країни, а Верховна Рада їх неодмінно затвердить. Нагадаю: ще в кінці минулого року, підписуючи бюджет на 2012 рік, Президент відзначив, що робить це винятково для того, щоб держава не залишилася без свого головного кошторису. Але, як сказав тоді Віктор Федорович, цей бюджет треба міняти вже в лютому-березні.

— Тобто ви, як і деякі інші губернатори, ставите питання про те, щоб центральна влада збільшила допомогу обласним бюджетам?

— Я не ставлю такого питання перед Києвом. Я вже говорив, що в нас усі можливості є. Ми готові збільшити свій внесок до бюджету, що, зокрема, дозволяє державі по-новому подивитися на соціальні проблеми та темпи їх розв’язання. Правильно сказав прем’єр-міністр: не слід іти від учорашнього дня, від досягнутого. Треба зважати на нинішні умови життя й націлюватися на те, щоб якнайшвидше їх поліпшувати. Такий підхід мені дуже імпонує, й не тому, що я чиновник — голова державної адміністрації області. Я насправді реаліст, прагматик. Якщо два попередні роки ми ще не мали можливості висувати соціальні ініціативи, що нині зробив Президент, то ми про них і не згадували. Навіщо ці даремні балачки? І нас за це картали. Справедливо чи ні — люди розсудять. Якщо тепер є такі можливості, хоча в Європі криза, й навіть деяким країнам загрожує дефолт, то на нас вона, слава Богу, не поширюється, в нас економіка зростає. Барометром цього може слугувати ситуація в бізнес-середовищі. Ділова активність зростає, підприємці жодних серйозних питань перед обласною владою не ставлять. Бо ми познімали майже всі обмеження, працюємо над тим, щоб у всьому дотримуватися демократичного правового принципу: що не заборонено, те дозволено. Все це створює підѓрунтя для того, щоб бізнес міг працювати краще. Особливо нас тішать (я в області також опікуюся цією темою) пропозиції Президента розгорнути будівництво доступного для населення житла.

— Кажуть, ви навіть обіцяли своїм заступникам премії за виконання відповідних завдань?

— Більшої премії, ніж їм належить за законом, я, звичайно, виписати не можу. Але ж стимулювати роботу на результат можна по-різному. Можна й просто подякувати, й це подіє найкращим чином. Але до премій нам насправді ще далекувато. Прийшовши до влади, ми побачили величезну кількість довгобудів: й індивідуальних осель, і багатоповерхівок. А за ці два роки ми в середньому по 200 тисяч квадратних метрів житла вводили в експлуатацію. На жаль, сьогодні 3/4 цього житлового фонду не заселено, стоїть порожнім. Бо всі ті, хто мав гроші (від місцевих олігархів до міцних фермерів), уже придбали житло, а дехто й не одну квартиру. Та дуже багато залишається людей, які не мають не тільки пристойного житла, а й навіть даху над головою. І хіба то справжня людина, коли їй навіть немає де голову прихилити, хіба то в неї справжнє життя? До того ж, у нас в області традиційно розвинутий будівельний бізнес. Щоб він отримав сьогодні друге дихання, треба, як відзначив Президент, щоб і не дуже забезпечена людина могла отримати кредит під 2—3% на будівництво житла чи на купівлю квартири. Такі можливості відчутно послаблять соціальну напругу в суспільстві, заспокоять людей, дадуть їм добрі надії, перспективу. Лишень поміркуйте, що сьогодні робити людині, коли вона вже 25 років у черзі на житло, а омріяна квартира все віддаляється й віддаляється? Минулої п’ятниці я проводив прийом громадян. Зібралося зі своїми проблемами та пропозиціями понад 70 чоловік, із них третина — з житлового питання. Людина дивиться мені прямо в очі й говорить: «Уже далі нікуди йти, в мене діти, живемо в холоді й голоді, що робити?»

Як бачимо, питання доступного житлового будівництва не лише назріло, а й давно перезріло. Тому я зі своїми підлеглими готовий, як мовиться, і вдень, і вночі цим займатися, щоб тільки ця справа рушила. Тим більше, що Президент уже окреслив шлях, як це можна зробити.

— Дозвольте запитати. Чи не тому в вас такі добрі справи в економіці, що податки збираються наперед?

— Раніше трохи брали, скажу чесно. Потім, коли до мене дійшла ця інформація, я «шанобливо», але з притиском попросив податківців цього не робити. Вони ж показали мені пальцем догори, мовляв, це звідти йдуть вказівки. Але нам усе ж вдалося повернути голоблі. Я можу знову ж таки послатися на підсумки зустрічі з підприємцями, де ці питання жодного разу не порушувалися. А насправді в області зараз просто немає потреби це робити. Якщо торік за два місяці промисловість дала 22% зростання, то цього року — 45%. Бюджет перших місяців область виконала на 10 днів раніше. А вже в останній декаді березня, згідно з законом, матимемо право додатково розподілити між установами охорони здоров’я та на інші соціальні потреби 22 мільйони гривень. Отож брати податки наперед і руйнувати бізнес — безглуздя, те саме, що різати сук, на якому сидиш.

— У нашій державі є ще така проблема, як дуже поширена корупція. Я можу припустити, що вона існує й у вашій області. Так, я чув, що якісь чиновники вашої адміністрації розтратили значну суму... Що можете сказати з цього приводу і взагалі про боротьбу з корупцією? Як ви вважаєте, ця боротьба відбувається насправді чи то лише імітація?

— Те, що ця зараза існує і ми поки що її не подолали, — це правда. Але щодо цього є також питання, які відразу не вирішити. Я був на засіданні уряду, де порушувалося це питання, чув виступ Президента, зрозумів його інтонації. Йшлося про те, що бити кулаком по столу — цього не досить, що не слід ганяти людей по тюрмах, не слід лякати їх суворими покараннями. Треба шукати й ліквідовувати причини, що породжують корупцію, а не боротися з наслідками. Так, коли вже ми впіймали хабарника, то це теж наслідки.

І я хотів би через газету «День» звернутися до нашого уряду, щоб він якось подбав про імідж урядовців, службовців різноманітних органів влади, яких останнім часом називають не інакше як чиновниками, хоч насправді це іншомовне слово. Більше того, чиновник у сьогоднішній свідомості нашого народу обов’язково носій негативу, людина без душі та серця, яка й кроку зайвого не зробить без хабара. Хай нас, державних чиновників, буде менше, хоч і сьогодні вже небагато, але хай буде нормальна заробітна плата, хай би чиновник безпосередньо не стикався з громадянином, а надавав свої послуги через Інтернет. У цьому напрямку ми серйозно взялися за дерегуляцію дозвільної системи, і вже 2600 документів або виправили, або скасували. Корупція звила гніздо й у наших правоохоронних органах, у податковій, і навіть я це відчуваю, а особливо наші підприємці, яким створюються штучні перепони. Бізнес часто ставлять у такі умови, щоб він сам зрозумів, кому і що треба нести.

З корупцією боремося доступними методами в межах наданих законом повноважень. Ідеться про те, що в ході здійснення в області будь-якого проекту всі контролюючі органи отримають доручення сприяти йому й систематично доповідати про свою роботу. Тоді їм уже не до перепон і не до хабарів, бо ж усе-таки дорожать своїм місцем. Другий напрямок, про який я вже говорив, — неможливість не дозволяти того, що не заборонено законом.

Водночас моє завдання — не допускати сваволі з боку правоохоронних органів, бо це теж породжує корупцію. За моєї пам’яті були вже десятки випадків несправедливих, незаконних звинувачень. Правоохоронні органи чомусь вважають, що для них головне — прокукарікати, а там хай сонце й не сходить. Так було й з наведеним вами випадком. Коли я почав з’ясовувати, то виявилося, що комунальна служба за тендером закупила якесь обладнання, яке слід було встановити до кінця квітня. Тобто цей процес зараз іде. Я здивувався, на яких же тоді підставах порушено кримінальну справу? Навіть у тому разі, якщо устаткування вчасно не надійде, то замовники мають можливість звернутися до суду. У чому ж сьогодні їхня провина? Насправді ж гроші не вкрадені, а згідно із законом і договором перераховані виконавцеві робіт. Крадуть у нас, звичайно, багато. Але правоохоронні органи часто дивляться не туди і доганяють не тих. Та я не хотів би їх образити чи скривдити, бо серед них більшість — чесні й самовіддані люди. Вони працюють у далеко не простих умовах, і ми це розуміємо. Тим більше, що перед нами одне завдання — побороти корупцію, яка нині є однією з найбільших перешкод для розвитку нашої економіки та суспільства загалом.

— Настала весна, і дуже втішно, що ви вже встигли привітати її святом — фестивалем «Ковальська весна». З якою метою відбулася ця подія?

— Багато наших підприємців працює не лише заради грошей, а й задля того, щоб отримати задоволення, похизуватися майстерністю, яка вже майже мистецтво. Хіба це дивно, що люди залюблені у свою справу, в народні промисли та ремесла? Тож і ініціатори цього фестивалю — не просто ковалі в квадраті чи, може, й у кубі, для яких важливо якісно зробити, скажімо, ворота чи огорожу і реалізувати свою продукцію. Вони, як скульптори, створюють із металу різні художні образи, прагнучи не лише здивувати цим кого-небудь, а й прищепити гарний смак, привчити людей до прекрасного. Напередодні фестивалю вони приходили до мене на прийом, розповідали, показували. І, звичайно, отримали сприяння, цілковиту моральну підтримку, позаяк матеріальної й не потребували.

На це свято прийшло багато житомирян. Особливо цікаво було дітям. Та я й сам із задоволенням спостерігав, як метал у руках ковалів набував художніх рис, перетворювався на троянду чи на людину або на казкову істоту. І навіть не вірилося, що все те зроблено вправними руками й зі щирого натхнення із звичайного металу, і майже так само, як це робили українці багато віків до цього...

— Такі фести, як тепер кажуть, сприяють припливу туристів?

— Звичайно, і тому ми прагнемо влаштовувати їх якомога частіше. У нас уже прижилися свята рушників, хлібу, дерунів тощо. Велике зацікавлення викликають конкурси на краще українське весілля, на кращий хор чи оркестр. Завдяки цьому відновлюються національні традиції, розвиваються народні ремесла. Але добре співати тому, хто має роботу й заробіток. А туризм може відігравати неабияку роль у створенні нових робочих місць. Тож ми турбуємося не лише про організацію фестивалів чи інших етнографічних свят, а й про хороші дороги, гостинні готелі, недорогі ресторани. Турист не поїде до неохайних, засіяних сміттям і брудом міст та селищ, тож приділяємо увагу благоустрою, пояснюємо людям, що кожен з них може справді багато зробити для свого села навіть тим, що поставить гарний паркан біля оселі, посадить квіти... Усьому цьому ми приділяємо велику увагу ще й з огляду на Чемпіонат Європи з футболу. А у вересні цього року область відзначатиме свій ювілей, на який запрошено багато шановних гостей як з України, так і з-за кордону. І сьогодні мій робочий день розпочався о сьомій тридцять ранку обговоренням спільного з обласною радою розпорядження про підготовку до ювілею, який відзначатиметься в день нашого міста. У присутності глави держави Віктора Януковича в місті буде знову відкрито Хрестовоздвиженську церкву, яка багато років стояла без хрестів (!). Ми добиваємося того, щоб кожна аптека, лікарня, кафе, магазин та ресторан у містах і селах області виглядали сучасно й охайно.

Скажу від себе: життя в області цікаве, є чим займатися, якщо бачиш перспективу й сам прагнеш її вибудовувати. Якщо так, то наше життя цілком можна зробити по-справжньому сучасним, таким, як у Європі. Тож і вас, і вашого головного редактора запрошуємо на наш ювілей. Приїздіть! Гарантую, дорога на Житомирщину з Києва буде зручною.

— А яка нині в області громадсько-політична ситуація? Скажімо, нещодавно Житомир відвідував Олег Тягнибок. Ви з ним зустрічалися, збори, які він проводив, відвідували?

— Ні, на тих зборах я не був і не зустрічався з цим нашим гостем. Мабуть, це я неправильно роблю. Можливо, тому, що названі заходи проходили не дуже публічно. Масові зібрання в нашому місті у «Свободи» поки що не виходять, можливо, тому, що прибічників не так уже й багато.

— Чи вважаєте ви, що опозицію слід також залучати до якихось справ, щоб додавати їй конструктиву?

— Можу сказати, що ми завжди прагнемо працювати так, щоб опозиція бачила: з нею рахуються. Наприклад, сьогодні я розмовляв з одним із керівників БЮТу. Запросив його на досить відповідальну посаду обласного рівня. І я був радий, що він погодився. «Я в опозиції, — сказав він, — але до кого? Хіба до свого народу?». У моїй практиці непоодинокі зустрічі з діячами нашої місцевої опозиції, хоча ми з ними, природно, не заграємо, а лише терпляче переконуємо в правильності й системності наших дій. Опозиція ж, як їй і належить, ставиться до них упереджено. Це її право. Але ж ми живемо в нашому спільному краї, в єдиній українській родині. Є неузгодженості та особливі позиції з принципових питань. Але, незважаючи на це, в обласній раді у нас з опозицією досить конструктивна співпраця. Ніхто не цькує опозицію, не нагадує їй учорашніх гріхів. Я звик до принципу керівництва: роби, як я. Проте ніколи не обстоював вимоги: роби тільки так, як я сказав. У нашому домі — житомирському, луганському, львівському — мені хочеться справжнього миру. За 20 років незалежності нам пора вже зрозуміти, що таке сила м’якого знака. Дякуємо «Дню», що він нам про це розповів.

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ