Гіркий присмак весілля…

Якось я поцікавилася у колеги, яка ось-ось збиралася виходити заміж, чи не хотіла б вона взяти четверту частину грошей, яку планувалося витратити на святковий банкет, і махнути з коханим куди-небудь на Гавайї. А за ті кошти, що лишилися - придбати побутову техніку і все необхідне для щойно створеної молодої родини.

- Ми б із задоволенням, але наші батьки і бабуся, і тітка Рая з дядьком Сергієм, і… Вже все організували.

Дійсно, родичі наречених, які нерідко беруть на себе організацію, уявляють собі весілля, як обов’язковий похід в РАГС до нервової тітки, яка схоже, що в минулому житті нагрішила і тепер відробляє гріхи; усім дружним табором поїздку до танків та пам’ятників; і, звичайно, грандіозне застілля. А головне так, щоб столи ломилися, а горілка лилася рікою. Бо що ж потім люди скажуть? Продаються автомобілі і дачі, беруться кредити… І не залежно від часу, так було, є і, певно – буде.

- Кохана, дивись зірка з неба падає. Загадуй хутчіше бажання!

- Я хочу…Я хочу, щоб у нас було шикарне весілля…

- Ой, дивись, назад вгору полетіла…

Колись цей бородатий анекдот розповів мені приятель Максим Кочубей - затятий холостяк, який про одруження довгий час навіть чути не хотів. Як його не просили батьки, як не вмовляла кохана дівчина, потім друга, третя. Але він не піддавався… до певного періоду. Я думаю, що всі пам’ятають ті роки, коли молодих людей спонукали якнайшвидше ставати на весільний рушник, застосовуючи спеціальні «санкції»: холостяки та холостячки, і молодята які не поспішали народжувати дітей, мали сплачувати державі певний податок. Так от мій приятель лише тоді почав задумуватися над своїм «невигідним» становищем. А ще коли начальником відділу, де він працював, призначили недосвідченого, але одруженого юнака, - терпінню Максима, як то кажуть – прийшов кінець.

Його бажання обійняти високу посаду виявилося сильнішим за холостяцькі принципи і він врешті-решт одружився. Так Максим Кочубей отримав і гарну репутацію сім’янина, і омріяне просування службовими щаблями. З тих усіх радощів батьки наречених не поскупились на весільний банкет та найкращих музикантів в області. Продали і дачу, і автомобіль. На святкування скликали усіх родичів, друзів, просто хороших знайомих, і мешканців усього під’їзду п’ятиповерхівки де проживала сім’я нареченого. Все це весілля у 300 чоловік гуляло кілька днів у величезній столовій одного із житомирських колишніх підприємств-гігантів.

Відтоді минуло два десятки років і родина Кочубеїв вирішила одружити старшого сина. Не так вирішили, як вже треба було… Власне, шістнадцятирічна наречена виявилася із серйозними апетитами.

- Хочу королівське весілля! – заявила майбутня невістка на сватанні. – Ви ж розумієте, що мені відмовляти не можна…

Не зміг старий Кочубей «упасти обличчям у бруд» перед новими родичами і пообіцяв не лише прийняти молодят під свій дах після весілля, але й повністю профінансувати урочистості. Поки Максим чухав потилицю де взяти гроші, наречені наполегливо готувалися до святкування.

Власне, на цьому весіллі було все. Вбрання від столичних кутюр’є, лімузини, найкращий ресторанний комплекс від підлоги до димаря прикрашений живими орхідеями, ціла голуб’ятня випущена у повітря і такий салют, як на День перемоги…

Якось телефонує мені товариш вже після святкувань.

- Ну, як відгуляли? – цікавлюся.

- Краще не питай! Ох і весілля ж було… Ото погуляли… На третій день розійшлися…

- Хто, гості? – через поганий телефонний зв'язок перепитую.

- Ні, молодий і молода розійшлися, - ховаючи сльози за сміхом, говорить Максим. – В понеділок дівча сказало, що не вагітне і ніякого сімейного життя їй не потрібно. Зібрала речі і пішла до батьків. А син зрадів і поїхав із хлопцями на риболовлю. Діти…Сьогодні вже розлучилися. За кілька хвилин.

Шкода товариша. Та усе б нічого, але найгіркішого присмаку цьому «святу» додає й те, що він покрив усі витрати... узятим на три роки банківським кредитом...

- Підлітки, особливо дівчата, прагнучи здобути омріяну свободу і скоріше відірватися від батьків – виходять заміж, - пояснює психолог Аліна Забара. – Нерідко причиною раннього заміжжя буває сліпе бажання весілля, а не сімейного життя: одягнути весільну сукню та побувати принцесою на власному балу. Такі пари, як правило, розлучаються ще на 1-3 місяці подружнього життя.

Довго будуть згадувати своє весілля, повертаючи позичені гроші Артур та Інна Піддубні. На їх святі, більше року тому, гуляло понад 100 чоловік. Відслуживши в армії, юнак поїхав працювати до Києва, аби «назбирати» грошей на найважливіший день у житті, але з роботою не складалося і довгий час приходилося відкладати не кошти, а мрію про власну сім’ю — на невизначений термін. Але, розуміючи, що летить час і вже через рік його Інні буде 30, а йому 32 – Артур вирішив більше не баритися. Пара намагалася економити на всьому, але витрати на омріяний святковий день збільшувалися щохвилини.

Так, лише на заяву, церемонію реєстрації шлюбу та обручки вони витратили 5000 грн. Весільний кортеж обійшовся у 3000 грн, вбрання та неповторний образ наречених — у 7500 грн. Аби залишилася згадка на довгі роки замовили фото- та відеозйомку, що коштувало 4000 грн. Левова частка весільного бюджету пішла на частування гостей. За кожного гостя в Житомирі зазвичай беруть 250–400 грн, залежно від меню та вишуканості закладу. Тож за запрошення 100 осіб у середньому молодятам довелося викласти 30000 грн. Окремо купували напої, фрукти, весільний торт, а також оздоблювали залу повітряними кульками, що склало ще 5000 грн. На обрядові та інші речі до весілля витратили ще 500 грн. Артисти розважальної програми, музиканти, тамада та феєрверк обійшовся їм у 4000 грн. Загалом весілля коштувало нареченим понад 58000 грн.

- Звичайно, ці гроші стали непосильною ношею для нас, - розповідає Інна.—Коли народився наш син, Артур був вимушений покинути роботу у столиці, влаштувавшись охоронцем у Житомирі. І вже півроку, добряче затягнувши пояси, ми живемо лише за виплату на дитину, а зарплату чоловіка відкладаємо, аби повернути весільний борг. Відтак, за рік зібрали лише третю частину необхідної суми.

А молодий чоловік зізнається, що все це пишне весілля було організоване, аби продемонструвати родичам свою самостійність та фінансову незалежність:

- Я тільки після весілля зрозумів, що не варто було витрачати шалені гроші, тимпаче не свої, а позичені, на розваги людей, нехай навіть родичів, з якими побачишся вперше і востаннє. А таких ми запросили багато: далеких-далеких родичів, яких ніколи не бачили і лише чули про їх існування.

Тепер Піддубні в один голос запевняють, що як одружуватимуть синочка - влаштують тихе і тепле свято в сімейному колі.

До речи, в такому собі сімейному форматі влаштував весілля для своєї доньки і народний артист України та керівник ВІА «Древляни» Юрій Градовський.

- Ми довго думали-гадали, яким чином влаштувати це свято, і вирішили обійтися без пафосу, - зізнається Юрій Григорович. – Були лише молодята і батьки. В такому європейському, сімейному форматі ми дуже гарно відсвяткували найголовніший день у житті наших дітей.

А от за словами артиста, на його батьківщині у Володарсько-Волинському районі є село Рижани, де і споконвіків збирається на весілля 400-450 людей. На святі гуляє не лише одне село, але й кілька сусідніх. Цікаво є те, що інколи ті люди які приходять, не знають, навіть, імен наречених.

- Я б не робив величезного весілля, але якщо люди хочуть і можуть, значить не все так погано в нашій українській хаті. Щоправда я бачив весілля і на 1000 чоловік, – додає Юрій Градовський. – Це було у 80-х роках у Молдові, коли ми з «Древлянами» там перебували із гастролями. А взагалі, я як і кожен музикант, пройшов цю «весільну кухню» і, повірте мені, всяке бачив… Було таке, що і наречена втікала і наречений не приїхав, а весілля все одно відбувалося. Бо стільки ж грошей витрачено було…

Власне, життя і шлюб, зокрема, як рулетка – комусь пощастить, а комусь ні. А от гіркого присмаку весіллю, ми надаємо самі. Ви тільки вдумайтеся! Три роки платити за те, що в гарному платті в РАГС сходили…