Рыжук про работу, Януковича и перспективы в Партии регионов

Із Сергієм Рижуком нам не вдалось записати інтерв’ю під час його перебування на посаді керівника області. Домовились про спілкування з екс-головою ОДА тільки через три місяці, як він з посади пішов. Зустрічаємося в кафе під Житомиром, Рижук приїхав на своєму старому джипі. Помітно схуд і виглядає відпочилим.

- Я з 6:30 ранку косив сіно сусіду. У нього корова є, - пояснює Рижук.

Свого часу він розповідав про цей джип і казав, що на пенсії буде їздити на ньому ловити рибу.

- Рази два їздив за цей час на риболовлю. Кілька щук зловив, а так щось ні карась, ні короп не ловляться. Я і буйно, і тихо помішаний на риболовлі, на полюванні і на збиранні грибів.

Як Ваш графік змінився? Більше спите?

- Ну, по-перше, сплю я значно менше аніж тоді, коли був губернатором. Чесно. Коли твоя голова не перевантажена різними проблемами, то для відпочинку достатньо 4-5 годин. Але це не означає, що я став монахом. Тому що співпереживаю, співчуваю та співстраждаю у зв’язку із цими подіями. Політик я такого рівня, що і зараз вибачаюсь перед суспільством, що стільки було прорахунків свідомих та несвідомих. І я відчуваю свою моральну та політичну відповідальність. І від цього скільки буду жити, стільки буду страждати.

Ви, до речі, ішли з посади при двох революціях, у Вас немає відчуття дежавю?

Цілковите, абсолютне відчуття дежавю. І від цього мені прикро, що нічому не навчились. Я не ділю на теперішню і колишню владу, ми всі відповідальні. Найгірши злочинна влада - це менше катастрофа, ніж таким способом позбутись цієї злочинної влади і заслужити безлад. Моя бабця казала: що б з тобою не трапилось, шукай причину насамперед у собі.

Ви не виключаєте, що можете повернутись знову? Одного разу Ви ішли з посади через революцію, а потім повертались…

Ніколи не кажи ніколи, але я щиро скажу, що найбільше, чого я не хочу – це третього дежавю. Я не схожий на маразматика, який прагне дорватись та керувати. Я давно хотів і тепер хочу, щоб до керівництва на усіх ланках та рівнях прийшла молодь. Я в 30 років керував районом в радянські часи, це була рідкість. Я хочу, щоб прийшла молодь, але я хочу, щоб вона не зруйнувала той фундамент, який ми будували: щоб кордони були, валюта була, міжнародні відносини були, міністерства були, закони…  До того ж мені давно не хотілось керувати та управляти, десь відразу після 60 років. Є відчуття, що ти не такий напористий, енергійний та ініціативний, ти уже використовуєш силу авторитету. У будь-якій державі такий керівник застарів. Якщо я це можу об’єктивно оцінити, значить я іще потрібен суспільству.

Але є питання кадрів, і воно зараз гостро стоїть в області. Чи правильно запрошувати на керівні посади людей із інших областей?

Не правильно. Але наша область – це держава в державі. Найдосвідченіший фахівець, який прийде на посаду міністра чи губернатора, повинен мати як мінімум один календарний або маркетинговий рік, щоб хоча би розібратись в справах. Мене і ще декількох міністрів сільського господарства уже кілька разів запрошував до себе міністр Швайка для консультацій. Ми вже обговорили з ним три проблеми: питання земельних відносин, ринку землі та розвитку різних галузей. Як я бачу, він не тільки радиться, а і деякі кроки вже здійснює.

А Кізін телефонує?

Телефонував десь після 10 днів, як був призначений, щоб зустрітись. Ми спокійно поговорили, попили чаю. Я наголосив на кількох речах. По-перше на кадрах: коли я прийшов другий раз працювати губернатором після Помаранчевої революції, то ми замінили тільки голів районних адміністрацій. Я не пам’ятаю, щоб змінив хоч одного начальника управління чи спеціаліста – всі працювали ті самі, що і при помаранчевій владі. Але почали працювати відповідно до того, яка мітла прийшла. І область добавляла щороку 20%. Кізін був здивований, каже: а що, наша область так не падала щороку, як держава? Ні, наша область не падала, наша піднімалась. Але цього за політичною ейфорією ніхто не хотів бачити, та і не можна було цього побачити.

Ми вже вас неодноразово питали, чому прості люди цього не бачать? Чому Ви говорите про якісь цифри, підвищення показників, а нікому жити не стало краще?

Це найскладніше питання. Ці прирости є, а абсолютні показники невеликі. Коли була 1200 гривень зарплата середня, а стала 2200 чи 2300, то це на гаманці не відчутно: два рази у кафе сходив і весь приріст. Якби Житомирська область, маючи такі прирости, могла впливати на соціальний стан мешканців області, то з нас би брали приклад. Зарплату нам спускали зверху, пенсії нам спускали зверху. Все, що у нас вироблялось – ішло до верху, а там розподіляли так, як їм треба було. Я про це говорив, ще кілька губернаторів говорили. Але,  не думав і гадки не мав, що президент Янукович так загальмує реформи. Я нічого більше сказати не хочу, тому що суспільство вже багато сказало про нього і дало характеристику Януковичу. А я не хочу, тому що я його чиновник, і не личить, мабуть, говорити про нього. Хай люди скажуть, чого ще я маю казати. Він допустив трагічну помилку – не розраховував на нас, на регіони…

Ви довгий час очолювали Партію регіонів в області…

Чому мене свого часу потягнуло в лави Партії регіонів. Тому що сама назва передбачала акцент на регіон. А насправді вийшло навпаки. Останній рік президент мені 10 місяців не дзвонив. Страшенна корупція в СБУ, в прокуратурі неймовірна корупція, вони навіть піском торгують, міліція прислужує, а я впливу на них не маю. Я президенту розказав анекдот про нього, думав, що він зреагує. Тому що він на дуже розраховував на міліцію. Може це пов’язано з його біографією, якісь комплекси… Він був задоволений від того, що я страждаю від силовиків. Значить він мене тримає в руках і все працює за його планом, а воно працювало з точністю до навпаки. Будувати демократичну державу на словах, а робити навпаки - от тобі і революція.

Який анекдот Ви йому розказали?

- Запитали у Януковича: якби зараз був Радянський Союз, Ви змогли би керувати? - Зараз, почекай, - каже Янукович і щось на калькуляторі рахує. - Зміг би! - А якби Європу Вам приєднати, змогли би? - Зараз…, - рахує знову, - Ні, не зміг би. - А чому? - Донецьких не хватило би.

Це була найбільша стратегічна помилка. Коли почали донецьких чи близьких до них навіть на забиті райони призначати, то мене це і коробило, і гнівило, і деморалізувало. Але кинути все і піти легше всього. Хоча поривався кілька разів, але колеги стримували. Казали, що ти хоч житомирський, а пришлють «смотрящого» з Донецьку і дорвуть тут все. Я впевнений, що ні малий, ні середній бізнес, ні вищий в області не скаже, що я був корупціонером.

Ви витратили більше грошей, аніж заробили. Навіть більше ніж Азаров. Як Ви це поясните?

Це маразм і маячня, або це якесь замовлення. Я ніколи не подавав до суду і не займався розборами, тому що на це треба багато часу, а його не було. А зараз час є, я попросив юристів розібратись. Я починаю із самого легкого варіанту: може, не туди поставили кому чи нулі, не подивились у декларації. Я в принципі залишився радянською людиною, я не знаю, куди такі гроші потратити, окрім меблів, машини та квартири. Я хочу вірити, що це справді механічна помилка. Я потратив не 19 мільйонів 200, а десь 190 тисяч – купив мінітрактор, оснаску, щоб дружина не сапала руками, і звозив свою онуку, яка тяжко захворіла, на лікування. Гусі купив…

У Вас лишились якісь проекти в області, які хотілось би закінчити?

Це дуже таке масштабне питання. Я сподівався, що ми за 4-5 років зробимо ті реформи, які були задекларовані і які здійснювати зараз треба із значно більшими втратами. Мені хоча би рік, щоб розвернути систему медицини до здоров’я людей. Ми три чверті грошей відправляли на переозброєння медицини, але не вдалось переозброїти новими та фаховими кадрами, які би працювали на попередження хвороб, а не на лікування безнадійних людей. Хотілося, хоч і пов’язують їх із Клюєвим, але побудувати сім електростанцій. Третє – була моя власна ініціатива, щоб фінансування доріг передати областям, але ініціатива заглухла. Якби вдалось, то були плани побудувати поліпшену дорогу до Хмельницького, до Бердичева, далі до Андрушівки, Попільні та до Коростеня. Це 5 доріг, ми їх підлатали тільки трошки, то можна проїхати із цілими зубами. Ще стосовно аграрного комплексу, сам не думав, що нам буде вдаватись отримати більше 2 мільйонів тонн зерна, і найголовніше - це побудовані 7 елеваторів, планувалось іще, щоб був замкнутий цикл.

---

Коли почали донецьких чи близьких до них навіть на забиті райони призначати, то мене це і коробило, і гнівило, і деморалізувало. Але кинути все і піти легше всього. Хоча поривався кілька разів, але колеги стримували. Казали, що ти хоч житомирський, а пришлють «смотрящого» з Донецьку і дорвуть тут все...

---

На що треба робити ставки в нашій області?

Харчова переробна промисловість, енергетика і органічне землеробство та тваринництво. Тим більше, що ми тепер підпишемо асоціацію з Європою, ми можемо порятувати себе тільки за рахунок якісних продуктів харчування, а це органічне землеробство та тваринництво.

Ви спілкуєтесь з тими партійцями, з якими були близькими. Ну, наприклад, із Дебоєм?

Періодично, він телефонував декілька разів, і я йому телефонував, зараз тижня два не було зв’язку. Немає потреби зараз, але ми продовжуємо бути в нормальних стосунках. Я вірю, що він хотів зробити щось для Житомира доброго, і ще хоче. Хоча, як показала практика, він має важку натуру, він у щось впреться рогом, а для міського голови, обраного, а не призначеного, це неприпустимо. Я частіше зустрічався із депутатами міської ради, аніж він.

Ви залагоджували конфлікти?

Так.

Зараз керує Партією регіонів замість Вас керує Андрій Дяченко. Що з партією буде далі?

Я не бачу перспективи у Партії регіонів. Вона загине так само, як соціал-демократи в свій час. Партія, яка своїм партійним життям, своєю кадровою політикою, дозволяла, що вожді творили одне, а записували інше, морально та політично не має права на життя. Коли почались ці братовбивства, я вийшов із партії. Це не тому, що я когось злякався і не хотів, щоб за мною ганяли, а тому що мене ця партія і президент осоромили. Не я їх, а вони мене.

Ви зараз не ходите на сесії, прийшли один раз, але був конфлікт із зеленкою. Ви плануєте ходити і брати участь у депутатській роботі?

- Я зеленки не боюся. Не в цьому справа. Я відчував, що у залі як тільки побачили мене, відразу була напруга, сесія почала хилитись. Я відчував, що моя поява несе негатив, то навіщо мені щось комусь доводити, хай працюють, обійдуться без мене як одіозної особи. Я вмію терпіти і розуміти, що відбувається. Друге – навіть керівництву простіше, коли я не мусолю очі. Третє – є певна група осіб, які приходять на сесію, з якими ми ніколи ми не спілкувались, але я для них - червона ганчірка. Декілька цих сесії були позачергові, і так виходило, що в мене співпало із засіданням Академії наук. Сесія буде 26-го. Я був би на ній, але Кучма запросив на науково-практичну конференцію з нагоди 20 річниці його інавгурації.

Як Ви думаєте: як Вас будуть згадувати через кілька років?

Кожна людина не хоче, щоб про нього говорили погано. В мене сьогодні зовсім немає бажання здійснювати зусилля, щоб виправдовуватись чи подобатись комусь, цього не роблю та робити не буду. Не хочеться, щоб у мене з бухти-барахти мільйони з’явились. Кожному з нас хочеться, щоб була правда про людину. Будуть думати по-різному. Така епоха та така доля будь-якого керівника. Треба вміти тримати удари долі, сприймати правильно оцінку суспільства