Рівень відповідності загальноосвітньої школи потребам і умовам реального життя

Уявімо ситуацію: приходить дитина додому і починає: «Навіщо мені той предмет, коли цей набагато важливіший?», «Де у житті я застосую цей матеріал?», «Цей вчитель викладає не так, як хотілось би, з ним я не досягну належного рівня знань» і так далі. Знайомо? Чули? Стикалися? Будемо шукати причини.

Проблема №1 або «Коли і ким складалася програма».

Звичайно, можна довго доводити, що не буває зайвих знань, що колись вони все-таки знадобляться і що людина повинна бути всебічно розвиненою. Та давайте реально дивитися на речі. Починаючи вчитися, дитина сприймає усе, а з роками ставить конкретні цілі, вона хоче стабільності і профільної спрямованості. Ну дійсно, навіщо їй 4 години історії, коли хоче бути лікарем чи економістом, або 3 хімії і фізики, коли марить консерваторією чи факультетом дизайну? Учень повинен мати право вибору, право на логічну побудову навчальної програми, на лояльне оцінювання. А не приходити і гризти книжку і витрачати нерви на неважливий предмет лише тому, що він зіпсує атестат. До того ж багато тем, що вивчаються, давно втратили актуальність і учбовий процес, наприклад, з української літератури перетворюється на шоу «Скільки книжок про нещасні розграбовані села українців витримає звичайний учень», замість того, щоб відкрити інтимну, пейзажну, філософську, патріотичну лірику на базі класиків чи ознайомити з сучасними авторами. Але книжкові магазини скоро лякатимуться покупців, а про професію «письменник» діти взагалі бояться мріяти.

Проблема №2 або «Мій вчитель – вчитель за покликанням чи просто так?».

Ланка перша.

Учні слідкують течіям сучасного життя, а вчитель все там, у далекому минулому. Якщо із «совковим мисленням» ще можна змиритися, то нерозуміння необхідності нового мислення просто вражає. Чомусь викладачі, особливо «старої закалки», сприймають усе, що приходить з розвитком суспільних поглядів, як погане. Прикро, бо це суттєво відбивається на учнях. Одні можуть протистояти чи просто терпіти, пропускаючи повз вуха, але ж інші ламаються під впливом нав’язувань. Вони не здатні потім миритися з реаліями, звикати до жорстокого світу конкуренції, який вимагає впевненості, яку відбивають «втиранням» своїх пріоритетів, або просто морально не відповідають 21 століттю.

Ланка друга.

У одного викладача підготовка до уроку здійснюється за зразками 89 року, інший купив диплом, коли зрозумів, що за тиждень кінець навчання у вузі, і меле на уроці що захочеться, а третій чітко слідує програмним брошуркам. І що будуть знати учні, які попали під терор таких вчителів? Дивуюся, невже директори не розуміють і не бачать, кого приймають до святині формування особистості майбутнього покоління? Чи може вони й самі із того списку? Чого прагне дитина у школі? – Знань. Причому глибоких, а здобувати їх «із відкритим ротом».

Ланка третя.

Учень – індивідуальність чи 1/30 «стада»? Окрім загального духовного наставництва, відкриття базової культури особистості, вчитель, хотілось би, щоб розкривав сутність кожного школяра, який чекає цього. Я не кажу про улюбленців та ізгоїв – Ні! Я за рівність, але і за індивідуальність. Світ підійшов до того, що людина, вихована у суворих рамках стандарту, нічого не варта. Лише оригінальність (але внутрішня, щира), новинка у мисленні і поведінці цікавить оточення.

Проблема №3 або «Диференційована освіта , її важливість».

Коли один предметник чи класний керівник ходить по школі і мріє про те, як дома він дивиться серіал або занурюється у теплу ванну, а відсоткову надбавку (хоч і мізерну) ладен віддати комусь іншому, то другий ламає голову над тим, як би внести краплю різноманітності у навчальні будні і, помітьте, з власної зацікавленості. КВН, екскурсія, дискотека, культпохід, концерт, свято іменинника, перегляд фільму чи турнір ерудитів? Чи може тиждень творчості та спортивні змагання? Що сьогодні? Учень хоче летіти до школи, а не будувати героїчний план «Як прогуляти декілька нудних уроків і залишитися непоміченим». Купи списаних листів плану проведення уроку, цікаве життя класу, веселий, дружній колектив і зацікавленість – ось, що потрібно дитині.

Суспільство і школа сьогодні переживають непрості часи. Звісно, що не все так утроване і перспектив, порівняно з минулими роками, відкрилося багато. Але факт лишається фактом, нічого не береться на порожньому місці. І нехай сьогодні загальноосвітня школа враховує потреби і умови реального життя, нехай вона – це вже не та одноманітність викладання, конспекти з історії комуністичної партії, не командні методи наведення порядку чи наказове однодумство вчителя і учня. Є і виховна робота, і мета «Школяр-підліток, його вікові потреби і здібності», і повага власної гідності кожної дитини, але лише одною ногою вона, святиня, прийшла до розуміння цієї необхідності, нам ще йти і йти до образу ідеальної гуманної школи. І якщо ми справді хочемо її бачити з логікою у профілях класів, з програмою, що створена з метою виявити таланти і додати навички, де учень – це вико моральна і високоосвічена особистість, а вчитель – друг, порадник і наставник, до якого линуть і линуть школярі, а не бояться і звинувачують, де освіта спрямована на розвиток індивідуальності, самовизначення, самореалізації, то ми не тільки хотіти повинні, а й працювати і працювати. Сім’я – створити належну підтримку і зацікавленість, учень – мати бажання щось пізнавати, а школа – не тільки допомагати дитині знайти сенс буття і цілі праці, а мати чудове уявлення про те, як відбувається засвоєння матеріалу, як працює «механізм» виховання, пам’ятати, що без допомоги дорослого, дитина чи вже підліток, не зможе зорієнтуватися у правилах цього світу, виховувати почуття добра, краси і правди.