"Подзвони мені, заспокой..."

Ваша дитина вже не дитина. Але ще й не доросла. У неї саме той період, коли вона починає будувати своє життя. Крок за кроком вона як губка вбирає у себе все, що відбувається навколо і завдяки цьому формує власні погляди. Прочитайте! Може мені вдасться вам показати хоч деякі помилки, які виправляються. Захотіть цього, просто задумайтеся по-справжньому….

Ваша помилка перша: її/його погляди не співпадають з вашими.

Наприклад, ви заходите в магазин і вам подобаються он ті джинси, а їй/йому оці чорні штанці. Ви вважаєте, що дитина має робити всі уроки без виключення, а вона концентрується лише на певних предметах, бо саме вони їй будуть потрібні. «Бути вдома о дев’ятій і крапка!» - кричите, коли «ваше майбутнє» телефонує, що затримається на півгодини. Може, саме ці півгодини є важливими у її житті. Хоча, яке ж в її/його віці життя? А може, ще, не дай Бог, особисте! Алкоголь нюхати через декілька років і забороняти вашим друзям наливати хоч чайну ложечку солоденького лікеру. Ви ніколи не думали, що вашій дитині не сподобається, що вона за здоровий спосіб життя?

Батьки! Ну невже ви думаєте, що дійсно знаєте молоде покоління? Чи може воно все – оті наркомани, якими лякає соціальна реклама? Зайдіть у школу, проведіть там день і згадайте, чого вам хотілося. Або просто ставте частіше себе на місце вашого щастя, але не просто поставили і все, а увійдіть в положення, суспільство і проблеми дитини і тоді лишень дивіться на світ або ж окрему ситуацію. Я розумію, що все забувається, що вік робить з вами своє, але ж діти - це ваш шанс бути вічно молодими. Невже 40-50 років це хрест? Підіть і поваляйтеся родиною у снігу або у траві, поїдьте кудись або просто у парку підкидайте осіннє листя. Чому дитині не можна робити те, що можна вам і вам не можна робити те, що можна робити дитині? Хтось придумав такий стереотип, а вам і подобається жити під ним.

Шукаємо помилки далі.

«Чого ти бісишся? Що тобі не подобається? Чому я маю завжди підлаштовуватися?» - ваше. І у вас наперед готова відповідь, що скаже вам ваше чадо, як воно реагує і ще на додаток те, що думки його невірні. А ви коли-небудь говорили зі своєю дитиною серйозно? На серйозні теми? Вам було дійсно цікаво чим вона живе? Я знаю, що боїтеся: «Не захоче вона зі мною так говорити.» А хто винен? Звичайно ж не захоче, якщо постійно чує і бачить від вас докори, глузування, обмеження дій або штучну свободу, нерозуміння. Та як вона може вам довіряти, якщо ви не довіряєте їй? Отой вік, про який я говорила на початку такий, що дитина не може рухатися без вашої підтримки. Вона повинна бути самостійною, але відчувати за спиною стіну вашої підтримки і опори, схвалення власних дій. А коли цього немає, людинка перетворюється на загублену зернинку. ЇЇ психологія панікує, тому й протестує, зайве кричить. Але найгірше, що ви отримаєте – це замкнутість дитини у собі. Не будете й слова чути, що казати про довіру. З дитинства, самого раннього о потрібно ставитися до своїх нащадків, як до рівних.

Спокійно спілкуватися і, Боже борони, щось приховувати або обманювати. Коли дитина це зрозуміє, ви втрачатимете авторитет. Дитина буде з вами і навіть слухатиметься, але ви для неї страшне слово «батьки». Не думали, що вона мріє про слово» друзі», а ви цього боїтеся. НУ навіщо казати, що дитину знайшли у капусті? Навіщо лякати бабаєм? І навіщо забороняти це, бо буде щось страшне те? Кажіть правду і діти тягнутимуться до вас, вони довірятимуть вам. А як ви ставитеся до проблем дитини? Муштруєте її тим, що винна, що треба було не так робити чи порадите не стримуватися і кричати, якщо їй цього хочеться? Підфарбувати вії або заведете у спортзал, що викинути зайві емоції? Порадьте те, що допомагає вам. Зрозумійте, що як наслідок ваших докорів, дочка чи син просто бояться показати вам, що у них щось не так, бо знає, що не отримає тої підтримки, яка їй треба.

Наступне: «Зачекай декілька років, і…». От скажіть собі, ви самі-то знаєте скільки ці N-років тривати повинні? І чому якщо ви намітили собі їх десь біля 10, вони не можу скоротитися до 2? Знаєте, коли йдеш по вулиці і бачиш, як проходить виховний процес, а потім сідає ш у маршрутку, і якась мамочка запитує по телефону у подруги речі, на які б я могла їй дати відповідь, то розумієш одне: всі ми люди і всі ми однакові. І останнє у нашому житті – це вік, який ми висуваємо чомусь наперед. А досягнення вашої дитини для її самої же? Аж ніяк! Вони на більшу половину для вас, щоб ВИ зрозуміли, що дитина самостійна, розумна, доросліша, що ви їй можете довіряти, менше контролювати.

Знаєте, дитина вдячна вам за все, що ви для неї зробили і робите. За те, що вона людина. За те, що така,яка є. Не треба це з неї вибивати, бо вона з вас любов вашу не вибиває. Будьте ближче до своїх дітей, цікавтеся тим, чим вона живе. Не забувайте, що стереотипи вашої ланки суспільства – це одне, а її суспільства – то інше. Не бійтеся говорити серйозно, радити і сприймати поради «вашого майбутнього» серйозно. Пам’ятайте, що дитина боїться вас, боїться образити, щось не так зробити. Хоча ззовні і така самостійна. У ваших руках життя ваших дітей і у тому, наскільки ви віддасте його у життя них самих.