Живий Журнал
Сьогодні: Пт, 22.11.2024    15:15:38
 
ЖЖ інфо » Статті » Авторская колонка » Алла Ярошинская

Світлої пам"яті Громадянина і Письменника Євгена Концевича

Автор: Алла Ярошинская, 01.08.2010, 16:59:32
Автор Алла Ярошинская

Алла Ярошинская

все статьи автора
 
Минуло дев”ять днів, як відійшов у зоряну вічність прекрасний чоловік, нескореної волі, кришталевої чесності – Євген Васильович Концевич. Його не стало 21 липня 2010 року. Кажуть, що саме на дев”ятий день душа покидає грішну землю...
 
Вперше про цю незвичайну людину і страшний випадок, що трапився з ним у 17 років, я почула від своєї мами, Любові Іванівни. Це було десятки років назад, - тоді я вчилася в Київському університеті. Пізніше багато добрих слів чула про Женика, як любовно називав його мій товариш журналіст Яків Зайко. Євгена, молодого хлопця, трагедія догнала саме тоді, коли після невдалого стрибка зі скелі в воду він зламав собі хребта. І з того часу до кінця своїх днів Концевич лежав, прикутий до ліжка в своїй хатині в Житомирі. Як нерідко жартував сам, мріяв бути лікарем для братів наших менших – ветеринаром, але доля розпорядилася так, що «довелося перекваліфіковуватися в письменники». Як спогад про юнацьку мрію, - на все життя в його обійсті оселилися голуби. То найзнаменитіша, мабуть, голуб”ятня на весь Житомир.
 
Людина надзвичайно тонкої душевної організації, Євген Концевич в найглухіші часи збирав у себе вдома «цвіт цвіту і сіль солі земної» - думаючих людей, яким небайдуже було, що з нами всіма відбувається. В його хаті, що втопала в деревах (ох, які ж смачні були в його садку груші!) та квітах (вперше побачила, як цвітуть велетенські крокуси, завела їх і в себе) – кого тільки не перебувало! Дисиденти В”ячеслав Чорновіл, Надійка та Іван Світличні (з Надією познайомилась вже після розпаду СРСР в Нью-Йорку, вона брала в мене інтерв”ю для американського радіо), Алла Горська, брати Горині, письменники і художники, поети і журналісти. Так сталось, що саме Євген Концевич став в Житомирі неформальним духовним центром для творчих людей – не тільки житомирян, але й всієї України.
 
За ним, прикутим до ліжка, невсипно стежили фізично здорові, але духовно ущербні шавки комуністичної Системи, підсилаючи сексотів, встанавлюючи в його будинку «прослушки» КГБ. Через політичну неблагонадійність Концевич на багато років був відлучений від видання своїх талановитих, проникнутих тонким психологізмом, новел та оповідань. Врятувала його від радянського ГУЛАГу тільки важка хвороба – адже посилати по етапу ГБ довелось би Концевича прямо з його ліжком-каталкою.
 
Нерідко траплялося так, що замість того, щоб почути підбадьорливе слово від здорових, Євгену самому доводилось втішати їх, підтримувати. Таку величезну моральну підтримку я отримала від нього в один із найзнаковіших моментів власної долі, а також – всього житомирського співтовариства, коли в кінці 80-х на початку 90-х років минулого вже сторіччя громадяни міста і області стали підніматися з колін, виступивши проти комуністичного тоталітаризму. На той час житомирський письменник Євген Концевич вже 30 років волею долі був прикутий до ліжка. Але його нескорений дух завжди був з нами – коли ми обговрювали, чому пробуксовує горбачовська перебудова, коли ми збиралися на багатотисячних мітингах, об”єднувалися в Громадянський фронт, коли писали резолюції з вимогами відставки остогидлої, брехливої влади, що вже неспроможна була забезпечити людей навіть милом та, перепрошую, трусами, не говорячи про духовні потреби – свободу висловлювати безперешкодно власну думку.
 
Серед тисяч листів і телеграм, що надійшли мені звідусіль після виборів народних депутатів СРСР 26 березня 1989 року (про ті наші бурхливі вибори, де компартійна влада нагло і цинічно виступила проти народу, ледь не довівши до кровопролиття, написали не лише газети СРСР, але й західна преса), був і лист від Євгена Концевича. Сьогодні – це вже історичний раритет, який я свято зберігаю у своєму архіві. Його внутрішня енергетика додала мені тоді сил і впевненості. Для мене в потоці численних листів це було незвичайне, знакове послання. Дозволю собі навести його майже повністю.
 
«Дорога Алло Олександрівно! (Це не той лист, який потребує відповіді, просто... не можу не висловити своїх почуттів.) Подумки приходжу до вас із квітами і безліччю гарних слів приязні, захоплення і вдячності за Вашу мужність і стійкість, політичну мудрість, за те, що Ви є для людей, за те, що розбуджуєте в них світлу надію і людську гідність...
 
Я прожив уже більше 50 років, і за своє свідоме життя лише дві події зачепили мене за живе так, як то були б мої особисті і слід від них залишиться назавжди. Перша – це вступ радянських військ до Чехословаччини 1968 року, чорною зневірою і безнадією приголомшив він мене і, здавалося, розчавив зовсім. Подія суто суспільна і, до певної міри, далека навіть від мене, але настільки інтимна, настільки моя, що жити не хотілося з нею, прийшов крах надій і сподівань.
 
 І ось так само близько, як мою власну, глибоко особисту, я вдруге пережив суспільну подію – перемогу Ярошинської на виборах 26 березня, тільки з протилежним знаком тому, що коїлось тоді в Чехословачині. Перемога Ярошинської – то для мене справжнє відродження надії на краще, на повернення віри, що чесні люди чистими руками в цьому до краю забрудненому світі можуть-таки діяти, можуть щось реально робити для добра людського і правди, і навіть добитися перемоги!..
 
Такої миті нормальні люди чекали вже давно, дехто все своє життя, і я Вам невимовно вдячний за неї; особлива моя подяка і тим Вашим близьким та друзям, хто допомогав Вам, підтримував. Можна тільки здогадуватися, яких неймовірних зусиль коштує Вам так гідно стояти в нашій жорсткій реальності, а тому найщиріше зичу Вам міцного здоровя і великого щастя, і великих успіхів. (...) Шанобливо до Вас – Ваш виборець, житомирянин Євген Концевич».
 
З гіркотою зазначу, що лист підтримки від Євгена Концевича був у ті важкі для мене часи жорсткого політичного протистояння з компартійною Системою, коли партайгеносе від Житомирського обкому КПУ, газети «Радянська Житомирщина» до ЦК Компартії України, гнобили не тільки мене, а й моїх рідних, соратників і товаришів, був єдиним (!) в моїй пошті від членів офіційної Спілки письменників УРСР. Обласне її відділення на чолі з Олексієм Опанасюком під час житомирської політичної рубки спочатку сиділо тихіше води, нижче трави, а після утворення нашого Громадянського фронту сприяння перебудові сам його голова не знайшов нічого кращого, ніж приєднатися до наших хулителів.
 
В часи тотального падіння моралі, духовної розрухи, коли владу в незалежній Україні (і майже всюди на просторах колишнього СРСР) захопили все ті ж партократи, перефарбувавшись під демократів та розграбувавши дощенту державу і навішуючи один на одного наввипередки ордени, Євген Концевич (разом з письменником Григорієм Цимбалюком) став видавати рідкісний як на нинішні часи літературний журнал з такою теплою і домашньою назвою «Світло спілкування», незважаючи на незадоволення його змістом і прізвищами авторів, яке виказували не раз місцеві клерки від влади.
 
Наскільки мені відомо, останнє, що вийшло з-під небайдужого, талановитого пера Концевича, це післямова до моєї документальної книги «Босоніж по битому склу» (в тому числі і про «житомрську революцію» 20 років тому), що побачила світ кілька місяців назад саме в Житомирі. Не дивлячись на те, що йому вже важко було писати, і я сказала, що ні на чому не наполягаю, Євген Васильович твердо відповів: «Я обіцяв – я зроблю». Його коротке останнє напуття знову висвітлює грані глибокої натури, його чесне і справедливе слово. Показує все ще юнацький, емоційний стан душі, яка відлітає дев”ятого дня від нас на Небеса. А в нових обставинах, коли його вже немає з нами, деякі його думки в тій післямові мені бачаться як своєрідний для нас, його друзів і однодумців, заповіт.
 
В останні роки Євген Васильович з чорним гумором жартував сам про себе, мовляв, коли телефонують лікарі, то здивовано питають в його дружини Людмили: «То він ще живий?» А прощаючись, щоразу казав: «Оце якщо переживу зиму...». Минулу зиму невтомний наш друг і соратник пережив. Не пережив задушливого літа. Та, мабуть, не тільки надзвичайна літня спека посприяла трагічній події – політична і моральна задуха українського дому також підкосила Громадянина і Письменника. Любий, дорогий і безцінний Євгене Васильовичу, нам, Вашим друзям, так не вистачає Вас, ми дуже любимо Вас і завжди пам”ятатимемо!
 
Алла Ярошинська
 
29 липня 2010 р.

Автор: Алла Ярошинская, редактор рубрики "Алла Ярошинская" на ЖЖ.info

Алла Ярошинская | 01.08.2010 | Переглядів: 3153
Редакція сайту може не розділяти думку автора статті
та відповідальності за зміст матеріалу не несе.
Коментарів: 2
wowa
1 житомирянин (wowa)   • 22:39:29, 02.08.2010 [Материал]

Алла Ярошинская, я Вас очень понимаю . Вы были для меня легенедой.... женщина, которая поехела отстаивать мой город ........ я только потом понял, что это такое..... Я рад Вас видить в Житомире, Вы, что смогли, то и сделали..... чтол я смогу, то и слделаю.
zara
2 Рая (zara)   • 15:24:08, 12.10.2010 [Материал]

Жаль,что хорошему,талантливому человеку очень подпортили жизнь бездарные и преступные стукачи.И в миллион раз сильнее болит душа оттого,что даже на его похороне видны опять те же стукачи,которые ну никакого искренного отношения не имеют к истинному развитию украинской культуры,а лишь чётко по протекции тех же сомнительных учреждений вошли в разные там "спілки","товариства"и т.д.Конечно,их никто никогда не запрещал. И вспоминается, как один знакомый,знающий достоверную информацию,рассказал о стукачестве в Житомирском университете,и кого туда принимают на работу.О,Боже,а ведь на фотографиях видны лица преподавателей университета.Господи,как не хочется в это верить.Но бережёного Бог бережёт.И дабы плотным кольцом не окружили вас "друзья",помните об этом.Ведь те,кто преследовал его отца в 1949г.,в то время,когда сами ох как предпринимательствовали,кто презрительно ненавидел его,потому что украинец,они и сейчас невменяемо-маниакально стремятся ввергнуть в забытие его имя,запретить помнить о нём.Злость этих антихристов не унимается даже Божьим учением.Они пасут и шельмуют, исподтишка и открыто, лучших украинцев,и также надрывно запрещают их публиковать,запрещают им выступать,запрещают принимать их на работу.....Опомнитесь,господа коммунисты и сбисты!Утихомирьте свой нездоровый пыл.Вы беспокоитесь,что не можете сотворить что-то истинно талантливое.Тогда зачем продвигать фальшивых творцов и душить лучших,чтобы вас не превзошли?Вы ведь должны работать на благо страны.А ещё помните:даст Бог,Бог вас осудит страшным судом,и,детям и внукам вашим придётся расплачиваться за ваши тяжкие грехи.