Розмір має значення, або для чого нардепам пузо?

В уяві українців образ чиновника чи представника влади завжди наділений великих габаритів животом. Народна творчість по різному називає цей невідємний атрибут тих, хто «зажерся». Його називають «авторитетом», «мозком» і багатьма іншими термінами. Та чи здогадувались наші громадяни, що ця частина тіла наших чинуш отримає практичне застосування у стінах законодавчого органу?...

Нардепи від Кіровоградщини перетворюються на такий собі «двигун прогресу» українського парламенту. Їм постійно вдається потрапляти у гучні скандали переважно у досить негативних ролях. Останнім антигероєм став народний депутат від Партії регіонів, обраний у мажоритарному 100-му окрузі (Кіровоградська область), Станіслав Березкін. Він знайшов креативне застосування своєму чималеньких розмірів череву. Окрім того, що він «в нього їсть», він ще примудряється закривати ним від журналістів неособисте голосування колег.

Неприємним у цій ситуації є не лише доволі низький статус нашого земляка у ієрархії фракції регіоналів, не лише те, що замість роботи головою їм доводиться працювати животами, і навіть не те, що депутати, замість «покращення нашого життя вже сьогодні», лише вдосконалюють методи і схеми свого шахрайства...

Найгіршим у цій ситуації є те, що через це шахрайство в Україні нині не існує легітимного законодавства і, відповідно, легітимної влади. Адже не можна вважати легітимним закон, ухвалений у антиконституційний спосіб, і не може бути легітимним керівник, обраний за нелегітимним законом.

Чи є в нас бодай один закон, ухвалений без порушення Конституції? Цього вже напевне не скаже ніхто. Ми можемо гадати лише над тим, ухвалення якого закону було, даруйте за тавтологію, законнішим і конституційнішим, тобто при ухваленні якого закону порушили менше норм Конституції чи Регламенту ВРУ… але напевне відомо, що порушували завжди.

Одні закони ухвалювали без розгляду профільними комітетами, другі – за межами приміщення Верховної Ради, треті дивним чином змінювали свій вигляд по дорозі з парламенту до столу Президента, четверті не зрозуміло як опинялись у порядку денному сесії, п’яті – просто були ухвалені за допомогою вже згаданого неособистого голосування…

Отже, що має визначальне значення для ухвалення законів у нашій державі? Підтримка у суспільстві? Компроміс політичних еліт? Юридична досконалість? Ні, ні і ще раз ні! Складається враження, що вирішальним чинником для ухвалення законів стає вага того, хто його лобіює…

Чи варто дотримуватись законів, ухвалених таким макаром? Самі депутати, наприклад, відкрито говорять, що вони цих законів не дотримуються.

Коли ж держава втратила цю легітимність? Може тоді, коли Верховна Рада зібралась на Банковій? Чи тоді, коли Конституційний суд скасував Конституцію? Чи після якихось сумнівних фальсифікованих виборів, наприклад тоді, коли у 2004 році було оголошено 3-й тур або у 2007 році було переобрано парламент? Чи тоді, коли у 1996 році Конституцію було прийнято у парламенті і не узгоджено з «джерелом влади»?

Чи залишилось хоч якась основа, на чому ґрунтується наша держава? І чи було у нас взагалі бодай щось легітимне за роки незалежності?

Думаю, незалежність ми проголошували не дарма. Але її ватро було не просто проголосити, а відновити. І це ми незабаром обов’язково зробимо!

Дмитро Сінченко, Всеукраїнська ініціатива «Рух Державотворців»