Хто ти, студент? Гвинтик чи людина?

Хто сказав, що студентські роки - найкращі? Неправда! Кожний період часу по-своєму добрий, по-своєму поганий. Студентські роки - переломні, і тому дуже важливі.

Зазвичай студент остаточно розуміє, куди він потрапив лише у другому семестрі після першої сесії. Дехто не розуміє цього і до самого останнього курсу, але саме час студентства є перехідним етапом до нового рівня соціалізації, нового рівня входження в суспільство. 

Саме тому так важливо для студента наполегливо працювати, здобуваючи нові знання, розвиватися. Те, що взято за п’ять років в університеті буде тримати тебе все життя.

І добре, коли людина свідомо обрала вищий навчальний заклад, коли серце студента знаходиться в отримуваній професії. А що коли майбутнього студента привели в приймальну комісію як маленького баранчика і сказали «Тобі сюди»? А що коли студент вступив в університет не дивлячись в якій, аби десь навчатися, десь отримати вищу освіту, не піти в армію?.. 

Зараз в нашому суспільстві вища освіта перетворилася на мрію. На мрію не в значенні завітного бажання, а в значенні пустого польоту в небесах, на фантастичну примару, якою живуть і віддають сили. Навчатися в вищому навчальному закладі не просто модно - це стало нормою в суспільстві. Склалася уява, що отримавши вищу освіту людина буде гарно заробляти, отримає посаду, вигідну професію. Це далеко не завжди так. По-перше, вища освіта і гідна зарплата - це дві речі, які в українському суспільстві пов’язані з великою натяжкою. По-друге, ефективність вищої освіти за критерієм влаштування на роботу за спеціальністю в Україні і в тому числі і в нашому вузі небезпечно низька. Людина вчиться п’ять років, штудіює педагогіку і психологію, не пропускає жодної пари, тремтить перед екзаменами як осиковий листок на гілці, а десь в Малинському чи Овруцькому районі батьки вибиваються з сил, щоб оплатити навчання. Ці п’ять років напружено навчається і в кінці кінців, вийшовши з університету з червоним дипломом, не може ніде влаштуватися за спеціальністю - і йде працювати продавцем в один з численних магазинів! Хіба це не нонсенс? Нонсенс, але цей нонсенс також став нормою життя. З власного досвіду скажу, що в групі, де я навчався з 22 чоловік за спеціальністю працюють лише три, тобто ефективність в даному випадку вищої освіти трохи більше 10%! Катастрофічна цифра!

Але навіщо ж взагалі потрібна вища освіта? До сих пір ми знаходимося в радянській системі вищої освіти, хоч її і постійно модернізують, а вона все виживає, як та кішка. Радянський - не значить поганий. Навпаки, радянська система вищої та середньої освіти - одна з найкращих, найефективніших та одна з найгуманніших в світі та історії людства. Звісно, вона мала недоліки, але президент Кенеді відкрито заявляв колись, що США повинні перейняти систему освіту Радянського Союзу. Тепер чомусь ми запозичуємо іноземну систему?

В радянській системі вищої освіти - виховували не вузького спеціаліста з якоїсь спеціальності, не генія з блох чи транзисторів, виховували людину всебічно розвинену, з високим рівнем світогляду, який спеціалізувався в певній галузі. По слову фізика Гейнзенберга вища освіта в радянській системі - це те, що «залишилось у вас, після того, як ви забули все, чому навчалися в університеті». Тобто це не так знання, підкованість, поінформованість, хоч і до цього були дуже жорсткі вимоги, а як височенний культурний рівень людини.

Радянська система освіти відповідала радянському суспільству. Сьогоднішнє суспільство не гуманне - йому не потрібна людина вселенського світогляду і мислення. Йому потрібний спеціаліст, гвинтик, який гарно виконує свою роботу, і не дуже замислюється над тим, що відбувається. Тому-то і виходить такий дисонанс: люди високого інтелекту та глибокої вищої освіти працюють там, де не потрібно ні першого, ні другого. 

Це не так проблема системи освіти, як проблема суспільства. Вирішувати її будуть теперішні випускники вузів.