"Может быть, именно в этом великая сермяжная правда?" (с)

Вчора, 12 лютого,  в одному з житлових будинків по вул.Корольова, була проведена зустріч з його мешканцями та  представниками міськвиконкому, з залученням інших зацікавлених осіб щодо обговорення проблемних питань цього будинку. Серед запрошених опинився і я, тому  хочу поділитися своїми враженнями від цієї події.

Враховуючи, що проведення зустрічі було призначене на кінець робочого дня, то потрібно віддати належне 20% мешканців цього будинку, які все ж таки вийшли, щоби почути шляхи вирішення їх проблем.  У будинку лише 54 квартири і вихід 15 людей, на сьогоднішні реалії, це непоганий показник. Але ближче до теми.

От що мене не перестає дивувати у наших людях, так це якесь генетичне бажання щоби за них хтось все вирішував. І тут теж лейтмотивом було наступне: «Ми хочемо щоби нас забрали у комунальну власність і нехай влада нам визначить того, хто буде нас обслуговувати!».  Цілком зрозуміле бажання, як би то казали люди старшого покоління. Їх десятиріччями привчали до того: ви ходіть на роботу, а все інше за вас буде вірішувати держава. І такі люди, у більшості, дійсно не взмозі змінити свій світогляд та вважають що так і повинно бути.  Вони до сих пір платять "квартплату" у власних приватизованих квартирах… Але  ж тут були люди, яким не більше 30-35!  То чому ж так?

Тут потрібно трохи зупинитися і надати певні роз’яснення. Цей будинок побудований однією Житомирською фірмою, люди викупили в неї  приміщення та квартири. Ця фірма  на сьогодні фактично припинила свою діяльність . Будинку менше 4 років, в ньому не один місяць живуть люди, які навіть спромоглися від’єднатися від централізованого опалення та встановити у кожній квартирі індивідуальні котли. Тобто не бідний будинок. Фірма, яка поки що продовжує більш-менш обслуговувати будинок, при цьому маючи три десятки тисяч гривень заборгованості від мешканців, має бажання взагалі припинити і цю діяльність. Тому її керівництво (є ще в деяких людях порядність!) звернулися до міської влади, щоби цей будинок хтось взяв на баланс або навіть прийняли у комунальну власність міста.  АЛЕ!

Про яку комунальну власність може йти мова, коли всі квартири та приміщення є приватною власністю, а сам будинок та його конструкції  і інше обладнання – спільною власністю тих, хто володіє квартирами та офісами у цьому будинку?  Як донести до людей те, що змінилися відносини власності? Люди залюбки сприйняли можливість володіти своєю квартирою, але взагалі не бажають сприймати те, що за  дверями їх квартири це теж їх власність, тільки спільна. І ніхто, наголошую – НІХТО! зі сторони не зобов’язаний утримувати цю власність, інакше як за двостороннім договором. Не має права міська влада самостійно призначити такому  власнику виконавця послуг, тим більш визнати приватну власність комунальною. Використання та спосіб утримання власності визначений діючим Законом, у якому сказано, що рішення приймається за згодою всіх співвласників. Як зібрати всі 100% власників і ще потім прийняти єдине для всіх рішення? Це просто неможливо. Отут як раз і є у допомогу ще один і поки що єдиний Закон – Про ОСББ. Де для прийняття легітимного рішення щодо вибору виконавця (а це дійсно може бути і сьогоднішній комунальний ЖЕК або управляюча компанія, чи можливо самостійно) достатньо присутності на зборах більше половини та голосування більшості. Ні, ці люди не хочуть приймати таких рішень. От продати-купити квартиру – хочуть, а далі, все…«моя хата с краю, я нічо не знаю… є в нас мер, нехай когось призначить, а ми йому будемо на нього скаржитися, якщо щось не так..».

Волати хочеться інколи…Кого вам потрібно, люди? Свого Моісєя? Чи краще якогось Кім Чен Ина, який вкаже в котру годину виключати, але вже не в ваших квартирах, світло?..

На жаль, головні «активні та ініціативні», вислухавши мій спіч про інституцію ОСББ, так і сказали на останок : «Ми почекаємо і знову до мера підемо!» Ну що ж, чекайте, ходіть. Не бажаєте самі, то «свято место пусто не бывает» і незабаром дійсно знайдуться ті, хто вам вкаже, як далі будете жити. І буде вам щастіє...