Если банкноты похожи, как «две капли воды» - это фальшивка!

Якщо банкноти схожі, як «дві краплі води» – це фальшивка!

Кожна людина прагне мати справу зі справжніми речами – натуральними продуктами, природними будматеріалами і тканинами, щирими почуттями у взаєминах й коханні. Словом – справжність – це найвища якість всього, що нас оточує. Втім, є така делікатна річ, про справжність якої пересічний українець не завжди добре знає, бо рідко у тім сумнівається, а коли довідується правду, стає дуже обуреним і навіть розчарованим. Як так – його, розумного, освіченого, прагматичного до дрібниць, настільки підступно комусь вдалося обкрутити? Йдеться про гроші, вірніше, про умільців, які налагодили власний «банкнотний верстат» і вишукують нагоди, аби непоміченим прибутково легалізувати відштамповані ерзац-купюри. Недаремне знаючі люди у таких ситуаціях влучно кажуть: «Відтоді, як з’явилися перші гроші, суспільство постійно переймається проблемою розпізнавання: справжні вони чи фальшиві». Минулоріч українська міліція вилучила майже вісім тисяч підроблених купюр, з них більше половини припадає на національну валюту (загалом на суму 353,5 тисяч гривень), також здобутком оперативного «тралу» стали понад 1,3 тисячі підробок, схожих на американські долари і більше 2,2 тисячі «липових» євро. Найчастіше ж у лиходіїв-боністів вилучають 50-гривневі підробки (кожна третя), й дуже зрідка – російські рублі.

«Євро-клони» йдуть з Балкан, а з Близького Сходу – несправжні долари

У Департаменті ДСБЕЗ МВС упевнено заявляють, що про загрози національні безпеці, українській грошовій одиниці чи валютній системі держави ні в якому разі не йдеться – фальшивомонетництво в Україні не набуло ознак кримінальної епідемії. Об’єм підроблених валют у всьому грошовому обігу нашої країни можна оцінити у тисячних частках відсотка. Тим не менше, ризики потрібно відслідковувати і упереджувати, адже для окремих людей, підприємців навіть кілька підробок можуть завдати серйозних збитків. Заяви про те, що фальшивомонетники значно впливають на фінансову систему України, експерти згаданого департаменту називають нонсенсом і лукавством, оскільки в державі працює низка відомчих «фільтрів», покликаних стояти на пересторозі «фантикової» інтервенції. Та й нині підробляння готівки перестає цікавити кримінальних «світил» - рівень виконавців фальшивок щороку падає і стає справою нижчої злочинної касти, адже справжні прибутки крутяться в безготівкових операціях, банківських оборудках й набагато вигідніше, даруйте на слові, виготовляти ті ж кредитні картки («білий пластик») чи відкривати конвертаційні центри. Тим не менше, 2009-й позначився незначним зростанням реєстрації фальшивомонетництва. 

Упродовж року правоохоронці викрили майже п’ять сотень фігурантів, причетних до фальшування грошей і ліквідували три канали ввезення фальш-валюти до України. Минулоріч міліція затримувала громадянина Литви, який через Волинь ввозив підроблені євро – правоохоронцям вдалося зафіксувати перевезення ним 90 купюр номіналом 200€. Також «євро-клони» потрапляли до нас з Болгарії, а з Сирії – несправжні долари. Євро у згаданому сенсі привабливіші, бо є відносно молодою валютою, – її нині підробляють навіть на основі банкнот африканських країн. Багато українців ще не бачили спільної валюти об’єднаної Європи і, особливо на периферії, стають жертвами аферистів. Пригадується історія криворізького умільця (44-літній нероба), який з перуанських та словенських банкнот «робив» євро й був викритий власницею одного з магазинів Кривого Рогу, що сповістила міліцію про підозрілі 50€ і їхнього господаря. Тоді в арештованого шахрая, що зміг збути 450€, знайшли 35€. Підробити ж таким чином долар набагато складніше – його «зовнішність» упізнають навіть у найвіддаленішому хуторі.

Втім, стаються у міліцейській практиці і курйози. Свого часу неподалік Полтави даішники затримували автомобіль «MAN» із великою кількістю якихось грошей – дуже схожих на японські єни і долари. Саме схожих, бо ознаки підробки просто муляли око. У картонній коробці, яку знайшли у фурі, лежали понад дві тисячі стодоларових купюр, а також японські єни на фантастичну суму – 1 мільярд 150 мільйонів! А поруч зі знахідкою було «щось схоже на заготовки для фальшивок». Тоді цю подію належним чином зареєстрували й вона прогриміла у рапортах та новинах. Та згодом експерти дійшли висновку: насправді ті папірці ніщо інше, як неплатоспроможні сувеніри. До речі, нагадаємо: якщо комусь і вдасться розрахуватися таким «сувеніром», то дії «жартівника» кваліфікують як шахрайство. Нацбанк загалом неодноразово орієнтував правоохоронні органи на те, що під виглядом грошей можуть проводити розрахунки і «сувенірними» гривнями.

Відомі історії й про те, як фальшивки роздавалися на «політичних майданах», є й оповідки, що деяким хабарникам замість справжніх «баксів» давали майстерні «копії» – щоб провчити. Зрозуміло, це лиш здогади, бо ще жоден хапуга не зізнавався публічно у тому...

Аферистом може стати… колишня жертва шахрая!

«Все залежить від вдачі людини, її життєвого досвіду – дехто надто легковірний і жадібний, а тому попадається на «вудочку» шахраїв. Причому неодноразово, - говорить заступник начальника відділу боротьби зі злочинністю у сфері зовнішньоекономічної діяльності Департаменту ДСБЕЗ МВС Мирослав Григорчук. – Правду казав американський письменник і митець Франклін Джонс: «Досвід дозволяє нам розпізнати помилку щоразу, як ми її повторюємо». Жертву аферист часто обирає інтуїтивно. Провідним чинником успіху лиходія під час збуту «фантиків» є масове скупчення люду, зазвичай на вулиці, де немає прямої можливості перевірити банкноту, а ще краще – у сутінках. Якщо ви в окулярах (значить – недобачаєте), маєте поважний вік, поспішаєте у справах (приміром, міняєте валюту десь на ринку чи вокзалі), торгуєте на стихійному базарі – ви є найпершою мішенню підпільного «чеканника монет». Або принаймні, його подільників чи, а це інколи буває, нещодавно обманутих такими ж аферистами нещасливців, які набралися сміливості пустити далі вітром облуди «ерзац-гроші» й повернути втрачене – нехай і ціною гріхопадіння та мук совісті.

У найпримітивнішому варіанті фальшивомонетник збуває «вироби» сам, досвідчені ж кримінальники організовують мережу збуту і нерідко займаються й іншими видами підробок, зокрема, чекових книжок, акцій, векселів, паспортів, дипломів тощо. Якраз збут «липок» і є найскладнішою стадією кримінального плану для його виконавця, адже більшість викривань стається під час транспортування, або при спробі збуту підробок – саме тоді оперативники влаштовують ловлю на живця (до речі, торік безівці влаштували 12 «підставних» закупок). Підготовка, діставання матеріалів, зокрема якісного паперу, пошук обладнання, приміщення, виготовлення кліше не є проблемою – необхідні інгредієнти запуску «монетного двору» можна відкрито придбати, були б гроші. Звісно, справжні. Та піти зі своїм «творінням» в народ духу вистачає не всім, тому основним «кросвордом» лишається питання «як конвертувати фальшивки у справжні гроші?». Часто тут діє схема купівлі сущих дрібниць за великі номінали й отримання легітимної здачі. Нерідко фальшивки ходять у місцях відпочинку, поїздах, вокзалах, а ще ними розраховуються на АЗС, коли операція вручення грошей й заповнення баку проходить доволі швидко: поки касир щось зрозуміє та почне бити на сполох, керманич авто вже проїде не один десяток кілометрів».

Іншим популярним місцем пошуку «лоха» є валютні обмінники. Днями київські убозівці затримали 39-річного уродженця Житомирщини, який у пункті обміну валют розважального комплексу ледь не збагрив дві підробки 100€. Загалом у афериста сищики знайшли тих «папірців» на суму 5400€.

У фальшивомонетницькому ремеслі геть щезає романтика

2009-й ознаменувався і викриттям 24 підпільних «монетних дворів». Приміром, на Луганщині в ході оперзакупки міліція в одному з них вилучила 675 підробок номіналом 50, 100 і 200 гривень (загалом на 78,2 тис. гривень), які за 25 тисяч мав збути житель Свердловська, вдома в якого знайшли відповідне обладнання. Іншу «фабрику грошей» організувало тріо раніше судимих маріупольців ще у жовтні 2008-го. Молодики орендували квартиру, привезли комп’ютер, сканер, кольоровий принтер та й взялися друкувати гривні. Найвдаліше «штампували» стогривневки, на які змовники замість захисної смужки наклеювали ялинковий «дощик» й відтискали зображення Кобзаря. «Шевченківки» збували у кіосках, на ринках і магазинах Донеччини та Запорізької області. Викрив тріо уважний продавець. Таку ж групу й «цех» викрили на Кіровоградщині. Вони збували 200-гривневки на АЗС регіону. Надзвичайно колоритну зграю «кримінальних боністів» вдалося загнати до буцегарні оперативникам Чернігівщини. Вже судимий 53-літнй підприємець, узявши у спільниці на 20 років молодших пані, найняв таксі і їздив селами під виглядом покупців, розраховуючись за придбаний товар 50-гривневими «липками». «Посипалася» ж їхня команда тоді, коли після вдалої оборудки святкувала успіх в одному з кафе, замовивши бенкет… за фальшиві гроші. Дівчина-бармен виявилась уважнішою своїх колег-продавців. 

«Кожен виріб, хай і «комп’ютерного» фальшувальника, є відбитком індивідуальності, – навіть у продукті високих технологій вирізняється, а затим ідентифікується почерк певного кримінального «митця», – зазначає Мирослав Григорчук. – На Дніпропетровщині недавно затримали класичного фальшивомонетника – професійного художника, випускника Московського заочного народного університету мистецтв ім. Крупської, який «з нуля» малював долари. Цікаво, що необхідні відтиски той робив прокручуючи валки сушки… старої пральної машини «Рига». Звісно, сучасні комп’ютерні «генії» працюють набагато ефективніше і швидше пращурів, незнайомих із сучасними хай-тек технологіями. Втім, геть зникла романтика…».

Нерідко такі лабораторії влаштовують студенти – народ молодий, ризиковий, якому завше бракує батьківських «подачок» на втілення заповідних мрій, або наркомани – тут без коментарів. Місцем прибуткової «поліграфії» стають кімнати гуртожитків, власні чи наймані домівки, гаражі. Днями на Волині затримали неповнолітнього, який реалізовував зроблені у себе вдома на пару з другом п’ятдесятки – всього у хлопця їх було понад, як на 3 тисячі гривень. Друзяки «погоріли» на першій  спробі купити цигарки «Парламент» у магазині в Шацьку.

Мирослав Григорчук каже, що ще жодного разу не виявляли депутата, директора чи солідного бізнесовця, який би штампував або збував хоч яку валюту. Втім, більшість учасників угрупувань, що професійно займаються нелегальним виготовленням документів і грошей, почасти мають прямий стосунок до поліграфічної промисловості – все через доступність технологій. Колись, у докомп’ютерну еру, серед кримінальників та й міліціонерів ходили легенди про справжніх «чаклунів» палітри й пензля, які могли власноруч намалювати будь-що: від радянського паспорта, «ксиви» до будь-якої купюри – хоч з «Леніним», чи «Франкліним». Таких фахівців було мало, і їх добре знали. Фальшувальники дійсно деградують у сенсі вияву власних талантів – мізки багатьох працюють лиш у площині «де дістати гроші на обладнання і матеріали». Але річ навіть не в тім. Причиною поширення банкнотних «міні-фабрик» став не стільки технічний прогрес, скільки зміна державного курсу в оцінці небезпеки. Звісно, ми вже вище сказали, що її перебільшувати не слід, та й применшувати не варто. Адже навіть у СРСР, коли в «татусів» незаконно роджених карбованців не було комп’ютерів, а поліграфія й друкарська справа перебували під наглядом спецслужб, їхні можливості значно поступалися потенціям сучасних клонувальників банкнот, Кримінальний кодекс зразка 1960-го фальшивомонетництво розглядав як злочин проти держави. З 2001 року ті ж дії є криміналом у сфері господарської діяльності – себто, неадекватно применшена їхня суспільна небезпека. Насправді, грань між добросовісним набувачем фальшивки і злочинцем, який свідомо її виготовив чи оперує нею, дуже і дуже тонка. Істинно довести, по який бік «грані» перебуває власник виявленої «липи», є предметом слідчого мистецтва.

Загалом розслідувати такі справи завжди було непросто – навіть нині розкривають не більше половини фактів фальшивомонетництва. На обліку ДДСБЕЗ МВС баластом «висить» понад 19 тисяч таких нерозкритих злочинів минулих літ, за якими порушували кримінальні справи – ще за підроблення радянських карбованців й купонів. Акумулюванням інформацій про ті справи займався саме Мирослав Григорчук.

Що робити, коли підробок «менше двох»?

Коли несправжні гроші виявляють у супермаркеті чи банківській установі (там їх найбільше вилучають), претензій пред’являти часто нікому. Як правило, підробки вивчають криміналісти, які виносять певні висновки, поповнюючи базу даних, що дозволяє ідентифікувати псевдо-гроші за різними визначниками – місцем походження, способом, матеріалом виготовлення, схожістю з іншими зразками. Якщо десь в Україні виявляють фальшивку, фахівці ДДСБЕЗ, навіть не звертаючись до експертів, можуть за тією базою перевірити чи були вже в обігу вилучені зразки. Головне завдання – скоординувати регіони, допомогти осягнути географію розповсюдження підробок з одного джерела. Звісно, є й співпраця з НБУ, зокрема, з його Департаментом готівково-грошового обігу, відкіля до МВС щомісячно надходить інформація про виявлення грошових підробок.

Утім, якщо вже згадали Нацбанк, слід зауважити на окремі нюанси. В НБУ є інструкція №337 від 14 серпня 2003 року (Про касові операції в банках України) – за нею працівник банківської установи у разі виявлення підробленої банкноти має негайно сповістити міліцію, але не пізніше, як за добу: банкам заборонено повертати чи тимчасово передавати виявлену в них «несправжню» валюту. Але мова йде про дві купюри і більше. Тобто, якщо хтось прийшов у магазин чи банк і дав одну фальшивку, то може спокійно почуватися, бо інструкція вимагає сповіщення правоохоронців лише у разі виявлення двох і більше купюр. До такого повідомлення обов'язково додають копію довідки про вилучення банкнот на дослідження у Центральне сховище і Департамент готівково-грошового обігу НБУ. Департамент ДСБЕЗ МВС ініціював зміни у згаданій інструкції задля приведення її у відповідність до положення ст. 199 КК України (виготовлення, зберігання, придбання, пересилання в Україну з метою збуту, або збут підроблених грошей, державних цінних паперів), для порушення якої формально достатньо однієї фальшивки. Чи можна когось затримати, тим більше у банку, сказавши, мовляв, зачекайте, ми от зараз сповістимо міліцію, а поки почнемо перевірку «двох і більше банкнот». А що робити, коли виявиться підроблена «п’ятисотгривенка», й касир може не сповіщати міліцію, а кримінальне законодавство тим часом не визначає кількість і номінал підробок, необхідних для порушення справи…? 

Нагадуємо: банки зобов’язані гарантувати контроль справжності банкнот під час приймання, оброблення готівки з використанням відповідного обладнання. Кожна така установа має інформувати клієнтів щодо зразків банкнот на стендах, розміщених на видноті біля видаткових кас. У процесі касових операцій банки мають й обмінювати непридатну до обігу національну валюту на придатну. Пошкоджені банкноти транспортують в утиль до Центрального сховища. Та найцікавіше ось що: пошкоджені, розірвані банкноти, але склеєні в певний спосіб, (якщо залишилося не менше 55% її початкової площі), можуть замінюватися на цілі. Віднедавна ця обставина стала «шпариною» для шахрайств, коли умільці навчилися з трьох п’ятисотенних банкнот «робити»… чотири, або й більше!

Відчуття реальності допоможе не повірити, що «підвалило щастя»

Отже, відповідно до ст.38 Закону України «Про Національний банк України» зношені, пошкоджені гривні приймають і обмінюють безоплатно на нові без обмежень сум та строків заміни. Це - світова практика. Проте дехто використовує таку демократичну особливість життя та смерті окремо взятої грошової одиниці як можливу реінкарнацію і повернення до господаря у примноженому вигляді. Одним з найбільш унікальних «банкноторізів» став мешканець Буковини, студент одного з вузів Харкова, який зумів кілька літ тому надурити Нацбанк на кругленьку суму. Йому вдавалося з однієї спеціально пошкодженої купюри отримувати щедротну, водночас цілком легітимну, винагороду від банків – аж три законні гривневі «сестри» постраждалої від ножиць грошової одиниці. Саме на таку кількість шматків, як практично розрахував цей буковинський геометр кримінальної боністики, можна було розчленувати купюру. Слідство довело, що «містер рвач», аби не потикатися до одного банку із купами наклеєних на калькований папір «половинками», рейдував країною від міста до міста (Рівненська, Вінницька, Черкаська, Херсонська, Тернопільська й інші області). Почалося з того, що спритник позичив під свій проект 5 тисяч гривень. Заробив 15 тисяч, швидко розрахувався з кредиторами, лишивши решту на «розвиток». Коли ж до нього прийшли сищики із твердими доказами «банкнотної кулінарії», то застали молодика за процесом реалізації фірмового рецепта «три в одному». Трофеєм міліції стала сотня стогривневих купюр, звично пошматованих натроє. 150 таких же банкнот, але ще цілих, чекали «обрізання». Скільки вдалося провернути тих обмінів, напевне не скаже ніхто.

Ще, користаючись нагодою, торкнемося журналістських (і не тільки) міфів про те, що в міліції після використання «мічених грошей»у ході того ж викриття хабарників, є можливість, так би мовити, їх легалізувати. Розчаруємо побратимів по цеху – правоохоронні органи банкноти, оброблені спеціальними хімічними реактивами для проведення слідчо-оперативних заходів, здають у банк, де їх пакують окремо від інших купюр.

Мирослав Григорчук бажає всім уважності. Небезпечною, говорить він, є ситуація, коли проводять операції на великі суми готівки – обмін валют, продаж (купівля) авто, нерухомості та будь-чого. Не варто проводити торги із явною супервигодою – відчуття реальності допоможе не повірити, що «підвалило щастя». На Харківщині був цікавий випадок. У Барвінківському районі 58-річний аграрій продавав увечері двом оптовикам на КАМАЗі 20 тонн насіння соняшнику. Коли чоловік знов перераховував вдалий прибуток, зрозумів: 200-гривенні купюри, якими з ним розрахувалися – схожі «як дві краплі води». Невдовзі шахраїв затримали. Отож, краще заплатити дещицю у банку за послугу перевірки купюр на справжність, ніж потім втратити все.