Кто финансирует Симоненко и коммунистов в Украине

Розмах виборчої кампанії комуністів може свідчити, що її фінансують не з членських внесків пенсіонерів-партійців, а коштом великого бізнесу і, ймовірно, Кремля

Термін "комуністи" до нинішньої Компартії України можна застосувати лише умовно, адже гасла, які вона останнім часом експлуатує, переважно чужі лівому дискурсу й бачаться спекулюванням на ностальгії частини громадян за радянською молодістю (повернення дешевої ковбаси, пропаганда червоної міфології історичного минулого, утвердження міждержавної спільності на території колишнього СРСР тощо). Але в комуністичному агітпропі-2012 очевидним є проросійській курс: надати офіційний статус "общєпонятному", повернути­ся під владу Білокам’яної і т. ін. Дехто з поінформованих указує, що це не випадково, натякаючи на джерела фінансування масштабної кампанії КПУ. Утім, представники останньої завжди відверто зневажали нашу національну ідентичність, а тому й виступали за надання російській мові статусу другої офіційної, співпрацювали на ґрунті антидержавних проектів із прокремлівськими шовіністичними організаціями, а саме "Родіною" та "Русскім блоком". Речники Компартії, а саме Царьков, Кілінкаров, Самойлик, не раз демонстрували власну українофобію. З погляду чистоти комуністичної ідеї це неприпустимо, однак із позиції класичного російського більшовизму - цілком природно.

Партія їхньої молодості

Нинішні комуністи - відверті циніки. Для вирішення соціальних проблем перші особи КПУ фактично пропонують повернутися до СРСР, тоді як самі розкошують за рахунок "загниваючого капіталізму". Перед податківцями головний партієць Петро Симоненко задекларував, що йому та його дружині належить п’ять київських квартир, але забув згадати про розкішний будинок із ділянкою 1,37 га під Києвом, де віднедавна мешкає. Не бідує й інше впізнаване обличчя тієї політсили - Спірідон Кілінкаров. За інформацією джерел Тиж­ня, його маєток у Стукаловій Балці під Луганськом (його осе­ля) коштує стільки, скільки він не отримав би в якості навіть чималої депутатської зарплати за всі роки незалежності України. Попри заявлені пролетарські доходи, не бідує і віце-спікер ВР Адам Мартинюк, якого після оприлюднення кількох журналістських розслідувань про його реальні статки прозвали "товаріщєм Корєйко". Є в КПУ і свої мультимільйонери, як-от Ігор Калєтнік, голова Державної митної служби: цю посаду він дістав за тісну і плідну взамодію своєї партії з ПР у парламенті.

Тобто українські комуністи - як морські свинки: не мають нічого спільного ні з українськістю, ні з комунізмом, але це дрібничка для "гомо совєтікус", які мріють про відродження "совка". КПУ, а точніше команда її нинішніх політтехнологів, схоже, добре попрацювала із соціологією, побачивши, що останніми роками значно побільшало тих (насамперед серед розчарованого електорату Партії регіонів), хто сумує за радянськими часами: згідно з даними дослідної групи "Рейтинг", близько 46% українців жалкують через розпад СРСР. Зрештою, справді, дуже легко маніпулювати тими 36% громадян, які ніколи не виїздили навіть за межі свого регіону (див. Тиждень, №32/2012). В обмін на ілюзію СРСР вони легко приймають за належне й елітну нерухомість лідерів КПУ, й автопарк депутатів фракції з дорогих машин, як, власне, й те, що комуністи в парламенті є найбільш відданими союзниками олігархічної Партії регіонів. Петро Симоненко від часів так званої Антикризової коаліції (2006-2007) навіть не приховує, що голов­не завдання його політсили - це захист національного капіталу, тобто українських олігархів. Критики такої лінії партії (зрощення "ідеалів комунізму" із "загниваючим капіталізмом") уже давно опинилися за її бортом. Мова, зокрема, про колишнього лідера кримських червоних Леоніда Грача.

Звісно, виборцям пропонують інакші ідеологеми. "Вернем страну народу", - переконують численні білборди, що їх наставили комуністи, які вже два з половиною роки спільно з олі­гар­хами-регіоналами керують державою. Це нагадує якусь паралельну реальність, адже дії КПУ свідчать зовсім не про те, що вона обіцяє під час електоральної кампанії. Скажімо, одне з цьогорічних гасел - запровадити податок на розкіш. "Налог на роскошь справедливый, обеспечит: бесплатную медицину, бесплатное образование украинских детей, достойную старость отцов и матерей", - каже комуністичний агітпроп. Відомо, що депутати від КПУ розробили власний законопроект про "справедливий податок на розкіш" і вже зареєстрували його у Верховній Раді. Із цього документа можна зробити висновок, що "справедливо" - це коли оподатковано квартири, площею від 250 м² і будинки понад 450 м². За підрахунками Тижня, коштів від цього платежу не вистачить на забезпечення "безкоштовною медициною, освітою" і "гідної старості" навіть у двох сільських районах області.

Чужі тут не ходять

Після оприлюднення списку кандидатів у депутати від КПУ окремі ЗМІ заговорили про кардинальну зміну в її кадровій політиці. Мовляв, до прохідної частини включено молодих і енергійних керівників організацій на місцях, а не "пенсіонерів партії". Однак із перших 13 позицій 9 посідають нинішні народні депутати й голова Державної митної служби Ігор Калєтнік. Характерно, що навіть такі впізнавані комуністи, як віце-спікер Адам Мартинюк чи Спірідон Кілінкаров, не ризикнули йти за мажоритарними округами й тим самим збільшити представництво своєї політсили в парламенті. Дехто з висуванців, які перебувають ближче до початку списку, однозначно не відповідає критеріям "морального кодексу" будівника комунізму. Скажімо, Євген Мармазов через свого сина тісно пов’язаний як із партією влади, так і з великим бізнесом. Ігор Калєтнік (не виключено, один зі спонсорів КПУ) взагалі є представником нинішньої влади, в котрої, як випливає з головного передвиборного гасла комуністів, вони хочуть забрати країну й повернути народу.

Водночас керівництво КПУ в тактиці своєї боротьби за крісла в парламенті передбачило низку мотиваційних механізмів. Зокрема, у другій половині прохідної частини списку дало місця представникам регіональних організацій. Розрахунок зрозумілий: хочеш бути депутатом - працюй на збільшення кількості голосів за партію. У першій двадцятці три місця відведено представникам Луганщини. Очевидно, Компартія хоче використати задавнені обрáзи її жителів на "донецьких": представники найсхіднішої області нашої держави мають мінімальне представництво серед так званих еліт Партії регіонів. Решту нинішніх депутатів-комуністів відправлено здобувати місце в парламенті за мажоритарними округами: Євгена Царькова - на Одещині, Олексія Бабуріна - в Запорізькій області, Катерину Самой­лик - у Херсонській тощо. За інформацією Тижня, чимало хто з їхньої когорти був незадоволений такою виборчою тактикою, але досі жоден публічно про це не заявив: вочевидь, усі пам’ятають про долю "декласованого" інакодумця Леоніда Грача.

За інформацією джерел Тижня, на виборах 2012 року Компартія щомісяця видає на агітацію суми, співвідносні з витратами Партії регіонів. Відчутно, що Петро Симоненко знайшов щедрих спонсорів. Одним із них джерела в КПУ називають голову Державної митної служби Ігоря Калєтніка, згадують серед них колишніх спонсорів СДПУ(о) братів Суркісів, яких часто бачать під час футбольних матчів київського "Динамо" у VIP-ложі в компанії з Адамом Мартинюком, і російського бізнесмена Костянтина Григоришина. Хоч є версія, що ті лише маскують надходження через нову "кредитну лінію", яку для Компартії відкрив Кремль, прагнучи якнайшвидше вирішити проблему втягування України у власні неоімперські проекти на кшталт Євразійського союзу.

На партійних руїнах

За останніми опитуваннями КМІС, на виборах 2012 року близько 10% охочих прийти на дільниці планують проголосувати за Комуністичну партію. Тож чимало експертів роблять сміливі заяви про те, що вперше за два останні десятиліття вона може переломити "динаміку падіння" й посилити свої позиції в парламенті.

Зростання рейтингу КПУ зумовлене насамперед виборчою реформою 2010 року, яка піднесла прохідний бар’єр на висоту 5%, недосяжну для інших політсил, що паразитують на ностальгії за СРСР. На руку комуністам і внутрішня криза в Соцпартії та ПСПУ Вітренко. Електоральні активи СПУ коливалися впродовж останніх 10 років у межах 0,6-1,8 млн виборців: 2002 року за соціалістів проголосувало 6,87% (1,78 млн) громадян, 2006-го - 5,69% (1,44 млн), 2007-го - 2,86% (0,67 млн). Натомість паралельно зростав рейтинг КПУ. "Ядерний" електорат Соцпартії був не менший за 0,7 млн - саме такий відсоток вона продемонструвала після проприродного союзу у владі "лівих і олігархів" у 2006-2007 роках. Тепер цей сегмент прихильників дістався КПУ. Соцпартія у "вузьких колах" була відома найбільшою серед лівих прагматичністю й технологічністю. Переважна частина соціа­ліс­тів-депутатів давно свідомо експлуатувала відповідні ідеї, абсолютно в них не вірячи (до речі, саме тому 2007 року значна частина обласних організацій іще вчора "лівих" соціалістів легко перейшла спочатку в "Антикримінальний вибір", а потім у "Народну самооборону" Юрія Луценка, яка блокувалася з "абсолютно не лівою" "Нашою Україною"). Нині Соцпартія не має ані фінансового, ані організаційного ресурсу, щоб вести повноцінну кампанію для потрапляння в парламент.

Здобули вигоди комуністи й від усунення з політичного процесу електорально менш перспективних "нібито лівих" сил, таких як Прогресивна соціалістична партія Наталії Вітренко. Її симпатики 2002 року становили 3,22% (0,84 млн), 2006-го - 2,93% (0,744 млн), 2007-го - 1,32% (0,31 млн). Цьогоріч КПУ може дістатися більшість із тих 1,32%, якими партія Вітренко могла похвалитися на останніх перегонах. Адже ПСПУ вже назвала вибори 2012 року "путчем прозападной криминальной оли­гархии" і вирішила, що "в таких условиях бойкот выборов - это законная форма боротьбы народа с криминально-олигар­хичес­ким, прозападным, пронатовским режимом".

Реінкарнація Компартії - ще один урок тим, хто в 1990-х загальмував суд над комуністичною ідеологією як такою, що пов’я­зана зі злочинами проти людства й людяності. На жаль, в Україні ця тема стала маргінальною навіть для націо­нально-демократичних сил. Здавалося, носії комуністичної ідеології - це люди похилого віку, які й так скоро відійдуть в інший світ. Сьогодні очевидними є наслідки цієї легковажності: електорат Компартії значно помолодшав - з’явилися неокомуністичні організації на кшталт "Антіфа", а на першотравневих демонстраціях КПУ помітно осіб аж ніяк не пенсійного віку. Виросло нове покоління, яке вже не має щеплення проти червоного тоталітаризму. Воно не знає, що таке Голодомор, репресії, відсутність паспортів у селян, трудодні, кримінальна відповідальність за запізнення на роботу, прописки, дефіцит харчових продуктів та якісного одягу, черги, неможливість поїхати за кордон. Тому Компартія вдається до цинічної експлуатації людської біди: "Народ обокрали… При наших дедах за такое сажали". Асоціації в нового покоління абсолютно інші, воно не пам’ятає, що згадані "дєди" кидали за ґрати не лише за розкрадання "соціалістичної власності", а й за кілька колосків із колгоспного лану, критику КПРС чи кілька хвилин затримки в дорозі до верстата. Очевидно, якби Україна пройшла період декомунізації (за аналогією з денацифікацією в післявоєнній Німеччині), такого цинізму, як у нинішніх червоних, не було б.

Утім, розмови про їхній реванш на перегонах 2012 року дуже перебільшені. За партійними списками буде обрано лише 225 нардепів. За найбільш оптимістичного для неї результату (10-11%) КПУ може розраховувати максимум на 24-26 крісел. За мажоритаркою до Вер­ховної Ради здатні потрапити двоє-троє порівняно сильних персонажів (як-то Катерина Самойлик чи Алла Александровська). В більшості округів, де висуванець від Компартії мав би шанси на перемогу (так званий червоний пояс), йому не дозволять здобути успіх "старшиє товаріщі" - регіонали, яким і без комуністів затісно на Сході та Півдні. Тож КПУ навряд чи матиме в парламенті значно більше місць, аніж нинішніх 25.

Зрештою, Компартія несе загрозу не так опозиційному таборові, як ПР: за свідченнями внутрішніх джерел Тижня в партії влади, її регіональні штаби вже сигналізували в центр про стурбованість активізацією КПУ. Ймовірно, що з наближенням дати виборів керівництву комуністів та його українським спонсорам надійде вказівка згори "поумєріть пил".

Андрій КОВАЛЬСКИЙ, Український Тиждень №33, 17-23 августа 2012