Журнал Житомир инфо
УКР | РУС        Сегодня: Понедельник, 22.07.2019    09:12:38
Журнал Житомира » Статьи » Пресс-релизы, Житомир

История Житомира: Губернатор Волынской губернии

БІЛЯ КЕРМА ВОЛИНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ
З історії міста Житомира


З попередніх нарисів читач вже дізнався про всі перипетії того, як Житомир став столицею губернії. Спочатку тимчасово, а з 1804 року - офіційно він набув функцій губернського міста, а з ним - й відповідного, належного йому бюрократичного апарату.


г. Житомир, жилье губернатора. Волынь
Двуэтажное здание с центральной частью с крыльцом и террасой на первом этаже.
Справа одноэтажное здание, часть публичной библиотеке. Дата рисунка: 7 сентября 1870.
Надпись на рисунке: г. Житомир, жилье губернатора. Волынь.



Найвищим представником адміністративної та поліцейської влади на Волині був губернатор, який очолював канцелярію губернатора, губернське правління та значну частину інших установ. Він мав право контролю над діяльністю всіх місцевих органів державної влади та громадських організацій. До судової реформи 1864 року губернатор користувався також і широкими повноваженнями у сфері судочинства: мав право втручатись у діяльність судових органів, затверджувати або скасовувати винесені ними вироки. Губернатор призначався особисто царем за поданням Міністерства внутрішніх справ. Як правило, на цю посаду призначались вищі цивільні та військові чини не нижчі, ніж статський радник (генерал-майор).

В середньому строк служби губернатора становив 2-4 роки. Така практика застосовувалася насамперед для того, щоб посадовець не засиджувався протягом тривалого часу на одному місці, а відтак не обростав знайомствами та зв'язками серед місцевого населення. Винятком став М.І. Комбурлей, якому належить своєрідний рекорд серед житомирських губернаторів. На цій посаді він пробув з липня 1806 до 23 грудня 1815 року. Волинська губернія, в якій досить довго відчувався польський вплив, була на особливому рахунку в царя. Губернаторами сюди призначались, як правило, вихідці з центральних великоросійських губерній, "варяги", які не мали нічого спільного з цим краєм та його мешканцями. Вони були вірними провідниками імперської політики царизму на новоприєднаних землях, всіляко зміцнюючи його досить хиткі позиції. Всього ж за час існування Волинської губернії змінилося 42 губернатори.

У 1802-11 роках в Російській імперії було запроваджено міністерську систему управління. З цього часу губернатор переводився в підпорядкування Міністерства внутрішніх справ. Становище вищої посадової особи в губернії стало двояким: з одного боку губернатора призначав особисто імператор, з іншого боку - він поступово перетворювався в чиновника Міністерства внутрішніх справ і підпорядковувався безпосередньо міністру…

У перші роки існування губернії помешкання волинських губернаторів було на Замковій горі, в колишньому "королівському палаці". Але після того, як цей будинок згорів 1804 року від випадкової пожежі, губернаторську резиденцію було перенесено на Київську вулицю. Тут спеціально спорудили комплекс будівель, що складався з головного корпусу - губернаторського будинку, двох флігелів (в одному з них містилася приймальня губернатора - М.К.) та господарських споруд. У північній частині садиби, з боку сучасного Львівського провулку, розміщувався великий фруктовий сад, розпланований архітекторами за кращими зразками європейської паркової архітектури. Губернський будинок був не лише приміщенням, у якому містились адміністративні органи, але й слугував помешканням для діючого губернатора та його родини як житловий будинок.

Як ми вже зазначали, першим губернатором було призначено генерал-майора Василя Шеремєтьєва, який після смерті Катерини ІІ потрапив у немилість до імператора Павла І.

Одним із перших Волинських губернаторів був сподвижник О.В. Суворова, начальник його канцелярії І.О. Курис. Згодом цю посаду обіймав А.П. Римський-Корсаков, батько відомого композитора, автора опери "Снігуронька".

У жовтні 1846 року, подорожуючи Волинню і Поділлям у складі Археографічної комісії, губернаторський будинок відвідав Т.Г. Шевченко.

Приїзд до Житомира імператора Олександра ІІ та події 60-х років ХІХ ст., що відбувалися перед будинком начальника губернії, описані в "Історії мого сучасника" нашим земляком, письменником В.Г. Короленком.


Приезд Александра второго в Житомир
Приїзд до Житомира імператора Олександра ІІ

Не обходилося і без курйозів. Наприкінці ХІХ ст. губернатором цар призначив людину, яка залишила після свого правління багато пересудів. Прізвище його Ф. Трєпов. З цим губернатором стався такий анекдотичний випадок. Про нього й досі переповідають корінні житомиряни. Переказують, що згаданий Трєпов, добряче випивши, полюбляв голосно лаяти простий люд. Про це дізнався письменник М. Коцюбинський, який у той час працював у газеті "Волынь", де вів рубрику "Світло та тіні російського життя" і мешкав навпроти - у готелі Міньєля. І щоб якось "віддячити" Трєпову, назвав іменем Трєпова … песика, подарованого йому кимось із друзів. Одного разу п'яний Трєпов, дізнавшись про цю витівку письменника, хотів застрелити М. Коцюбинського з рушниці. Але обійшлося.

Та далеко не всі губернатори були схожими на Трєпова. Окремі з них залишилися в історії міста як неординарні особистості.

Сплеск наукового пізнання краю, пов'язаний насамперед з ім'ям начальника губернії М. Черткова, пристрасного шанувальника старовини, колекціонера і бібліофіла. Саме з його колекції місцевих гірських порід і мінералів, виставленої у будинку губернатора 28 жовтня 1865 р. для загального огляду городян і подарованої згодом місту, бере початок історія Житомирського краєзнавчого музею, який наступного року відзначатиме 135-річчя. З ім'ям губернатора М.І. Черткова пов'язане також відкриття у Житомирі першої публічної бібліотеки, яку засновано у 1866 році.

Не менш яскравий слід по собі залишив і губернатор П.А. Грессер. За безпосередньої участі П.А. Грессера 18 грудня 1873 р. в Житомирі відбувся одноденний перепис населення. Це було фактично перше демографічне обстеження, яке дало цінні відомості про кількісний і національний склад населення міста, його соціально-економічне становище. До речі, Житомир був у числі піонерів в Україні щодо проведення переписів населення. Аналогічний перепис був запланований і в Києві, але через пасивність жителів, нерозпорядність влади та організаторів він там відбувся під егідою Південно-Західного відділу Російського Географічного товариства на декілька місяців пізніше. При П. Грессері у 1874 році було також завершено будівництво головної православної святині міста - Спасо-Преображенського кафедрального собору, який і тепер є головною архітектурною домінантою Житомира та як і 125 років тому прикрашає місто.

Губернатор М. Синельников увічнив своє ім'я тим, що почав забудовувати Житомир сучасними будинками. Недарма в па¬м'ять про нього одна з мальовничих вулиць носила ім'я Синельниковської (тепер вул. Діткомуни - М.К.).

За радянських часів, напередодні останньої війни, в колишньому губернаторському будинку містився Будинок культури деревообробного комбінату "Червоний профінтерн". У повоєнні роки - обласна філармонія. У 1958 році на залишках губернаторського будинку, в якому у різний час побували Т. Шевченко, М. Коцюбинський, І. Рудченко та інші відомі люди, спорудили кінотеатр "Україна" з двома залами на 800 місць. Це був перший широкоформатний кінотеатр у нашому місті. Цікаво, що на його відкриття приїздила майбутня зірка радянського кіно Людмила Гурченко разом з відомим артистом Сергієм Філіповим. Ось така у короткій ретроспективі історія цього будинку.

Другою за рангом посадовою особою був віце-губернатор, який очолював виконавчий орган - губернське правління. У разі тимчасової відсутності губернатора він виконував його обов'язки. Віце-губернатори були в штаті казенної палати, а з 1838 року стали затверджуватися губернським правлінням. Посада віце-губернатора була своєрідним містком для подальшої кар'єри.

Іншою структурою, за допомогою якої губернатор здійснював управління краєм, було Волинське губернське правління, яким відало Міністерство внутрішніх справ. Формально воно підпорядковувалось Сенату, а фактично - губернатору, що був одночасно і головою правління. Губернське правління складалося з кількох структурних підрозділів, які відповідали за певну ділянку роботи: будівельне, шляхове, лікарське, ветеринарне та ін. В штаті губернського правління були інженер, архітектор, лікарський інспектор, ветеринарний лікар. При правлінні діяла креслярня на чолі з губернським землеміром. Вона займалась питанням відновлення меж та межових знаків, виготовленням копій карт і планів, що зберігались в її архіві.

Головним фінансовим органом Волинської губернії була Казенна палата. Вона здійснювала збір податків та контроль за їх регулярним надходженням. В обов'язки Казенної палати входило також проведення ревізій та складання "ревізьких сказок" - реєстрів населення губернії, яке сплачувало подушний податок.

Загалом перша половина XIX ст. була періодом найвищого розквіту бюрократичної системи Російської імперії. Із зростанням числа чиновників, контор і канцелярій зростало й паперове справочинство. Чиновник став найважливішою фігурою провінційного життя, відтіснивши на задній план навіть дворянську знать, якщо вона не була на державній службі.

Одним із найбільш консервативних органів був суд. У серпні 1796 року було створено Волинську палату кримінального суду та Палату цивільного суду. Остання розглядала позови між приватними особами, а також здійснювала юридичні акти купівлі-продажу, застави, затверджувала духовні заповіти та дарчі записи. Але проіснували ці установи недовго. Імператор Павло І ліквідував або реформував цілий ряд губернських установ, запроваджених за часів Катерини. Не обминула ця лиха доля й Волинь. У березні 1797 року обидві палати об'єднали у Волинський головний суд, що став найвищою судовою інстанцією губернії. Він складався з канцелярії та двох відділень - карного і цивільного, що виконували ті ж функції, що й його попередники. Ця структура проіснувала до самого жовтневого перевороту.

В перші роки після інкорпорації Житомира до складу Російської імперії основним органом міського самоврядування залишався магістрат на чолі з президентом. Майже незмінною залишалась і його структура. На початку 30-х років XIX ст. царський уряд розпочав ліквідацію залишків старих порядків в Україні, і перш за все магдебурзького права. У Житомирі реформа міського самоврядування мала свої особливості. Згідно з указом Державної думи "О преобразовании городового управлення в городах Каменце-Подольском, Житомире и Балте" від 9 жовтня 1873 року в Житомирі створювалась міська дума, до якої перейшли основні адміністративно-господарські функції магістрату. Дума підпорядковувалася Міністерству внутрішніх справ і діяла під наглядом волинського губернатора.

Оскільки Дума була станово-представницьким органом, а майнового цензу при виборах не існувало, то до числа гласних та міських голів входили члени найбільш поважних міських родин. Це була свого роду міщанська аристократія.

Свою діяльність новостворений орган розпочав 20 липня 1838 року. Думу було створено на підставі жалуваної грамоти містам, виданої ще імператрицею Катериною ІІ у 1785 році. Міське населення поділялося на шість станових розрядів і обирало загальну думу на чолі з міським головою. Загальна ж дума зі свого складу - постійно діючий апарат - шестигласну думу. Таку незвичайну назву вона носила тому, що до неї входило по одному представнику (гласному) від усіх шести розрядів міських жителів - домовласників, дворян, купців, міщан, цехових ремісників, почесних громадян.

Деякий час після створення думи в Житомирі ще продовжував діяти магістрат, за яким залишились лише судові функції - ведення кримінальних справ, розгляд скарг та позовів міських жителів тощо. Від 1838 року магістрат очолювали два бургомістри, що здійснювали владу в місті паралельно з міським головою. В такому вигляді він проіснував ще понад десять років і був остаточно ліквідований 18 вересня 1849 року.

Починаючи з XVIII ст., магістрат містився в дерев'яному будинку на нинішній Замковій площі. У 1807 році він переїхав у спеціально збудовану для нього ошатну двоповерхову цегляну споруду на Замковій горі, на самому крутосхилі Кам'янки, на місці «королівського палацу», який, як вже зазначалося, згорів за три роки до того. У цьому приміщенні магістрат містився майже півстоліття. Після ліквідації установи будинок використовувався як житловий і торговельний. На другому поверсі були помешкання, на першому - лавки і крамниці. Це був своєрідний критий ринок. Цей історичний будинок зберігся до наших днів. Після капітального ремонту у ньому планується розмістити краєзнавчий музей.

Міська дума спочатку не мала власного приміщення і, за припущенням деяких краєзнавців, розміщувалася у будинку магістрату. У 70-х рр. XIX ст. для неї звели окремий будинок на Великій Бердичівській вулиці. До наших днів будинок не зберігся.

Зазначимо, що з надбанням функцій губернського центру в Житомирі зростає кількість адміністративних установ, збільшується число чиновників, військових, виникає потреба у розвитку інженерної й соціальної інфраструктури (з'являється трамвай, проводяться телефони, водогін, каналізація тощо). Таким чином, створюються певні передумови для економічного, соціального і культурного розвитку Житомира.

Микола КОСТРИЦЯ, краєзнавець, доктор географічних наук, профессор

Автор: Николай Кострица, газета Місто
Житомир | 28.12.2009 | Просмотров: 20601 | история, Житомир
Обратите внимание:
Комментариев: 0

Читайте также на эту тему:


НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ:

Другие новости сегодня: