Нема грошей

Таке поєднання слів кожного дня лунає з усіх щілин інформаційного простору. Це словосполучення найчастіше промовляється вустами найможливіших бюрократів, депутатів, президентів, мерів, губернатів, демократів, реформатів, аристократів, банкоматів, електоратів, тощо.... тещів, зятів, дідів, бабів, робітників та інших мешканців.

Немає коштів. Потрібні гроші. Виділять гроші - зробимо, не виділять - нехай гниє. А за що купить? А де їх взять? Дайте гроші - все погано.

І вже до такого доходить, що й справді повіриш, - основа життєвої діяльності отих самих, наших... електоратів спирається на кольорові папірці з малюнками, цифІрками та прихованим знаками.

Приснився сон: немов, в одну мить, раптово, одночасно, невимушено й без попередження - по всій планеті, по всій Землі - зникли гроші.

Оце так.

Все стоїть. Ніхто не робе. Усі вдома сидять і в телевізор глядять: може, там що скажуть та підскажуть.
А тим часом, голод - не тьотка. Підкралась, ледь помітно. І поїхали: грабувать, забирать, продуктові склади обкрадать, скляні вітрини магазинів - розбивать, міліцію визивать (але вони не приїзжать, бо їм гроші за це ніхто не давать). Все у крові, все у склі, у всіх паніка в душі...

Прокинувсь від сну в холодному поті. І противно у роті.
Встав. Промивсь, та причесавсь.
З"їв сніданок. Приодягсь - на роботу зазбиравсь.

ТВ-візор уключивсь... тут я подумки й перехрестивсь - віщий сон мені наснивсь.
Все-все так, як у ві сні: "грошей не стало - все пропало. Нема бабла - починається війна."

Схопивсь. Побривсь. Туфлі чорним кремом намастивсь. У дзеркало подививсь. Та й тікать з міста підбивсь.
Заїхав, заблудив. Через ліс та через поле. Через річки через гори.

У село якесь засів. Та й сидю... немає слів.

Сижу сутки. Двоє. Троє.
Тишина.
Не пойму - а шо такоє?

Вибираюся на світ для оглядовочних робіт.

До місцевого прибивсь. Поздоровкавсь. Пред"явивсь.
Та й віщаю про дєла, - не втрачаю час дарма.

"Отакої. От, ти баа... Шо не є, а то - ганьба.
Ну, скажи, Накой война?
Я й грошей не бачив нікогда.

Пашу, сажу, збираю. Овочівництво виробляю.
Кому треба - поміняю. Стіл, струмент чи ще щось маю.

Ось, Петро-тракторист, наш еквілібрист. Солярки не нюхав вже місяців трист.
Всім селом на буряках - вигоняємо пальне. Трах...
Трахторець його моторний їсть (ще й як) горілку в нормі.
(Самі не п"єм. Розумніші стаєм. Все йому віддаєм.)

Хліб збирать, чи хату ставить - всі, селом - нас не відвабить.
Всі шось роблять-вироблять. Друг другому помагають.
Ось така, дружок, система: хто що робить, - то й другому треба.

І без грошей є життя. Сам же бачиш: де війна?..."

Присів. Привстав. Потилицю почесав. У двори позаглядав. На місці пострибав.
А й справді: коваль - ковалює, різбляр - різблює, будівник - будує.
Нема претензій до їх роботи. Про гроші немає у них турботи.

Довго думав і бродив. Так і час непомітно сплив...

А надвечір сів під сіни на сіно під синім небом.
Встромив соломинку до рота - новини дивитись - одна в мене тоді була робота:
Червонів горизонт від спалахів патронів та бомбів міських рембів.