сучасна мавка...

Вона жила в поліських лісах, безтурботна і життєрадісна. Любила бігати болотами, стрибати з повалених дерев у густі пасма трави, бігати полями, щоб вітер грав у волоссі, а високі трави лоскотали щоки. Вона звикла бути в цетрі уваги, - птахи, звірі, дерева й квіти милувались її красою й завжди були раді зустрічі. Про кохання знала лише з книжок, а в самої душа була озером з холодною джерельною водою. І цікавило мавку лише власне дозвілля, бажання й почуття. Не думала вона за інших, не цікавилась їх життям, ніхто з місцевих не зумів викрасти її сердця... Але одного разу, у сильну грозу, сильний вітер викрав краплину її душі та поніс на південь. А там ця краплина дощем впала на руку одного принца. І вразила його ця краплина своєю прозорістю та сяйвом. Того ж дня принц вирушив на пошуки тієї дівчини, у якої вітер підхопив цю краплину. Вітер йому допоміг знайти мавку. І тепер душа мавки вже не така холодна, гаряче південне сонце її зігріло, вона наповнилась коханням до принца, що зрозумів її, чиє волосся пахло солоним морським бризом...