MotryaОценка: 5.0/5 Голосов: 4 |
Жив колись алхімік, котрий усеньке своє життя присвятив пошукам
філософського каменя, рідкісного магічного каменя, що має силу
перетворювати залізні предмети у золото. "Я досліджу усі каміння на
землі, один за другим. І так напевно знайду філософський камінь", -думав
він.
Спершу це видавалося простим. Алхімік обв'язався залізним
ланцюгом і торкався до нього кожним знайденим каменем. Він усе
мандрував, а коли тільки помітив якийсь камінь - брав його і торкався
ланцюга. Той жест став усім його життям.
Минуло літо. Алхімік, з
розмаяним волоссям, вкритим курявою, схудлий, зі зціпленими вустами,
немов зачинені двері до його серця, знай ходив у пошуках магічного
каменя. Усі дивилися на нього немов на божевільного.
Одного дня
якийсь хлопчина зі села підійшов до нього і спитав: "Скажи мені, де ти
знайшов отой золотий ланцюг, яким ото підперезався?" Алхімік затремтів:
ланцюг, колись залізний, тепер справді став золотим і блищав, обвиваючи
його пояс. Це не був сон - але коли ця зміна? Алхімік із силою ударив
себе Де ж бо він досягнув своєї мети?
Він настільки звик збирати
каміння, торкатися ним ланцюга, а потім їх викидати, навіть не
дивлячись, чи щось змінилося. Так бідний алхімік знайшов філософський
камінь - і втратив його!
Заходило сонце, небо золотилося. Алхімік
повертався назад тією самою дорогою, аби взятися за пошуки від початку.
Однак його тіло вже згорбилося і не мало сил. Серце було змучек він сам
нагадував дерево, позбавлене коріння.
Тільки тепер, коли вмираю, здаю собі справу, що мої руки - порожні...
Я жив, проте не жив... Думав тільки про себе!
Але чому певні речі розумієш щойно тоді, коли вже нема часу, аби їх здійснити?..
(Вмираючий у шпиталі, який мав 68 років)