По колу

"Ресурси обмежені, потреби — безмежні. Цьому вчать не лише на економічних факультетах. Я не можу купити все, що хочу. Лише частину. Грошей вічно не вистачає. Навіть на скільки-небудь помітну частину «всього». А частина — завжди менше цілого, з цим не посперечаєшся.

Хто захоче задовольнятися малим? Задовольнитися частиною, коли десь поруч — протягни руку — є все? Це не я. Мені мало малого. Але і все — недосяжно. Я нещасний між молотом потреб і ковадлом можливостей. І я не знаю, куди тягнути руку. Тому тягну її в кишеню. Туди, де гаманець, кредитна картка, декілька монет.

Хай, думаю я. Хай мені не вистачить на острів на екваторі і замок у горах. Але я куплю собі сорочку, і маленький шматочок щастя — розміром з сорочку — буде моїм. Терпіння і праця все перетруть! Головне — не зупинятися, купуючи. І поступово, по шматочках, я зберу все щастя цього світу!

Звучить як жарт. Але я так живу! Помиляюся, плутаюся в поняттях. Називаю задоволення щастям. Купую їх, торгуюся — і все одно переплачую.

Задоволення проходить. Сорочки вигоряють, гори обсипаються, моря міліють. Я все шукаю чогось. А щастя — як не було, так і немає. Як, втім, і грошей. Купівельна спроможність зростає, фантазії ж летять — не догнати. Радість від підвищення зарплати триває не більше місяця. Потім її знову не вистачає. Більший дохід — більші витрати. Замкнутий круг.

Хто буде в нім щасливий?

Говорять, треба уміти задовольнятися малим — це полегшує життя. Дійсно, полегшує. Але я б хотів навчитися задовольнятися всім. Всім, що мене оточує, а не тим, що порахував важливим для себе. Навчитися радіти всьому, що зі мною відбувається. А не лише тому, що здається приємним. Можу ж і помилитися.

Представляючи особу, яка чогось добилася в житті, чекаємо побачити людину зрілу, в літах. І дуже дивуємося, якщо бачимо молодика. Адже це — наші чекання від себе, наші уявлення про самих себе. Зробити щось значне можна в будь-якому віці. Вся річ у тому, коли саме ми хочемо чогось добитися. І коли ми готові до цього. Часто це одне і те ж.

Найлегше засуджувати того, хто поступає так само, як і я. Тобто засуджуємо ми лише свої, саме свої межі в інших. Недаремно говорять, що в близьких нас дратують ті недоліки, які і нам властиві. Інша справа, що незрозумілі речі не обов'язково викликають схвалення. Часто — просто подив.

Люди не сильно міняються протягом життя. Принаймі, зовні. Однорічне немовля гримасує і жестикулює невідмітно від самого себе, але такого, що вже виріс. Ми міняємося, принаймні зовні, лише набуваючи нових звичок. Напевно, не міняємося ми і внутрішньо. Завжди залишаємося собою. У наших силах лише наблизитися або віддалитися від самого себе. Такого, яким кожен з нас задуманий і створений.

Кожен по-різному відноситься до чудес. Когось приголомшує Воскресіння Христове. А когось — щоденний схід сонця і власне дихання. Всі люди різні. Щасливі ті, в чиє життя, як промінь сонця, хоч би зрідка проривається відчуття дива. І нещасливі ті, що живуть в світі зрозумілих причин і очікуваних наслідків"