Відкритий лист до органів державної влади та місцевого самоврядування Житомирщини

Відкритий лист до органів державної влади та місцевого самоврядування Житомирщини.
Наближається одна з найтрагічніших сторінок в історії українства, та й, власне, всього людства. День, коли озвірілі банди більшовиків здійснили державний переворот в Петрограді з відвертими намірами – відродити Російську імперію, але вже в новому вигляді, значно жахливішому. Україна на той час впевнено просувалась на шляху до створення власної держави, неодмінно знищити яку було завданням більшовицьких орд, керованих міжнародним терористом Владіміром Ульяновим. Проголосивши 7 листопада Третій Універсал, в якому визначалось утворення Української Народньої Республіки (УНР), Центральна Рада недвозначно стала на шлях здійснення прагнень багатьох поколінь українців – мати власну державу. Було скасовано смертну кару, земля стала надбанням всього народу, проголошено свободу слова та страйку, встановлено 8-годинний робочий день, призначено реформу місцевого самоврядування, призначено день виборів до Українських Установчих Зборів.
Свідченням неприйняття українцями большевизму є результати тогочасних демократичних виборів до Всеросійських установчих зборів – за більшовиків в Україні проголосували лише 10% виборців (в основному індустріальних центрів Донбасу, Катеринослава, Харкова тощо), а за українські партії – 75%. Більшовицька спроба здійснити переворот у Києві в грудні 1917 зазнала невдачі. Київський військово-революційний комітет було розпущено, а вірні більшовикам частини роззброєні і відправлені за межі УНР. Після невдалої спроби захоплення влади легальними методами, через Всеукраїнський з’їзд рад, де большевиків підтримали лише 124 делегати з 2500, більшовицька частина переїхала до Харкова, де під охороною військ нашвидкуруч був організований альтернативний з'їзд Рад. На ньому було близько 200 делегатів, які представляли 89 Рад (із понад 300 існуючих в Україні). Незважаючи на неправочинність з'їзду, він схвалив збройне повстання в Петрограді та проголосив встановлення радянської влади в УНР. Свідомі своєї слабкости, більшовики називали державу Українською Народньою Республікою, а уряд не Радою Народних Комісарів, як в Петрограді, а Народним секретаріатом.
Розуміючи втрату України та неможливість її утримання легітимним мирним шляхом, керована більшовиками Росія вдається до ультиматуму українському урядові УНР за підписами Лєніна та Троцького, що був направлений 17 грудня 1917 року. Ось витяг з того документу: «Ми звинувачуємо Раду (малось на увазі Центральну). Прикриваючись національними фразами, вона веде непевну буржуазну політику, яка давно вже визначається невизнанням Радою "Совєтов" та совєтської влади в Україні". Далі містились вимоги щодо легалізації більшовицьких військ в Україні. Совєт Народних Комісарів Росії вимагав протягом 48 годин позитивної відповіді, а коли вона не буде надіслана, погрожував, що вважатиме Раду в стані війни проти радянської влади в Росії і в Україні. Це те ж саме, як сьогодні оголосити війну, скажімо, українцям, які мають власне розуміння (надто різне) розвитку Української Держави.
Центральна Рада, отримавши підтримку з'їзду рад у Києві, який кваліфікував ультиматум як агресію проти УНР, відкинула домагання Росії, зазначаючи, що неможливо одночасно визнавати право на самовизначення "аж до відокремлення" і робити грубий замах на це право, нав’язуючи свої форми політичного ладу державі, яка самовизначилась: "Доки у Великоросії розвивається анархія, економічні, політичні та господарчі розрухи, доки там панує груба сваволя та нищення усіх свобод, які одвоювала в царизму революція, Генеральний секретаріат не визнає потрібним повторювати цю сумну спробу на території українського народу". Стало очевидним, що більшовицький уряд Росії за допомогою наперед неприйнятних вимог шукав привід для війни з Україною. Отже, проголошення совєцької влади в Україні, незважаючи на його нелегітимність, дало можливість совєцькій Росії прикрити агресивні воєнні дії проти УНР як допомогу у боротьбі совєцької влади з Центральною Радою. Основна причина агресії совєцької Росії проти України – недопущення суверенности, самостійности Української Народньої Республіки, придушення прагнення до споконвічного права Нації мати власну державу на власних етнічних землях.
Росія здійснила свої погрози щодо війни: величезні полчища головорізів Муравйова вдерлися на українські землі, знищуючи все на своєму шляху. Це дало початок відвертим неприхованим злочинам Росії проти України. Ось як описують ті події очевидці: «…Вночі збільшились напади, розбишацтво: то доправляли свої гулянки большевики та їхні вірні спільники – хулігани. Двері й брами по всіх домах і дворах заставлено барикадами й скрізь на варті сторожа од домових комітетів…»; «…В самі дикі часи татарського лихоліття нічого подобного тому, що робили большовики в Києві, не діялося. Ці дикуни розстрілювали людей тілько за те часами, що вони мали українське обличчя… В Маріінському паркові людей вбивали десятками. Після грабили з мертвих усе й зовсім голих, на очах в публіки, кидали на грузовики нічим не прикривши.Коли ці «защитники пролетарєяту» проходили по селах, йдучи на Київ, то виколювали очі штиками на патретах Шевченка. В Києві в міністерствах большовики віддали приказа не вживати української мови, бо «украинского языка нет, не было и не будет». Тричі молода Українська Держава, за підтримки созників, змогла відкинути агресора за територію власних земель. Але сили були надто нерівні, доводилось вести боротьбу на декілька фронтів одночасно, включаючи й боротьбу з внутрішньою колаборацією.
І СССР, і його правонаступник РФ, намагаються переконати нас, що 1917-1921 року відбувалась громадянська війна. Жодним чином військову агресію більшовицької Росії не можна назвати громадянською війною, адже, за визначенням, громадянською війною може називатись збройний конфлікт за владу між громадянами одного суспільства, країни. А тут ми бачимо відверте оголошення війни владою однієї країни (Росії) владі иньшої – України. Тому варто відверто відкинути нахабні нав’язування терміну «громадянська війна» і, не криючись, назвати агресію більшовицької Росії справжньою назвою цього акту – Російсько – українська війна 1917-1921 років. В результаті цієї війни зникла держава українців УНР, правонаступницею якої варто визнати сучасну Україну, поновлену 30 червня 1941 року, зі всіма моральними та юридичними наслідками щодо вчинення агресій з боку иньших держав.
За сімдесят років правління найжахливішої системи в історії людства, яка прийшла до влади в результаті збройного перевороту 7 листопада 1917 року, Україна та її нарід змушені були пережити три голодомори, насильну колективізацію (знищення незалежного сільськогосподарського виробника), комуністичні репресії з масовими вивезеннями до сибірських концтаборів, ІІ-гу Світові війну, розв’язану очільниками сталінського СССР та гітлерівської Німеччини. В результаті панування цього режиму Україна зазнала понад 20 мільйонів втрат серед населення. В цілому на земній кулі жертви комунізму обраховуються 100 мільйонами.
У виданій з нагоди 50-ліття ООН (1998 р.) книзі «Словник народовбивств», на 56 сторінці зустрічаємо дані про кількість жертв світових диктаторів «…Сталін – 42 672 000 жертв, Мао Цетунг – 37 828 000 жертв, Гітлер – 20 946 000 жертв, Лєнін – 4 017 000 жертв...». Як бачимо, лідируючі позиції саме за ватажками комуністичного режиму. Варто нагадати, що ПАРЕ було засуджено комунізм, прирівняно його до нацизму. Наша країна недвозначно заявила про європейський шлях розвитку, в якому комунізмові нема місця. На сьогодні є чинними Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», два укази Президента України, якими визнано діяльність керівництва СССР, КПСС та КПУ злочинною по відношенню до власної нації.
Вважаємо ці листопадові дні, які дали початок небувалому за розмахом знищенню української нації, трагічними для держави Україна. Варто в ці дні молитися за душі безневинно загиблих українців та вшановувати їх пам'ять, а не влаштовувати танці на кістках, святкуючи злочини. Варто покласти край цьому дикунству.
Закликаємо керівництво области, обласного та районних центрів, міст, сіл та містечок заборонити будь-які святкування в день, так званого, жовтневого перевороту 7 листопада, та дні, що йому передують. Жодним чином не брати самим в них участи. Це буде великим злочином перед пам’яттю про мільйони українців, владу яких вам випала честь представляти.
Не допустити виступів, парадів, маніфестацій під злочинними червоними прапорами, де постійно лунають заклики до повалення існуючого ладу та відновлення злочинної держави СССР, що є відвертим порушенням Конституції України. Негайно припиняти подібні заходи.
Натомість варто провести вшанувальні дні на місцях масових розстрілів та поховань жертв тоталітарної держави СССР, засудити ці діяння на рівні місцевих рад, ініціювати та сприяти встановленню пам’ятних знаків в місцях масових поховань.
Можновладці, пам’ятайте, що ви є чиновниками держави Україна та слугами українського народу, а не злочинної держави СССР, яка назавжди загинула.
Від органів прокуратури вимагаємо відслідковувати сприяння влади у святкуванні подібних заходів, адже там, як правило, відверто порушуються декілька статей Конституції України, зокрема 2, 10, 17, 20, 65, має місце наруга над державними символами України, що є порушенням статті 338 Кримінального кодексу України.
Звертаємось до громади Житомирщини із закликом жодним чином не підтримувати подібні святкування, брати участь в них лише для припинення цієї відвертої наруги.
Українець, пам’ятай! Якщо ти підтримуєш святкування жовтневого перевороту, ти підтримуєш:
- геноцид власного народу, спричинений через голодомори, репресії, війни;
- знищення мільйонів власних предків через колективізації, депортації, концтабори;
- приниження власної нації через наругу над пам’яттю безневинних жертв, серед яких були твої діди-прадіди;
- намагання ворожих сил зруйнувати твою країну та остаточно окупувати твою землю.
Слава Україні! Слава Українським Героям!

З повагою,
голова Житомирської обласної організації
Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Сидір Кізін