Незнайомець

Це чи не найулюбленіший вірш з Мельничука

Незнайомець

квітами людей 
хоронять

я підійшов
а може він іще живий
і лиш заплющив очі
наче віко

лишіть йому вікно
може воскреснути захоче
бо він живий
із восьмої години години дзвонів

бо він живий
як церква
він тільки по той бік
де міст

й вина лишіть
оцьому незнайомцю
я буду пити з ним
як батько з сином
як смерть з життям
як небо із землею
– (засвітились!) –

отак я буду пити
вино вмираючих годин
й прощатися із Богом
і горою
прощатися зі сміхом
на півдругу
налий не вмру
мій незнайомцю
й рости до сонця
ти нині океан

налий не вмру
у січні шлюб
і почуття в безпеці
ми тчем фарбуємо
працюєм
ідем слідом за серцем
і застрягаємо у сходах
в тротуарах
в жалобі й килимах

а то мерців нема
є тільки хліб
так схожий на труну
є перша дівчина
якої вже нема
є батько сніг
є дощ у чорній уніформі
і є весела служниця-в’язниця
от де потрібне вартування
а тут пісний мій незнайомцю
нема нічого лиш великий піст
і ті хто спалює небіжчиків одразу

тому мені і сутеніє

сховай вино на день свій і на час
і на труну в мільйони літ

ти випив свою чарку незнайомцю
тепер лежиш ти на цій койці
і вже не вхопишся за зброю
і вже не вхопишся за сонце
не обпечешся

не обпечешся ні пшеничним зерном
ні очима жінки
ні арештантським
ні вояцьким убранням

земля тобі сорочка гамівна
земля тебе не зрадить не обдурить
налий собі й мені вина
і вип’єм за тюремні мури
за катафалки камери й взуття
і за жіночі губи
тонкі немов життя

бо ХТО ми? ЩО ми?
вічні самовбивці
ми лиш від смерті маєм ключ
і лиш одне бажання 
  всім здійсниться –
р о з с і я т и с ь
  налий іще не муч

я сумнів я з людьми
ковток мені не більше

десь йдуть убивці –
  сколихнули світ
а ти вже попіл
  камінь
  вишня
чуй кроки
  то колючий дріт
ох незнайомцю
  ти мені сподобавсь
поглянь на мене я прийшов
для мене світ лише оздоба
і – кров

спостерігаю утішаюсь
і граю в карти
  або в грати
а тюрми по землі так шарять
і знов Ян Гус вугліє з ватри

тримайсь!
у попелі
у тліні
ти попрощайсь зі мною на Вкраїні
зустрінемось у затінку дерев
в зимовому пальті
  в тумані
в кафе
 у нерозвидненім світанку
у сітях
 у новім знаменні
бо тут брат глухо як у танку

подай же мені руку незнайомцю
і розв’яжи мене й жбурни у ніч
я хочу слухати недзвонне сонце –
цю велетенську електричну піч

я сам себе спалю
у ній із часом
а поки що… борюся… за жінок
бо лиш у цьому
сенс земного щастя:
 жінки й вино!
 жінки й вино!

йде сніг налий іще мій візерунку
я від життя далекий наче меч
поглянь на цю сліпучу
відчайдушну юнку
ти вмер
і я б за неї вмер

я в цьому світі
як собака вільний
собаку десь пристрелять
от і все

а смерть я певен
це найкраще віно
яке життя
усім несе