МОЄ П'ЯТЕ ГРУДНЯ

Він біг, і біг, і ніч гналась за ним, наче хотіла відібрати щось цінне, що належить їй. А тепер він вкрав цю цінність і мусив ховатись тут, у болоті, серед лісу, стоячи по коліна у холодній воді. Осінь цього року видалась теплою, але повітря дихало морозцем. Але якщо подумати, він не повинен відчувати холоду, уся ця біганина мала б зігріти його. І тут майнула думка – це не холод осінньої ночі, це потойбічний холод. Тоді він вирішив зупинитись, від такого не втечеш. Хіба що переможеш. Він знав, хто прийшов з того світу, щоб забрати його з собою. Сумнівів не було, Лана прийшла за ним, вона не хотіла його відпускати. Вона й за життя не могла відпускати, те, що їй не належало. Такою й лишилась. Звісно це лише питання часу – їхня зустріч. Але час поки що на його стороні. Ця думка його підбадьорила.