Чому на Західній Україні є фашизм, а на Сході усі білі і пушисті ?

Що не кажи, а роки беруть своє, інакше умовно-перший президент України  не «вляпався б» так погано, набагато гірше, ніж  тоді, на виборах. Умовно-першим називаю тому, що перший вже був, адже факт УНР  є історичним,  заперечити який неможливо.
 
Дехто вважає згоду головувати в провладній Конституційній асамблеї  зайвим клопотом для старіючого президента  Кравчука. Досить оцінити персональний склад цього адмінутворення, щоб поспівчувати головуючому, будь він в найкращому бажанні добра Україні. Там зібрались і такі особи, які  не послухають  доброї поради і не зважатимуть на авторитет.
 
Неодмінно збереться така собі ініціативна група з метою приведення тексту Конституції до «такої дійсності», сумнозвісного кравчуківського «Маємощомаємо». Нас вже верне від цієї дійсності і тому  відповідне ставлення проектуватиметься і на проект конституції Маємощомаємо. Можна зрозуміти Леоніда Макаровича, коли він захотів погратися в «нетак» за рахунок партвиборчого фонду, щоб  зіпсувати кільком сотням електорату настрій видивом дивних біл-бордів.
 
Гра в конституцію – це  набагато коштовніше задоволення  і  хто зна як воно може завершитися в цей непевний час. Зважитись на це в такому поважному віці – доволі дивно. Не може бути, щоби за гроші. Українські пенсіонери  змушені працювати, щоб допроваджувати до пенсії незабезпечених роботою потомків, але  Найповажніший Пенсіонер  напевно ні в чому нужди не має. Є ще такий мотив - бажання  щось добре зробити для народу, який тебе любить і вартий аналогічної віддяки. Проте кожен, хто на хвильку спробує перевтілитися в хитрого-прехитрого Леоніда Макаровича, дійде висновку – зробити це можна набагато краще в інший час і з іншою компанією помагачів. Простіше кажучи – з доброго наміру можуть колегіально зробити таке, під чим підписуватися  можна буде з приміткою  «маємощомаємо».
 
Хитрий і досвідчений політик  краще відмовиться від  подібної місії, бажаючи в спокої і мирі прожити  зрілу і коротку частку земного життя. Невже  і в Кравчука є щось таке життєве, за яке можна  примусити  до такої явно клопітної  і невдячної справи, здатної зіпсувати спокійну старість? Можливо є, адже  в кожного з українських президентів є свій «мозоль».
 
У Кучми –справа Гонгадзе, у Ющенка  навіть згадка про його прізвище, а в Януковича поки що Межигір’я. Це в наш час, але є ще й частина айсберга часів СРСР. У ті часи  Леонід Макарович  був генпартсекретарем з ідеології, а це  багато значило в Україні і Москві.
 
І треба ж -  ініціатор  коаліції «Україна без нацизму», голова російської організації "Росія без нацизму" пан Шпігель чомусь запропонував  Леонідові Макаровичу стати головою аналогічної української  організації. Як же тепер пан Кравчук  творитиме собі імідж незалежного національного арбітра в ролі голови Конституційної асамблеї? 
 
Даремно спробував  дистанціюватися від  неякісних борців з ефемерним українським фашизмом: :"Я проти, якщо будуть говорити, що на Західній Україні є фашизм, а на Сході усі білі і пушисті" Сумніваюсь, що на ці слова хтось з  поборювачів українського нацизму зважатиме.  
 
Сам факт створення  коаліції «Україна без нацизму» викликає масу запитань. Поява організації з такою назвою ненав’язливо, але дотично вказує на наявність в Україні такого явища, як нацизм. І тут варто звернути увагу на точність визначення цього поняття. Історія минулого століття має достатньо доказів того, що така забаганка, як нацизм, є надзвичайно коштовною,  не аматорською  справою. Серйозною силою нацизм стає лише тоді, коли стає політикою держави, а все інше- звичайний  флеш-моб  типу гри в історичні реконструкції. Невже  українська політична ситуація аж така, що являє небезпеку приходу до влади  нацистської сили? 
 
Нацизм завжди характеризувався  як  авантюрне прагнення сильної державної нації до експансії у світ, якій замало життєвого простору на своїй території. Отже потенційна загроза нацизму, яку напевно бачить   коаліція «Україна без нацизму», неминуче впирається пальцем в груди української нації. Ні, борони Боже, ніхто не може звинувачувати в потенціях нацизму етнічних українців. Мається на увазі якась сукупна політична нація  всіх громадян від Хусту до Луганська. Якщо спробувати  уявити собі оте постійно роз’єднуване  населення зверхсильною потугою, якій мало місця  для тусовки і яка неситим оком заглядає північніше Хутора Михайлівського – це маразм!!! Якось незручно говорити про нацизм української політичної нації, особливо після здачі острова Зміїний і ще дечого, що згадувати не хочеться.
 
А іншої нації в Україні немає- етнічні українці дожилися до «такого Закону про державну мовну політику». Політична система  гарантує неможливість моноетнічної української нації  набагато ефективніше, ніж конституційність державної мови. На сторожі цьому стоїть абсолютна більшість народних обранців, армія чиновників аж до останнього міліціонера, не бажаючого  зламати язика «телячою мовою».
 
Де ж той український нацизм? Якщо  спонсори громадянського зрушення проти нацизму мають поважні кошти на гранти, то залишається єдине – експортувати чужий і видавати за свій чи  просто обзивати нацистами ні в чому не винних громадян. Леонід Макарович  так охарактеризував свою майбутню діяльність: «Наші люди по-різному сприймають спосіб життя, релігію та філософію тих людей, які до нас приїжджають. Тому виникають іноді конфлікти на тлі саме непорозуміння. Але є ще й ці екстремістські організації: з поля зору нормальних людей це фашизм, екстремізм.
 
І ми бачимо як це проявляється у всьому. І тому відбулася така розмова, що потрібно в державі мати таку структуру як "Україна без нацизму", яка б фіксувала відповідні матеріали і десь би подавала їх до преси, проводила роз'яснювальну роботу, десь би проводила акції гуманітарно-політичного характеру. Яка б закликала не допускати подібних речей, бути спокійними в такий важкий час, тобто тлумачити, пояснювати і упереджувати. У цьому і полягають основні наші завдання.»
 
На запитання журналіста за якими саме критеріями можна відрізнити екстремізм і нацизм, одержано відповідь: « Це міжнаціональні стосунки, для когось колір шкіри викликає певні асоціації. Ви подивіться, що у польському містечку понаписувано про євреїв, це ж вони знімали документально. Так само і в інших містах — що в Росії їх немає? Є звичайно. Тобто це перш за все порушення закону, порушення етики моралі, національної гідності, і ще плюс релігійний екстремізм.»
 
Але ж це проблеми, які вирішуються просвітницькою діяльністю  з метою порозуміння громадян. При чому тут нацизм? Чому б не назвати нову організацію «За громадянське порозуміння»? Та й навіщо творити щось нове? Панові Кравчуку  було б престижніше вступити в діюче національне товариство «Просвіта» і  там реалізуватися. Просвіти  треба народові, замість розсварювати на мові і шукати нацизм, до якого бідній і  свареній усім  сильним світом Україні - як куцому до зайця! Тому і важка це робота –тягнути з болота бегемота, себто вишукування  нацистів у  ненацистській за визначенням державі!
 
Проте, якщо діяти за радянським принципом, то можливо все. Цей принцип відомий- створювати труднощі і потім їх героїчно поборювати. Можна видавати за нацизм вимушений екстремізм  громадян, незадоволених  життям  взірця  «Маємощомаємо». Керувати таким процесом  «упередження нацизму» майже неможливо, адже імпровізація  - це велика стихія, а людей в Україні не жаль. Важко буде  Леоніду Макаровичу на посаді голови  коаліції «Україна без нацизму». 
 
Зазвичай любителі шукати чорну кішку в темній кімнаті  перекидають меблі і б’ють посуд, викликаючи нічним гармидером лють заспаних сусідів. Головне - перебуваючи на посаді  коаліції «Україна без нацизму» дуже важко залишатись  над  тяганиною низів і бути арбітром нації, обіймаючи посаду голови хоч призначеної, але діючої за планом Конституційної асамблеї.  
 
 
Володимир Ференц