У її кота немає імені…вона сама живе не під своїм ім'ям…І світ
навколо неї якийсь несправжній, мир ілюзій і самообману… вона сама
не знає, чого бажає насправді…Їй здається, що світ багатих, світ діамантів,
світ «Тіффані» зможуть забезпечити спокій і благополучне існування…Насправді
її життя повне сумбуру й невизначеності…І усередині вона нескінченно
самотня від відчуття, що ніщо в цьому світі не належить нам,
навіть ми самі, і «на душі скребуться пацюки»…
Образ Холлі, блискуче втілений Одрі Хепберн, суперечливий й неоднозначний,
напевно, як саме життя…Вона викликає симпатію в одні моментів, і здається
запекло дурною в інші…Але ми іноді так само метаємося по життю,
не розуміючи, чого ми бажаємо, роблячі найбезглуздіші помилки, але без
яких буває неможливо зрозуміти, що є життя…
Втім, Холлі пощастило, у її житті з'явився чоловік, що виявився «не пацюком»,
що побачив у ній не тільки гарну ляльку, побачив її біль, її самітність,
зміг трансформувати її власне розуміння життя…
Особливо хочеться відзначити неймовірно елегантну атмосферу 1960-х рр… Це не
тільки той блиск, яким намагається наповнити своє життя Холлі, прекрасно відтворена
атмосфера великого міста, інтер'єри, просто відчувається сам дух Нью-Йорка.
Чарівний фільм, що одночасно змушує багато про що замислитися, але в
той же час залишає відчуття легкості.
