Проблеми принципів розвитку міжнародних економічних і науково-технічних відносин між державами

Міжнaродне економічне співробітництво в сучасному інформaційному суспільстві сьогодні є одним із головних тa нaйбільш дієвиx способів стимулювaння розвитку нaціонaльниx економік. Знaчно зростає частка нaуково-теxнічного обміну, що є демонстрaцією глобaлізaційниx процесів, котрі в свою чергу в економіці виявляються у прискоренні міжнaродного фінaнсувaння тa у збільшенні інтелектуaльного кaпітaлу. Обмін інтелектуaльним кaпітaлом безпосередньо призводить до виникнення міжнaродниx зв’язків у трьоx основоположниx сферax – нaуці, економіці тa освіті.
Зaгaльносвітові зміни у глобaльному уклaді, що пов’язaні з використaнням нaуково-теxнологічниx досягнень у виробництві дaли змогу зaбезпечити зближення різниx чaстин світо господaрського простору. Із збільшенням взaємозaлежності економік окремиx крaїн їxня держaвнa теxнологічнa політикa виxодить зa нaціонaльні рaмки. Окрім цього, ефективнa інновaційнa діяльність крaїн сприяє aктивізaції процесів міжнaродного нaуково-теxнологічного співробітництвa.
В такому розрізі сучасного стану досить важливу роль займає правове регулювання науково-технічних та економічних відносин між державами та суб’єктами МЕВ. Існують багато організацій із допомоги з розвитку та взаємодії.
Розділ 1. Характеристика спеціальних принципів міжнародного економічного права.

Принцип розвитку міжнародних економічних і науково-технічних відносин між державами — один із основних у системі спеціальних принципів. Він закріплений у Статуті ООН, у багатьох резолюціях Генеральної Асамблеї ООН, Конференції з тор¬гівлі й розвитку та ін. З цих міжнародно-правових документів випливає, що одним із важливих завдань держав — членів ООН є розвиток міжнародних економічних і, особливо, торговельних відносин, усунення штучних перепон у цій справі. Зміст вищезазначеного принципу зводиться до такого:
1) усі держави повинні співробітничати у справі сприяння більш раціональним і справедливим міжнародним економічним відносинам (ст. 8 Хартії 1974 р.);
2) кожна держава має право брати участь у міжнародній торгівлі та в інших формах економічного співробітництва, незалежно від відмінностей у політичних, економічних та соціальних системах (ст. 4);
3) усі держави зобов’язані співробітничати в економічній, соціальній, культурній, науковій і технічній галузях з метою сприяння економічному і соціальному прогресу (ст. 9);
4) міжнародне співробітництво з метою розвитку — єдина мета і загальний обов’язок усіх держав (ст. 17);
5) кожна держава має будувати свої економічні відносини з урахуванням інтересів інших країн (ст. 24);
6) усі держави мусять співробітничати у коректуванні цін на товари, що експортуються до країн, які розвиваються, стосовно цін на імпортовані ними товари (ст. 28);
7) усі держави повинні сприяти збалансованому розвитку світової економіки, враховуючи ту обставину, що добробут розвинутих країн і країн, які розвиваються, тісно взаємозв’язані і що розквіт міжнародного співробітництва в цілому залежить від розквіту його складових (ст. 31).
Дотримання цього принципу — умова стабільності міжнародних економічних зв’язків.
Принцип юридичної рівності і недопустимості економічної дискримінації держав випливає із загального принципу співробіт¬ництва держав і принципу їх рівноправ’я. Відповідно до нього кожна держава має право вимагати надавати їй рівні умови у міжнародних економічних відносинах, як і вона іншим державам.
У багатьох колишніх соціалістичних країнах зовнішньоекономічна діяльність здійснювалася здебільшого на основі державної монополії, відповідно до чого держави зосереджували у своїх руках зовнішньоекономічну торгівлю та інші види зовнішньоекономічної діяльності. Держава здійснювала керівництво і правове регулювання різними видами зовнішньоекономічної діяльності, проводила єдину державну політику у цій галузі, планувала її розвиток, установлювала порядок здійснення зовнішньоекономічної діяльності, забезпечувала його дотримання та ін.
Що стосується країн, які розвиваються, то в деяких з них спостерігається тенденція до встановлення монополії держави на зовнішньоекономічну діяльність через націоналізацію зовнішньоторговельних підприємств, установлення контролю за їх діяльністю. Одночасно слід підкреслити, що в окремих випадках як виняток із принципу найбільшого сприяння є надання країнам, що розвиваються, преференційних поступок. Це — правомірні винят¬ки, передбачені Принципами і Хартією.
Розділ 2. Сучасний стан розвитку міжнародних економічних відносин.

Навколо нас сьогодні багато організацій, котрі діють і допомагають розвитку міжнародних та технічних, наукових та технологічних відносин між країнами. Найбільша увага приділена країнами що розвиваються або потребують допомоги з розвитку.
Насамперед можна зазначити Організа́цію Об'є́днаних На́цій (ООН). Декларованою метою діяльності організації є підтримання і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу.
Яскравим прикладом є існуючий продуктивний план дій програми співробітництва між ФН ООН та Україною. Українська компанія «НІБУЛОН» аграрний лідер України на ринку зерна. Ця компанія є єдиною в Україні, яка досягла успіхів як постачальник с/г продукції в рамках Всесвітньої Продовольчої Програми ООН «World Food Programme». Дана Програма – це найбільша у світі гуманітарна організація, яка бореться з голодом у всьому світі. Вона забезпечує постачання продовольства туди, де воно найбільш необхідно – де панує військовий конфлікт, природна стихія, епідемія тощо.
ЄБРР надає допомогу країнам від Центральної Європи до Центральної Азії для проведення ринкових реформ, активного інтегрування економік цих країн у міжнародні господарські зв'язки. Європейський банк реконструкції і розвитку надав українській компанії Coal Energy кредит на 70 млн дол. на реконструкцію і будівництво потужностей двох шахт в Донецькій обл.
ЄБРР почав реалізацію рамкової програми фінансування обсягом $200 млн. з метою задоволення потреби в інвестиціях у проекти сталої та альтернативної енергетики в енергомісткій економіці України. Програма включає у себе кредитні лінії для місцевих банків та лізингових компаній, які беруть у ній участь. Ці фінансові установи, у свою чергу, надають з цих коштів кредити приватним компаніям на впровадження проектів сталої та альтернативної енергетики.
Асигнування ЄБРР після кризового періоду:
• кредит у розмірі 50 млн. доларів ТОВ СП «Нібулон» для будівництва п`яти елеваторів, зокрема й річкових, загальною місткістю близько 300 тис. тонн зернових, а також річкових терміналів у Полтавській і Запорізькій областях;
• кредит на суму $ 25 млн. групі м'ясопереробних підприємств Глобино для модернізації ТОВ «Глобинський м'ясокомбінат» та ТОВ НВП «Глобинський свинокомплекс», а також будівництва;
• кредит на $ 60 млн. агро холдингу «Астарта».
Європейський Союз має дуже багато програм співпраці з іншими країнами та їх економіками:
«ФАРЕ» програма (англ. Poland and Hungary: Aid for Restructuring of the Economies, Phare) — один з трьох фінансових інструментів Європейського Союзу (разом з «САПАРД» та «ІСПА») на допомогу країнам-кандидатам з Центральної та Східної Європи у підготовці до вступу в ЄС. Бюджет програми «ФАРЕ» на 2000—2006 рр. скла понад 10 млрд. євро. Її головні завдання були здійснені в цей період:
• поліпшити державне керування та інституції, щоб вони могли ефективно працювати в ЄС;
• сприяти засвоєнню масштабного правового доробку ЄС і скорочення перехідного періоду;
• сприяти економічному й соціальному зближенню.
«САПАРД» — «Спеціальна передвступна програма для сільського господарства та розвитку села» (Special Accession Programme for Agriculture and Rural Development, SAPARD), має на меті структурні перебудови в аграрному секторі країн-вступників та запровадження тієї частини правового доробку Спільноти, який стосується його спільної сільськогосподарської політики. Програма «ІСПА» — «інструмент структурної політики у передвступний період», спрямований на розвиток транспортної інфраструктури та охорону довкілля країн-вступників. Подібно до «ФАРЕ» й «САПАРД», програма «ІСПА» має на меті соціально-економічне гуртування країн ЄС.
Європе́йська полі́тика сусі́дства (ЄПС) (англ. European Neighbourhood Policy) — нова політика Європейського Союзу; має на меті створити на південь і схід від нових кордонів розширеного Європейського Союзу зону стабільності миру і добробуту шляхом налагодження тісних довготривалих відносин з сусідніми країнами. Європейська політика сусідства (ЄПС) спрямована на те, щоб не припустити виникнення нової лінії розподілу між розширеним ЄС та його сусідами, і надати їм можливість брати участь в різних видах діяльності ЄС шляхом тіснішої політичної, економічної, культурної співпраці та взаємодії в галузі безпеки. Концепція ЄПС охоплює такі країни: Алжир, Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Лівія, Молдавія, Марокко, Сирія, Туніс, Україна, а також Палестинська автономія.
Слід зазначити значний вклад політики допомоги з розвитку ЄС у світову ситуацію. ЄС є найбільшим донором допомоги з розвитку у світі (53,8 млрд. євро в 2010р.) Головні цілі цієї політики: зменшення бідності та голоду, зменшення поширення СНІДу, запобігання конфліктам та міграції, сталий розвиток. Дві основні форми:
- регіональні договори (Котонська угода, угоди з державами Магрибу і Машрику)
- дія на міжнародному рівні (Європейська служба зовнішніх дій)
Інструменти фінансування: - Інструмент кооперації з розвитку (щороку близько 18 млрд. євро.) - Європейський фонд розвитку (3,78 млрд. євро щорічно.) - Європейський інвестиційний банк ( кредити приватному сектору).
Організація за демократію та економічний розвиток ГУАМ — регіональне об'єднання чотирьох держав: Грузії, України, Азербайджанської Республіки та Республіки Молдова. В основі утворення цієї форми співробітництва лежить єдність позицій країн із подібними політичними й економічними зовнішніми орієнтаціями. Організація була створена 1997 року для протистояння впливу Росії в регіоні й отримала підтримку Сполучених Штатів. Спільні економічні інтереси держав ГУАМ найбільше сконцентровані навколо питань транспортування прикаспійських енергоносіїв та прокладання нових транзитних маршрутів через Кавказький регіон. Ефективним напрямком економічного співтовариства є розвиток інвестиційної діяльності між державами ГУАМ, створення спільних підприємств з переробки сільськогосподарської продукції, в галузі машинобудування, енергетики і транспорту.
Іншим важливим напрямком співпраці в межах ГУАМ — є проблеми безпеки й стабільності в регіоні. Співпраця делегацій країн ГУАМ в рамках міжнародних організацій, в першу чергу ООН та ОБСЄ, реалізується на постійній основі, що включає регулярні консультації з метою обговорення тих чи інших питань, які виникають під час роботи та торкаються інтересів країн ГУАМ, та вироблення спільних позицій. Започатковано механізм головування національних делегацій країн ГУАМ у рамках міжнародних організацій.
Зміцнення і поглиблення цієї форми співробітництва країн ГУАМ допомагає ефективнішій координації індивідуальних позицій та зусиль країн об'єднання, реалізації їхніх національних інтересів у діяльності міжнародних організацій.
Розділ 3. Розробка порад та перспектив для вирішення сучасних проблем міжнародного розвитку та співробітництва
Єврозоні необхідно створити власне міністерство фінансів з окремим бюджетом і можливістю залучати кошти на фінансових ринках. Згідно з доповіддю, підготовленою ЄС за участю Європейської комісії, Європейського центрального банку та Єврогрупи, кошти з нового бюджету можуть бути використані на додаток до національних схем по скороченню безробіття і програмами перепідготовки кадрів.
Розвиток зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) на макро-, мезо-, мікро-рівнях передбачає, насамперед, постійне корегування, уточнення, удосконалення відповідного національного законодавства. Йдеться також про розробку та прийняття нових законодавчих актів, норм, принципів, правил у міжнародному торговельному, галузевому, транспортному, валютному праві. Це повинне орієнтувати суб'єктів ЗЕД на постійне слідкування за новими положеннями національного законодавства та міжнародного права, що віддзеркалюють сучасні потреби розвитку міжнародних економічних відносин.
Поряд з цим в умовах стрімкого розвитку НТР, глобалізації міжнародної економіки розширюються, інтенсифікуються та поглиблюються економічні зв'язки між суб'єктами світового господарства на галузевому, регіональному, організаційному рівнях.
Суттєвими напрямами подальшого розвитку ЗЕД і надалі залишається зовнішня торгівля, спільна підприємницька діяльність, в т. ч. міжнародна спеціалізація та кооперування виробництва, прямі виробничі зв'язки, функціонування спільних підприємств, міжнародних господарських товариств, об'єднань, організацій. Значні перспективи для інтенсифікації мають міжнародні валютні відносини, перш за все, між комерційними банками, міжнародні фондові та валютні біржі, іноземна інвестиційна діяльність, міжнародні кредитні операції.
В аспекті лібералізації ЗЕД суттєвим напрямом зовнішньоекономічної політики країн світового співтовариства є виважене використання можливостей офшорних територій, вільних (спеціальних) економічних зон, територій пріоритетного розвитку, стабілізація, корегування норм, принципів, правил вітчизняного законодавства про оподаткування ЗЕД, страхування зовнішньоекономічних операцій.
В межах інфраструктурного забезпечення ЗЕД залишається вкрай нагальним вирішення проблем модернізації та оптимального використання транзитних транспортних шляхів, зокрема, йдеться про нафто- і газотрубопроводи, морський, залізничний та автотранспорт, розвиток міжнародних комунікативних служб, інформаційної мережі.
Серед перспективних напрямів розвитку ЗЕД треба також відзначити подальшу розробку питань, пов'язаних з методикою розрахунку ефективності конкретних зовнішньоекономічних операцій, оптимізацію тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоторговельних відносин, досягнення чіткої регламентації діяльності резидентів і нерезидентів в сфері міжнародних фінансів, виробництва, послуг, науково-технічного співробітництва.
Послідовне вирішення окремих проблем розвитку ЗЕД, безумовно, буде сприяти розширенню міжнародного бізнесу, як на національному, так і на інтернаціональному рівнях. Саме в даному напрямі зараз має активно розвиватись вітчизняне підприємництво. До цього нашу країну спонукає можливість використання переваг міжнародного поділу праці, інвестиційного потенціалу країн, світової спільноти, запозичення досвіду ринкових перетворень та господарської діяльності економічно розвинутих держав, співпраці з міжнародними економічними та валютно-фінансовими організаціями. Проте реалізація перспективних напрямів розвитку ЗЕД в кінцевому підсумку залежить від конкретних учасників зовнішньоекономічних операцій. Від того, наскільки вони оволодіють професійними знаннями в цій сфері господарської діяльності, і буде залежати їх успіх у міжнародному бізнесі та в цілому вплив ЗЕД на економічне зростання національної економіки і задоволення всебічних потреб населення нашої країни на рівні світових стандартів.