Сьогодні: Пт, 22.11.2024 06:01:12
ЖЖ Инфо » Мой блог » LesikPsih7 » 2013 Март 3
|
LesikPsih7Оценка: 3.0/5 Голосов: 2 |
Розповіді одного психолога
2. Чи знаєте ви, що таке дружба? Я намагаюся розгадати цей секрет останні п’ять років. В книжках повно вірності та невірності, порозуміння та відвертості.
Жили були мої сподівання досягнути того незвіданого стану дружби. Я силоміць відкрила двері свого комфортного усамітнення. Похапцем свідомість намагається вловити потік чужих думок, прослідкувати на лиці міміку. За двома-трьома ще можна вловити та запам’ятати їх фізичні та вербальні прояви. Коли кількість більша, то увага випадає із потоку загальних обмінів думками та настроями. Виникло відчуття нудоти від перенасичення цим соціальним полем, проникнутим абсурдними інтеракціями. Я намагаюся покинути поле взаємодії і притягую в своє біополе ще два індивіда. Не ставила собі за ціль їх витягнути. Можливо наші репліки тимчасово переплелися та отримали від цього новий безслівний сенс «іди за мною». Дорога заспокоює нас у передчутті чогось незвичайного. Я хаотично перебираю полички мозку, щоб у потрібний момент видати інформацію про сучасні новинки моди, навчання, політики і т.д. Очима ловлю лице співбесідників, щоб моя посмішка була віддзеркаленням їхньої. Ми дійшли до точки розставання і шанобливо відклонилися. В дарунок отримала відчуття розтерзаного нутра та пустоти, але процес обміну інтеракціями хотілося повторити ще. І оце все, що потрібно для дружби? Ні. Є ще щось – невловиме, хаотичне, що приносить неспокій.
Минувся місяць, наповнений буденщиною. Серед систематичного задоволення власних фізіологічних потреб все ще щеміла потреба тих інтеракцій. Навіть слухання музики, безцільне ходіння вулицями, читання книг не могло приглушити ту потребу. Мені тоді було десь років двадцять. Вулиці будили мене запахом чужої присутності. І хотілося бачити результат свого існування. Результат, визнаний іншими, що мав надати сенс моєму життю і посприяти дорослості. В тих безцільних блуканнях шари моєї свідомості збивалися в крем, поживний та корисний. В цій багаточасовій медитації я почула розпачливе гукання. Воно мене вивело зі сну та примусило озирнутися. Відчуття покинули мене. Глобальна порожнеча накинула мені на спину ковдру. В грудях защеміло так, наче педофіл підстеріг свою постійну жертву. Мене вирвали із вуличного бродіння і потягли шнурками спогадів та взаємозв’язків. Це були учасники минулих бажаних інтеракцій. Перекинулись репліками, посмішками та поринули знову кожен у свій світ систематичного задоволення фізіологічних потреб. Скоро в моїй свідомості стерлися відчуття, залишені несподіваною інтеракцією.
Найбільший знак питання при спілкуванні у мене викликають очі. Десь до вісімнадцяти років я думала, що очі виконують дві функції – бачити оточення та випускати рідину у несприятливі для організму моменти. Якось прийшов момент, коли очі однієї людини кинули мене в нокаут. Серце майже вилітало через вуха, легко крутилося в голові. Ніколи не думала, що очі вміють ще щось. Далі вже боялась того погляду. Почала приділяти багато уваги очам при спілкуванні. Здебільшого намагалась ніколи не акцентувати на них увагу. Коли доводилось ловити погляди, то подумки виставляла прозорий щит між нашими очима, щоб не отримати нокаут. Для приручення чужих очей знадобилися роки наполегливої праці. Одного дня виникла здатність отримувати насолоду від погляду та носити у собі цей спогад. Так. Очі – це дивні отвори в людському організмі.
Напевно час подумати над поняттям «дружба». Ця формальність об’єднує людей у мікрогрупи, трійки, пари. Вона сприяє тому, що ти зливаєш безупинним потоком свої настрої, цінності у іншого, як у бездонну посудину. Стаєш тимчасовим мірилом чужої успішності, влаштованості у житті. З часом посудина не задовольняє твої потреб і хочеться обновки. Тарілка з квітастим бортиком більше привертає увагу і ти з більшим задоволенням наливаєш в неї суп. Посуд з часом б’ється, губиться, ховається в комору через старіння. Процес іде. Підливають тобі, наливаєш ти. Безкінечний процес наповнення та випорожнення. Так, як казав Фрейд, пожиттєва компенсація оральної та анальної потреби. Пересичення змінюється голодом і навпаки.
На шляху мого тваринного існування виникає часом щось не підвладне логічним поясненням. Таке, що не можна вкласти на одну з поличок мого мозку. Воно туди не влазить. Хочеться його виокремити та зберегти десь біля серця, де ніхто не розкриє цей секрет. Один момент і два індивіда втрачають обриси посудин та інтеракція втрачає сенс. Існують лише очі та невидимі вектори, які пронизують простір від одних очей до інших. І тіло оповиває млосне відчуття вмирання. Вмирання від відчуття, ніби те, що затерпло, поволі відходить, пощипує і повертається до життя. День за днем бажаєш побачити ті очі, втопитися в них, ловити їх час від часу. Ладен навіть віддати за них своє життя. Гострим ножем вбиває тебе, коли ті очі плачуть, сповнені горя чи тривоги. І щастя підносить тебе на небо, якщо можеш викликати в тих очах радість та спокій. Туга і відчай тебе охоплює, коли довгий час немає того контакту очима. І не потрібно більше мудрувати над витонченістю інтеракцій, формувати щохвилини міміку на обличчі під такт співбесідника. Є лише ваш секрет дотикання очей і нічого більше. Дотик очей відбувається вкрай рідко, здебільшого погляди натикаються на прозорий щит. Щит, який не дає проникнути до чогось живого, тендітного…..
Прикреплённые изображения:
Администрация сайта zhzh.info может не разделять точку зрения авторов опубликованных материалов и ответственность за них не несет.
Комментариев: 0
Объявления: