Сьогодні: Ср, 18.12.2024 14:14:27
ЖЖ Инфо » Мой блог » LesikPsih7 » 2013 Апрель 9
|
LesikPsih7Оценка: 5.0/5 Голосов: 1 |
Перезавантаження
В центрі міста у звичайному будинку жила собі дівчинка. Вона любила ретельними рядами викладати візерунки з іграшок, будувати хатинки для ляльок. Коли через грати колиски дивилася на кімнату, то ніжки стільців здавалися ногами незвіданих тварин. Взагалі меблі їй здавалися живими одухотвореними істотами. Вони пропонували підвезти на собі, їх дотик був приємний та значимий. Особливо, якщо довго постояти біля одного з них, притулившись вухом. Невимовну ніжність викликали двері. Чомусь у поєднанні дверної ручки і замка дівчинка бачила сумне обличчя. Хотілося принести радість цим сумним дверям, які спостерігали за нею люб’язно та невимушено. Пробираючись серед завалів сімейного надбання, дівчинка раділа цукеркам та новим іграшкам. Її родина перекладала завали одягу, покривал та іншого з місця на місце. Часом ці пакунки складалися намертво у кутках і прикривалися покривалами. Родина пакувала та утрамбовувала придане для своєї дитини.
Один із тих тягучих днів врізався у пам’ять дівчинки. На підлозі валялася невелика іграшкова подушечка. Вона була вся у плямах та зі збитою ватою. Чомусь один погляд на неї викликав безмежне горе. Дівчинка довго плакала і голосила над тією брудною матерією. Можливо, передчуття майбутнього. Це горе залишилося таємницею для всіх. І домашні меблі таємничо засумували у співчутті та розумінні.
Дівчинка насторожено прислухалася до хрускоту своїх колін. Напевно, якась сила примушує кості триматися один за одного. Вона жадібно вивчала свої руки, наповнені м’ясом та кістками. Певно, вона кіборг, якщо власне тіло так захоплює її. В центрі міста самотній будинок тримав у своїх стінах таємницю, яка лягла на плечі тяжким мішком дитинства. І лише небо, розстелене ковдрою над будинком, приковувало до себе погляд юної бранки своєї родини.
Прийшов ранок і кіборг прокидається, щоб виконувати алгоритм свого буття. Часом іскорки людського минулого бентежно ворушать холодне залізне серце, але швидко губляться у тілі. Тіло – це храм святого духа. Кіборг знає його в лице. Якось святий дух накинув покривало на випадковий епізод дитячої гри. Спогади переплелися з запахом поту і липким теплом. Тепер Кіборг не любить запаху людського тіла та жаркої погоди. Кіборги не потіють – вони залізні або зі сталі. Дівчинка-кіборг торкається залізними руками людей і розуміє, що їм боляче. Контакт обмежений. Програма самозапускається. Система працює у повному режимі автоматично. Монітор висвічує перелік цілей та задач. Дівчинка-кіборг хоче бути схожою на людей. Люди із крові і плоті. Люди плачуть. Люди близькі один до одного. Люди торкаються один одного, обнімають. Вона вивчає їх рухи та обличчя. Але сталеві щелепи відтворюють пародію на посмішку, а яскраві монітори не здатні відтворити погляду людського ока. Вона намагалася доторкнутися до них, обійняти, але це травмувало їх.
Інколи система потребує перезавантаження або вимкнення на спочинок. Десь у глибині залізного тіла живе бранкою дівчинка, що росла у центрі міста. Вона танцювала під променями літнього сонця: чиста та невинна. Тепер вона не здатна жити поза оболонкою кіборга. Сонячні промені можуть спалити її і метушливий натовп розтопче її на світанку робочого дня.
Бувають дні, коли сухе листя підхоплюється з асфальту і танцює. Танцює у світлі вечірніх ламп на стовпах. І я бачу, як стовпи похитують важкими яскравими головами в такт їхнього танцю. Я чую втомлений стогін переповненого тролейбуса на Київській, в якому, можливо, їде дівчинка-кіборг.
Прикреплённые изображения:
Администрация сайта zhzh.info может не разделять точку зрения авторов опубликованных материалов и ответственность за них не несет.
Комментариев: 0
Объявления: