ВО “Тризуб” на Тернопіллі. Донецький погляд зсередини (фото)

Макіївський журналіст спробував перевірити міфи та кліше про молодіжні українські націоналістичні організації емпіричним способом. Просто взяв, і вирушив у підготовчий табір в Карпатах, щоб дати відповідь на запитання: чи є ідеї українського націоналізму прийнятними для жителів східної України?

На вокзал Тернополя час від часу прибувають електрички та дизель-поїзди – розвозять жителів навколишніх сіл по домівках. Коли сутінки беруть гору над природним освітленням, підкочує та наш ДР-1. Вагони ризького дизель-поїзда наполовину порожні. ”Тризубівці” то намагаються трохи поспати, то розмовляють з випадковими попутниками, то розмовляють між собою. Двогодинне "бултихання” в ДР-1 нарешті дає свій результат – ми на місці. У відокремленому селі на околиці Тернопільській області, де, як і в інших українських селах, вночі стоїть гробова тиша. Наш провідник пропонує перекурити, "відлучитися на хвилинку” і переодягнутися – попереду понад 12 кілометрів шляху по пересіченій місцевості. Так починався візит кореспондента "Макеевка-INFO" в підготовчий табір Всеукраїнської організації ”Тризуб” ім. Степана Бандери.

Передісторія

Здійснити вояж на територію західної України спонукало одне кліше. Точніше, бажання його або підтвердити, або спростувати. Мова тут йде про українські націоналістичні організації, яких періодично демонізують на Донбасі колишніми і нинішніми партфункціонерами всіляких забарвлень і мастей. На всі наявні питання не було практично ніякого сенсу шукати відповіді, сидячи перед монітором. Єдиний прийнятний варіант – задіяти емпіричний метод.

Завдяки щасливому випадку кореспонденту "Макеевка-INFO” вдалося не тільки вийти на” тризубівців ", але і на час стати рядовим членом організації. Таким чином були створені всі умови для того, щоб дізнатися справжню суть ВО "Тризуб”, а також відчути тонкощі спартанського життя українських націоналістів.

Як все починалося

12 кілометрів шляху до табору, про які вже згадувалося, виявилися серйозним випробуванням.Село змінював пагорб, пагорб змінював ліс, ліс – болото, болото – поле, поле плавно переходило в кам’янисту дорогу, і знову нас чекав пагорб. Так було практично постійно. Ноги промокли чи то від нічної роси, чи від невеликих калюж – ліхтарики були в наявності далеко ні у всіх. З часом у новачків – таких же як і автор цих рядків – дала про себе знати незадовільна фізична підготовка. Чого не можна було сказати про "тризубівців”. Склалося враження, що дорога в табір для них – лише привід прогулятися по вже знайомим місцям.

І все ж до місця розташування, всупереч усім труднощам і негараздам, група дісталася без втрат. У таборі, куди прибули члени організації з Тернополя, вже розташовувався невеликий загін "тризубівців” з Івано-Франківська. Нетривалий обмін інформацією про те "хто йде” і нарешті повноцінний привал. На вечерю (якщо трапезу серед ночі можна вважати вечерею) сало, хліб, помідори і цибулю. Друг "Гопак” ("тризубівці” носять псевдоніми) дає команду лягати спати, при цьому залишає двох стежити за багаттям і за станом навколо табору.

Спати доводиться на класичних дерев’яних нарах в одному з невеликих будиночків, розташованих на схилі. Члени організації називають їх "бункерами”. Відпочивати на дерев’яних настилах не зовсім зручно, але після тривалого походу "від’їжджаєш” моментально. В 7:00 стукають по нозі; прийшла моя черга йти на своєрідний пост. В наряд заступав з хлопцем із Івано-Франківська.Тільки тоді нарешті з’являється можливість озирнутися, і зрозуміти де знаходишся. Навколо – невимовна краса природи Тернопільщини та об’єкти табору.

Двері каплиці завжди відкриті, зайти має право будь-який бажаючий. Тут не зайвим буде додати, що практично всі "тризубівці” – християни. У своїй більшості – греко-католики та православні Київського патріархату.

Трохи осторонь від каплиці знаходиться клас для теоретичних занять. Ще далі – пам’ятний обеліск. На ньому написано: "На цьому місці знаходится підстаршінська школа ІІІ військової округи УПА -” Лисоня "з грудня 1943 року по травень 1944 року. Слава героям бандерівцям!”.

Трудові будні "тризубівців”

Поки кореспондент "Макіївка-INFO” милувався природою і попутно роздумував про окремі епізоди історії України, для всіх присутніх у таборі пролунав ранковий підйом. Буквально кілька хвилин дається на те, щоб привести себе в порядок, і кожен "тризубівець” отримує своє завдання: хто кухнею займатися, а хто дрова збирати.

До обіду нарешті з’являється сніданок, і підтягуються нові люди. Автор цих рядків у компанії кількох новачків вирішує, що настав час трохи відпочити і припадає до землі. За що тут же трохи не отримує "заліт” (слово більш ніж зрозуміле для тих, хто має хоча б віддалене уявлення про армію). Благо все обійшлося, і нам, які проштрафилися, не довелося відкривати "фітнес-центр” (своєрідне місце для фізичних вправ). У "Тризубі”, до речі, буквально будь-який серйозний прорахунок практично негайно веде до "винагороди” – то віджиматися на кулаках доводиться, то ще чого придумають. Іноді за помилки однієї людини карають всю групу, тоді як сам "герой” мовчки споглядає що відбувається.

З часом з’являються не тільки "тризубівці” зі Львова та навколишніх міст, але і командний склад. Зокрема прибуває глава центрального проводу ВО "Тризуб” ім. Степана Бандери Андрій Стемпіцкій і головний капелан ВО "Тризуб” ім. Степана Бандери Отець Петро Бурак. А ближче до вечора заглядає на вогник і провідник ВО "Тризуб” ім. Степана Бандери Дмитро Ярош. Поки керівництво вітається і братається, на підлеглих звертають менше уваги. Проте розслаблятися не доводиться.

За власними спостереженнями, на навчаннях в ”Тризубі” такого поняття як ”відпочинок” або ”вільний час” практично не існує. Коли немає фізичних вправ, є освітні та просвітницькі лекції, коли немає лекцій, є завдання з організації життєдіяльності табору, коли немає завдань, є буквально лічені хвилини на те, щоб хоч якось привести себе в порядок. І після цього всього є перекур, де все одно не можна повноцінно відпочити. Подібний графік, безумовно, сильно стомлює. Однак у той же час і загартовує. Перш за все, психологічно.

Відповіді на головні питання

І все ж не за фізпідготовкою спочатку автор цих рядків направлявся в Тернопільську область. А за відповідями на свої запитання. Серед яких основне, мабуть, звучить так: чи є ідеї українського націоналізму прийнятними для жителів східної України? З бесіди з першими особами "Тризуба” можна зробити наступний висновок: безумовно. Адже, по суті, умовна лінія фронту проходить лише по одній темі – УССД (Українська Самостійна Соборна Держава). Третього тут в принципі не дано: або підтримуєш, або ні. І не має жодного значення національність людини і його місце проживання. Всіляка дребедень про фашизм, нацизм, расизм і бог ще знає про що не має під собою реальної основи. Всього лише здоровий український націоналізм. Або, висловлюючись м’якше, консерватизм.

До слова, нинішній стан справ в Україні "тризубівці” називають не інакше як "режим внутрішньої окупації”. Причому, вони впевнені, що подібна ситуація існує практично з офіційного проголошення декларативної незалежності України.

На нинішніх виборах ВО "Тризуб” ім. Степана Бандери проявляти себе надактивно не має наміру. Однак і "лапки складати” ніхто не збирається.

"Ми однозначно визначилися проти кого, але, можливо навіть не буде сенсу визначатися конкретно за яку політичну силу. Ми бачимо "Свободу”, ми бачимо УДАР, ми бачимо Об’єднану опозицію. З прохідних, з тих політичних сил, які можуть пройти. Відповідно люди тоді нехай в залежності від своїх партійних поглядів вибирають. Головне – не голосувати за "регіони”, за комуністів і за їх проекти типу "Україна – Вперед!”, – Зазначив Дмитро Ярош.

Також хотілося б відзначити, що "тризубівці” планують незабаром обзавестися власним політичним крилом. Як пояснюють в організації, щоб активніше впливати на ситуацію в Україні.

Український націоналізм і християнство

Як уже згадувалося вище, в "Тризубі” приділяють серйозну увагу не тільки загальної фізичній, але й ідеологічній підготовці своїх прихильників. Зокрема активно просуваються ідеї християнства. Представник УГКЦ Отець Петро в перший же день свого візиту в табір прочитав всім "тризубівцям” лекцію про те, що християнство і націоналізм – речі нерозривні. Цю ж тезу він повторив і в приватній бесіді з кореспондентом "Макіївка-INFO”.

"Не може бути християнин повністю добрим, гідним, якщо він не виконує в повній мірі одну з десяти заповідей божих. Я розповідав про те, що повинен любити батька, матір, щоб добре було тобі, щоб добре жив на землі, що бог тобі її дав. А тільки націоналіст добре виконує цю заповідь.Тобто, хороший християнин – це обов’язково націоналіст. Ні, ну можливо турецький націоналіст може бути не християнином, але український націоналіст є обов’язковим лише християнином. Це нерозривно пов’язано ", – впевнений Петро Бурак.

Подібні твердження, безумовно, можуть сприйматися насторожено, а іноді й вороже з боку антиукраїнських сил. Однак "тризубівцям” нічого пред’явити: націоналізм є націоналізм. Прихильники подібного роду життєвої філософії рідко коли влаштовують маневрування між союзами "але”, "або” і "якщо”.

Завершальний акорд

В останній день перебування в таборі всім членам ВО "Тризуб” дали 30 хвилин на те, щоб капітально привести себе в порядок. Крижана вода з відкритого джерела на той момент вже не здавалася такою холодною, а тіло з кожним обмиванням втрачало свій сморід. ”Тризубівці” плавно готувалися виступати в бік найближчого села – там націоналістів забирав автобус і віз на чергову патріотичну акцію. Автор цих рядків покинув членів організації в одному з населених пунктів, щоб звідти дістатися до Тернополя. Поки старий ЛАЗ котив до обласного центру, в голові через сон миготіли всілякі думки. Серед них: відповідь на головне питання.

Під час дискусії з керівниками ВО "Тризуб” ім. Степана Бандери Дмитро Ярош обмовився, що колись в Донецькій області була ціла сотня (підрозділ), однак після антітризубівських репресій залишився тільки кістяк осередку. І поки що активно розвивати мережу на донецькій землі ніхто не планує. Тоді як насправді це питання не стільки організаційної роботи, скільки часу.

Незалежність України породила ціле покоління молодих людей, яке жодним чином не ототожнює себе ні з Радянським Союзом, ні з Російською Федерацією. Саме це покоління при необхідності візьме в руки зброю і буде захищати свою країну, саме це покоління бажає працювати в ім’я прогресу своєї Батьківщини і жити на благо України. Беручи до уваги все вищесказане, почуте і побачене, можна стверджувати, що ідеї українського націоналізму мають під собою більш ніж благодатний грунт. Причому, незалежно від регіону.

Оригінал: makeevkainfo.com.ua