І тут захотілось кави

І тут захотілось кави…
Багато чорної кави.
Кругом стало все нецікавим,
Чи просто у душу наклали?

Я знаю, що то – війна.
І те, що я в ній не одна.
Але навіть думка така
Не рятує мене від лайна.

Не рятують ні їжа, ні сон,
Не рятують море й пісок.
І багато чорної кави
Не змиває моїх думок…

І де б ото дітись тепер – 
За вікном розлютився мер.
От і все. Потічок завмер.
Я – не ре во лю ціо нер…

Просто інколи хочеться кави,
І щоб в світі було цікаво.
І щоб у душу не насирали!
Хоч це майже привичний стан…

Я тебе називаю Ненькою,
Я у тебе така маленька…