Новина про підвищення з 1 червня 2014 р. відпускних цін на електричну енергію для населення викликає жваву дискусію, часто з прив"язкою до подій на Майдані, в Україні і т.д.
Але давайте безпристрасно проаналізуємо ситуацію.
Приблизно функціонування ринку електроенергії виглядає так:
Виробники електричної енергії продають електричну енергію на оптовому ринку, постачальники купляють та реалізовують її кінцевим споживачам (населенню та суб"єктам господарювання).
Причому реалізовують по різних цінах: населенню дешевше, підприємствам дорожче. І хоча собівартість виробництва електроенергії неоднакова для різних виробників (АЕС, ТЕС, ГЕС, альтернативні - "зелений тариф"), але таким чином складається ситуація, коли підприємства (суб"єкти господарювання) фактично компенсовують частину ціни на електроенергію для населення. Начебто, нічого поганого у цьому немає, можна обгрунтувати всякими "соціальна відповідальність бізнесу і держави", "соціальний захист" та іншими фразами, які так часто можна почути перед виборами. І, можливо, така схема була більш виправдана в ситуації, коли вся електроенергетика та підприємства, що споживають електроенергію належать державі: держава виробляє електроенергію, постачає її для підприємств, які виробляють продукцію та на об"єкти інфрастуктури (немає ж різниці, на якому етапі прибутки будуть більшими чи меншими - все одно прибуток йде в держбюджет, щоб у кінцевому рахунку принести користь населенню) і додатково постачає електроенергію своєму населенню за пільговим тарифом.
Але навіщо ускладнювати схеми та моделі розрахунків, особливо коли суб"єкти генерації, транспортування, постачання, споживання мають різну форму власності? Хто дасть гарантію, що складні форми розрахунку за електроенергію забезпечать більше надходжень в держбюджет, а не прибутків приватникам, часто - монополістам (ну і чиновникам, куди ж без них в таких схемах)? Але явно, що субсидування підприємствами населення за рахунок різних цін негативно впливає як на конкурентність продукції, що постачається на експорт, так і на кінцеву ціну продукції для того ж таки населення. Низька конкурентноздатність продукції негативно впливає на зайнятість населення, породжує соціальні проблеми і т.д. Низька ціна для населення не сприяє економії ресурсів та ін. Тому "поступовий перехід до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України" покликаний навести лад у цій сфері і ліквідувавши ситуацію, коли замість того, щоб розплатитися за товар певною конкретною сумою, покупець віддає гаманець продавцю і вже той сам бере ту суму, яку вважає обгрунтованою, причому не повідомляючи її покупцю. Парадокс, але при цьому в покупця залишається ілюзія, що він дешево купив товар.
Зрозуміло, що такі зміни більш безболісно були б втілювати ПІСЛЯ впровадження системи адресних дотацій незахищеним верствам населення, але поточний економічний стан держави вносить корективи в такі благородні плани.
P.P.S. "Звичайно, позитивних моментів від формування єдиних тарифів на електроенергію багато. Однак їх буде більше при впровадженні єдиних тарифів на газ - там вирішується ще й питання залежності від іноземних постачальників"