Голова суду Кулик, суддя Грубіян, адвокат Леся Петрівна, рецидивіст Костриця. Або суддівський склероз

 Голова Червоноармійського суду Петро Кулик під тягарем юридичних аргументів був змушений винести ухвалу про неможливість притягнення журналіста до відповідальності за здійснення законної журналістської діяльності. Але згодом забудькуватий суддя не лише «забув» надіслати журналісту відповідну ухвалу, але й повторно викликав до суду Віктора Котенка у тій самій ролі ... співвідповідача. Але коли ознайомився з зареєстрованими клопотаннями, що надав журналіст, в яких чорним по білому перераховувались суддівські порушення законодавства, то не на жарт перелякався, оголосив перерву і вже через лічені хвилини  в нього з'явилась заява від позивачки пані міліційної слідчої ... про відмову від позовних вимог. Повна капітуляці! На цьому справу було ганебно закінчено. Якщо, звісно,  суддівський склероз не є хронічним і слухання не почнуться знову.

Але це ще не все. Пан Костриця звернувся до Житомирського районного суду з позовом про захист честі, гідності й ділової репутації (рецидивіста?), оскаржуючи лише малюсенький епізод — титри у відеоролику з інформацією про «Сашу — півника». На цій підставі він намагався визнати всю публікацію недостовірною і, що закономірно, швидко той суд програв.

Але це ще не все... Вгадайте, хто захищав інтереси Олександра Костриці у Житомирському районному суді ? Леся Петрівна, донька голови Червоноармійського районного суду Петра Кулика! Сімейний підряд?

Але й це ще не все! Суддя Грубіян, котрий розглядав цю справу, тишком — нишком прийняв ще й окрему таємну ухвалу про те, що журналіст нібито кинув виклик ... суспільству, котре він не поважає, тому що, мовляв, не прибрав з відеоролика міцні слова окремих інтерв'юерів. Пан суддя не вказав, які саме слова вдарили його у макітру, немов блискавка, що спричинило раптовий напад того самого загадкового захворювання, «суддівського склерозу» — в судовому засіданні конкретно про «не такі» слова питання не розглядалось взагалі. Тому можна припустити, що суддя — вигадник відчуває оргазм від слів «дякую», «будь ласка» тощо. А ще Грубіян свідомо «забув» надати копію свого рішення (чи діагнозу?) журналісту і відправив ухвалу, котра не встигла набути законної сили, для вжиття юридичних наслідків (розстрілу?) аж до Києва, до Комісії з журналістської етики та Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі ! Цей суддя, не маючи на те жодних законних підстав, нагло збрехав, що він нібито «встановив факти прояву неповаги журналіста — розслідувача до споживачів інформації та суспільства в цілому» ! Я не шуткую, читайте документи. Виявляється, викриття фактів корупції у правоохоронних органах, оприлюднення обставин злочинів — це «неповага до суспільства в цілому».  Суддя Житомирського районного суду був впевнений, що журналіст вчасно не довідається про цей хворобливий наклеп і так поспішав, що навіть не дочекався закінчення терміну на апеляційне оскарження. Але помилився Грубіян, адвокату журналіста стало відомо про секретний опус і незабаром цю ганьбу, котра смердить 1937 роком, буде розглядати апеляційний суд ...

Згодом ми оприлюднимо аудіозаписи судових слухань і я сподіваюсь, що люстрація не омине перевертнів у суддівських мантіях.

ГАНЬБА СУДДІ ГРУБІЯНА 1, 2, 3, 4, 5 (як бачите, окрему таємну ухвалу суддя журналісту не надіслав)

ГАНЬБА ОЛЕКСАНДРА КОСТРИЦІ: 1, 2, 3  (зверніть увагу — суддя чомусь втаємничив представника позивача адвоката Лесю Петрівну)

А поки що просторами інтернету гуляє поширений свідомою громадськістю аудіозапис з доволі цікавою інформацією і про Кулика, і про Лесю Петрівну, і про Сашу Кострицю та інших «пернатих»...

Ось ця родзинка: