Архіви ПР не горять

Нещодавно «Українська правда» викинула інформацію про фінансування Партії регіонів підчас виборів у 2012 році. Вражають не лише суми, але й те, кого фінансували. Щодо фінансування КПУ – тут все логічно, а от про те, що ПР спонсорувала «Нашу Україну» пересічні виборці навряд чи здогадувались. «Амбарна книга» ПР цікавий документ. Взагалі у регіоналів було прийнято справи вести з бюрократичною точністю. І, напевне, якщо б СБУ мало би бажання, то знайти інші цікаві документи було би не складно. Пригадую, як після виборів 2004 року натрапив на зошит члена комісії з Коростеня, де детально були розписані інструкції по фальсифікації виборів.
Але, якщо повернутись до питання фінансування партії та інших «амбарних» книжок, то чомусь ніхто не піднімає питання, де «архіви» Житомирської ПР? Насправді вони існують. І зараз в тій чи іншій мірі документи з них змінюють політику міста. Завдяки цим паперам хтось зміг піднятись, хтось боїться бути викритим та втратити владу.
Якщо повернутись до часів Революції гідності та є люди, які пам’ятають, що у розпал подій, коли влада вже втрачала контроль, громити офіс Партії регіонів, якій розташовувався в готелі «Україна» приїздив активіст Влад Пучич разом із ще декількома активістами. Серед тих, чиї прізвища відомі широкому загалу – Дмитро Ткачук та Іван Фурлет. Документи, які на час нападу зберігались в офісі ПР вивіз особисто Влад Пучич. З того часу архіви офіційно ніхто не бачив. Новій владі передавати архіви активіст не став. І можна зрозуміти чому. Навіть, якщо просто проаналізувати інформацію в «Українській правді» і не знати подробиці місцевих подій, зрозуміло, що партійні ігри були завжди для окозамилювання. Ну, наприклад, люто критикуючи владу на мітингах, Пашинський  зустрічався за містом з Миколою Присяжнюком, обговорюючи спільні справи та не дуже ховаючись. Розділ на ПР та опозицію був лише на ефірах Шустера та на публічних заходах.
В житомирських «амбарних» книжках ситуація виглядала очевидно не краще за загальноукраїнський примірник. І все це опинилось в руках Пучича і Ко. А далі давайте прослідкуємо події і деякі факти.
Наприклад, є декілька питань.
Звідки у розпал передвиборчої кампанії Розенблата випливла інформація про те, що нинішній нардеп був регіоналом? В колах волонтерів говорили тоді, що напередодні Пучич мав з ним якісь розмови, але, судячи з того, що інформація все ж виплила, перемовини пройшли не дуже вдало. Чи вдалими були перемовини з Василем Кучиком та Олександром Раковичем – невідомо.
Але гроші у розпорядників архіву в той же час все ж таки з’явились. Тусовка волонтерів-активістів в той час відзначала, що Пучич та друзі почали якось раптово жити на широку ногу. Щоправда не так довго.
А тепер ще питання. Звідки у активіста Дмитра Ткачука, який ставши заступником мера відкрив свою декларацію, 200 тис. гривень на депозиті? Наголошу, на депозиті, тобто це не останні гроші. Декларацій Пучича та Фурлета ніхто не бачив.
Йдемо далі: у 2015 році політична кар’єра трійці раптово і за дуже дивних обставин пішла на зліт. Хто спостерігав за подіями до місцевих виборів може пригадати, що наші активісти, а більше за всіх Дмитро Ткачук на повний рот критикували Сергія Сухомлина. І тут, о диво, всі троє опиняються в списку провладного Блоку Петра Порошенко, і більше того у бідних волонтерів і гроші на виборчу кампанію звідкись матеріалізувались. Якщо хтось не знає, попасти в список просто так без грошей – це із області фантастики. Тим більше після такої запеклої критики кандидата №1 у списку. Але про моральний аспект говорити не будемо. Після виборів трійця активістів «заселяється» в приміщення з годинником. І знову диво: критик Сухомлина Ткачук стає членом команди, та не простим, а цілим заступником. Фурлет просто «при нём». Навіть може покомандувати клерками від імені Ткачука. Пучичу поки не щастить. В прес-службу не взяли, тепер Ткачук просуває його в управління транспорту. При цьому Пучич також ходить у міськвиконком як на роботу і сидить в кабінеті начальника управління транспорту, який на разі вільний.
Що може пов’язувати Сухомлина та трійцю активістів? Чому ця прихильність стала такою неочікуваною? Можливо, якщо б архіви, які привласнив Пучич були б відкриті, можна було би відповісти на це запитання. Можливо… Як би там не було «все таємне рано чи пізно стає явним». Знадобилось майже 4 роки, перш ніж «амбарна» книжка центрального офісу ПР була оприлюднена. Прийде час, і вийде у світ місцева. Судячи, з усього документи житомирського архіву ПР ще не знищені.