"Відьма"... Чи це справедливо?

Мирослав (Григорій Юшкевич) Відьма»… Чи це справедливо? Чи не найтепліші та найніжніші почуття ми проявляємо до рідної матері, говорячи - мамо, мамочко, матусю, нене, леле… А з яким трепетом оберігаємо пам’ять про неї… Роль матері в житті не тільки кожного із нас, а і суспільства неоціненна. Щоб не скотитися до банальності, питаю: а якою була вона, Стародавня Мати, багато тисяч років тому, в часи життя святих Прародителів племен українців, тата Оря і мами Лель? Відомий археолог Даниленко В. М. (газета «Молодь України», 2. 06. 1976 р.) пише: « В Україні знайдені малюнки епохи пізнього палеоліту (40 - 25 тисячоліть тому). В гротах первісного святилища «Кам’яна могила» (Запоріжжя), тогочасні мисливці залишили нам малюнки мамонтів, бізонів, оленів… Є на плитах зображення постаті Великої Матері, її струнке, дивовижно красиве тіло ніби пливе над землею. Виконує вона ритуальний танок, зачакловує звірів, щоб мисливці повернулися додому живими і з багатою здобиччю…». Що це значить? А те, що на території сучасної України 20 -15 тис. років назад уже був культ Великої Матері-Родоначальниці. А відомий санскритолог Л. Силенко в «Мага Вірі» силою своєї уяви ніби доповнює : « В оселі спокійно горить вогонь, пахне живицею. На волошковому сіні в білій льолі сидить мама Лель, біля неї – діти. В її руках золотяться вітрами виколихані три пшеничні колоски, - символ життя і благотворної снаги. Пахне любисток, скромний чебрець, полин, безсмертник. На лаві лежать веретено, мичка, днище. Мама Лель – високосердна трудівниця, чепурна господиня, свята Родоначальниця чепурних племен білої раси – світлоока доня Дажбожа». Далі він продовжує: « У хаті пахне степом – глиняна долівка заслана свіжою соломою білою, чистою. На покуті біля образу світлої доні Дажбожої Первоматері Лель горить світильник. Хліб житній лежить на столі під білою скатертиною. На лаві біля помийниці – відро з водою, і тут же велика дерев’яна миска, на кілку – свіжий лляний рушник. Діти зачарувалися від тата Оря довідавшись, що образ мами Лель живе в їхньому образі, давши дітям життя». Ви, сучасні українки, її потомки. Ви її пізнаєте, дивлячись самі на себе, на свій національний стрій, її льолю (первісний жіночий одяг), оздоблений меандрами ( геометричними узорами), і які ознаменовують нашу Українську (Мізинську) культуру. Маючи величне минуле, стає небезпідставною поширена думка, що українки найвродливіші на Землі. Люди стають Богами, Боги стають людьми, а народ без легенди, - значить народ без уяви. Так було, так є, і так буде… І хай не відштовхне читача продовження розповіді, але згадка про легенду невипадкова. Чи то міф, чи то легенда, але серед народів Європи побутує недобра думка про жінок - відьом. Чомусь це слово вони наполегливо наповнюють острахом, містичністю, чаклунством. Чи справедливо це? Заглибившись у тему, стверджую, - ні, несправедливо. Адже в санскриті (праукраїнська мова) слово відьма (vedа) означає священні знання (відати; знати; превідіти; та, що все знає). Існує декілька обґрунтувань цього твердження. Візьмемо одне із них. Це страшні події ХІV – ХVІІ століття, які ввійшли в історію як «полювання на відьом». Осудливого значення це слово набуло тоді, коли у 1484 році папа Інокентій VІІІ видав буллу (лист) в якому засуджувалось чаклунство на рівні церкви, а після видання книги «Молот відьом» розпочалося власне полювання на відьом та їх спалення. І обґрунтовувалось це не чим іншим як їх «зв’язками» з самим дияволом. Їм закидалось, що вони накликали морози, що з їх вини град побив посіви, що жінка безплідна, що корова не дає молока… Але чи були вони, відьми, такими паскудними в дійсності? Ні, не були. Такі жінки виділялися від інших не тільки вродою, а і знаннями. Вони зналися на травах, лікували людей від хвороб, нерідко приймали пологи, передбачували погоду, зупиняли кровотечу, володіли первинними знаннями психології, мали позитивну енергетику та авторитет (харизму). Їх називали, і небезпідставно, «знахарками», «ворожками». А ще, і це особливо важливо в контексті нашої розмови, до їх думки дослуховувались. Не могла мудра жінка робити шкоду людям. Адже вродливі жінки в більшості своїй є мудрими. Усе це дивувало пересічних прихожан та злило церковників, які такими знаннями не володіли. Душпастирі, як католицькі, так і протестантські, звинувативши жінок ніби у зв’язках з дияволом, використовуючи низькій освітній рівень тогочасних парафіян та їх забобонність, на рівні церкви влаштували так зване «полювання на відьом». Якраз у ті роки і бере початок стереотип, прищеплений церковниками, в основному католицькими, про зв'язок відьом з дияволом. Так вони, відьми, стали одним із найяскравіших персонажів, в тому числі і української, демонології. Було страчено (спалено) тисячі найрозумніших і найвродливіших жінок Європи. На щастя, біда ця не докотилася до тогочасних українських теренів, можливо і тому, що українці уже були православними. Вогні інквізиції обійшли стороною наших дорогих жінок. Найбільш вродливі і мудрі українки, наші святі праматері та прабабусі залишились живими, зберегли свою вроду і знання, передавши цей Господній дар нам, сущим. Хтось скаже - легенда. Проте відомо, що у благородних людей - благородна дійсність, і у благородних людей - благородна легенда. Впевнений, ця розповідь не залишить байдужими наших дорогих матерів та бабусь, дружин і доньок, усіх українок, викличе у них гордість, що у їх жилах тече кров святої Прародительки Мами Лель і що вони належать до племені, де найвродливіші жінки на світі. Поза увагою залишилось питання, а якою ж була зовнішність жінки, яку несправедливо називали «відьмою»? Переконаний, її зовнішність цілком відповідала сучасним канонам української дівочої (жіночої) краси. Це високе струнке, дивовижно пропорційне тіло, округлі плавні форми, вдалий вибір зачіски («руса коса до пояса»), на голові національний вінок, оздоблений різнобарвними стрічками (для заміжніх – вміло підібрана хустина), сукня в меандрах, що додає чарівності, на обличчі ледь помітний макіяж. Усім цим досконало володіли жінки-відьми, тепер уже в позитивному значенні. Тобто вони на рівні підсвідомості уже дотримувалися правил теперішнього «дрес-коду». А якщо сказане доповнити внутрішнім світом відьом, їх інтелектом, мудрістю, то ми будемо милуватися портретом сьогоднішньої українки, розумної і вродливої. Усім цим уже від народження володіють наші любі дружини і доньки, сестри, матері, бабусі, кожна жива і ще ненароджена українська жінка. Цінуймо цей скарб… Р. S. А весна умивалася зливами, Зрозумів я тієї хвилини, Що немає жінок некрасивими, То сліпими бувають мужчини. (В. Шинкарук). березень, 2017 р. м. Житомир